Аккредитивная форма расчетов

Розділ 1

Теоретичні засади акредитивної форми розрахунків.

1.1. Сутність переваги та недоліки акредитивної форми розрахунків.

Документарний акредитив являє собою взяте на себе банком за

проханням імпортера зобов'язання заплатити визначену суму бенефиціару

(експортеру) за умови, що останній надасть відповідним вимогам акредитива

документи у встановлений часовий відрізок. У торговій угоді між експортером

і імпортером банк, таким чином, виступає посередником.

Акредитив - одностороннє умовне грошове зобов’язання банку, що видається

ним по дорученню клієнта (імпортера) на користь його контрагента

(бенефиціара), по якому банк, що відкрив акредитив (емітент) повинен

здійснити бенефиціару платіж (негайно чи з відстрочкою) або акцептувати

векселі бенефиціара і оплатити їх в строк, або доручити іншому банку

здійснити такі платежі або акцепт при умові надання бенефиціару документів,

передбачених в акредитиві і, відповідно, при виконанні інших умов

акредитиву.

Документарний акредитив сьогодні є, мабуть, самим різнобічним і

самим дійовим інструментом забезпечення платежів. У ділових зв'язках із

державами, що контролюють зовнішню торгівлю, застосування акредитива багато

в чому є попередньою умовою для здійснення імпортних і експортних операцій.

Поряд із функцією забезпечення платежів акредитив може також

виконувати кредитну функцію. Зобов'язання банку покупця здійснити платіж

полегшує продавцю одержання від свого банку кредиту, наприклад, на

виробництво товару. При визначених обставинах акредитив може виступати для

банку імпортера також у якості основи для кредиту. Тобто тоді, коли банк

при здійсненні акредитивної операції може очікувати, що буде мати у своєму

розпорядженні документи, що уособлюють власність на товар, тому що

товаросупроводжувальні документи засвідчують вимогу на видачу відправленого

вантажу. Шляхом передачі документів передається також право на володіння

товаром.

Таким чином, можна виділити три основні функції, що виконує

документарний акредитив:

1. Документарний акредитив є однією з форм міжнародних розрахунків -

це його головна функція.

2. Специфіка здійснення розрахунків за допомогою акредитива

забезпечує захист від можливих ризиків, що існують у міжнародній торгівлі,

як продавця, так і покупця.

3. Документарним акредитивом виконується кредитна функція.

У здійсненні акредитивної операції можна виділити такі фази.

|Фаза 1 | |

|Подача пропозиції | | Угода про акредитив |

|Експортер дає потенційному |Експортер у ході |

|покупцю свою пропозицію |переговорів |

| |Із покупцем за контрактом |

| |Домовляється про умови |

| |акредитиву |

|Фаза 2 | |

|Видача замовлення | | Відкриття акредитива |

|Імпортер дає експортеру |Імпортер дає своєму банку |

|замовлення на поставку товару, |Доручення на відкриття |

|відповідно підписує договір |Акредитиву |

|купівлі-продажу | |

|Фаза 3 | |

|Поставка | |Використання акредитива |

|Експортер поставляє замовлений |Експортер подає банку документи |

|товар |на оплату |

Наведена схема дозволяє зробити висновок про достатній ступінь

складності акредитивної форми міжнародних розрахунків.

Нижче наведемо більш детальний розгляд проведення розрахунків за

допомогою документарного акредитиву.

Фаза 1: Угода про акредитив

До експортного підприємства звертається зарубіжний покупець з

проханням дати пропозицію на поставку товару чи послуги.

Вже в момент висунення пропозиції чи укладання угоди про купівлю-

продаж продавець повинен чітко собі уявляти які ризики і вимоги йому

потрібно враховувати, а саме стосовно:

- надійності та кредитоспроможності покупця;

- політичних, економічних та юридичних умов в країні покупця;

- власної ліквідності.

В залежності від потреби в ступені надійності він обирає одну із

трьох форм акредитиву:

- відкличний акредитив;

- безвідкличний акредитив;

- безвідкличний підтверджений акредитив.

Для безперешкодного здійснення акредитивної операції продавець крім

усього іншого повинен мати точне уявлення як повинен бути складений

акредитив стосовно:

- виду та конструкції акредитиву;

- строку дії;

- шляху та засобів транспортування;

- страхового захисту;

- базису цін.

Ці фактори впливають на калькуляцію ціни експортера, а також на

витрати по всім можливим банківським гарантіям, що виставляються на користь

покупця. Переговори по умовам акредитиву дають продавцю прекрасну

можливість впливати на зміст акредитиву. Покупець при наявності

акредитивної оговорки зобов’язаний відкрити акредитив на користь продавця,

а продавець повинен дотримати передбачену форму здійснення платежу через

акредитив.

Фаза 2: Відкриття акредитиву

Імпортер вирішив прийняти пропозицію експортера. У відповідності до

погоджених умов, після того, як він віддав замовлення чи підписав договір

купівлі-продажу, йому слід розпорядитися про відкриття ним акредитиву на

користь продавця.

Дорученням на відкриття акредитиву імпортер (наказодавець акредитиву)

вимагає від банку дати його постачальнику зобов’язання здійснити платіж.

Банк виконує цю вимогу, як правило, лише в тому випадку, якщо він може

перекласти це зобов’язання на імпортера, оскільки він не може розглядати

товар як єдину гарантію, особлива, якщо для нього не існує ринку

функціонуючого збуту. Тому акредитиводавець повинен володіти активами чи

відповідним кредитом в банку, що відкриває акредитив.

В інтересах імпортера ретельно сформулювати умови акредитиву. Повні

та чіткі умови акредитиву дають максимальні гарантії для того, щоб

замовлений товар був відвантажений своєчасно, в гарному стані і по

договірній ціні, або була надана послуга у відповідності з домовленістю.

Інша причина, через яку умови акредитиву повинні бути сформульовані дуже

ретельно, криється в принципі незалежності акредитиву від основної угоди.

Він говорить, що в юридичних відносинах між сторонами акредитиву

“акредитиви... по своїй природі являють собою угоди, обособлені від

договору купівлі-продажу та інших договорів, на яких вони можуть

грунтуватися...” (ст.3 УДПА). Для банку це значить, що він перевіряє

документи незалежно від товарної угоди, яка лежить в основі акредитиву.

Якщо банк відкрив акредитив, то єдиною умовою для початку виконання

його платіжного зобов’язання є подача в строк документів у відповідності до

умов акредитиву. Акредитиводавець не може більше перешкодити сплаті

документів на тій підставі, що ніби-то поставка товарів чи інші дії

бенефіціара по виконанню контракту були здійснені не у відповідності до

договору.

В додатку 1 міститься зразок доручення на відкриття акредитиву, в

якому містяться наступні дані:

- форма акредитиву;

- спосіб передачі повідомлення про відкриття;

- вказівка на банк-кореспондент бенефіціара;

- бенефіціар;

- валюта і сума;

- документи (сертифікат якості, і т.д.);

- страхова вартість (як правило, встановлюється за формулою: “мінімум

ціна СІF + 10%”);

- товаросупровідні документи;

- адреса перевізника;

- дата відправки, строк відвантаження;

- найменування товару;

- часткові поставки / перевалки;

- подальші інструкції стосовно дебетування рахунку;

- підпис.

Якщо в наявності є необхідне покриття чи ліміти кредитування і

доручення на відкриття не містить більше ніяких неясностей, то можна

відкрити акредитив. Банк, що відкриває акредитив, в більшості випадків,

авізує банк бенефіціара. Лише в виключних випадках повідомлення йде прямо

на адресу бенефіціара. Покупець отримує повідомлення про виконання в якості

підтвердження про відкриття акредитиву.

Якщо банку-кореспонденту в країні бенефіціара доручено лише

авізування акредитиву, то він передає текст, що буде підписуватись без будь-

яких зобов’язань для себе далі бенефіціару. При цьому йому слід з належною

ретельністю перевірити по зовнішнім ознакам справжність акредитиву, який

повинен бути авізований (ст. 8 УДПА).

За проханням чи по вказівці банку, що відкрив акредитив, банк-

кореспондент може додати до безвідкличного акредитиву своє власне

підтвердження. Однак він візьме на себе зобов’язання здійснити платіж лише

в тому випадку, якщо перевірка акредитиву дала позитивний результат і сам

він повністю довіряє банку-емітенту. З підтвердженням банк-кореспондент, як

і банк-емітент бере на себе самостійне зобов’язання (ст.10б УДПА)

Банк-кореспондент не зобов’язаний підтверджувати акредитив. Якщо він

відхиляє підтвердження, то йому слід одразу ж проінформувати про це банк-

емітент і авізувати бенефіціару акредитив без підтвердження (ст.10 в УДПА).

Як тільки експортер отримав акредитивне авізо і, відповідно,

підтвердження акредитиву, він перевіряє чи співпадають умови акредитиву з

договором і чи в змозі він дотриматись всіх умов. Якщо це не так, то він

повинен відразу ж вимагати внести зміни.

Бенефіціар не повинен безумовно приймати акредитив. Акредитив

вважається акцептованим ним, якщо він подає необхідні документи в строк до

банку-кореспронденту чи банку, що відкрив акредитив.

Якщо в акредитиві помічено невідповідність бенефіціар повинен негайно

пред’явити претензії безпосередньо покупцю і вимагати від нього внести

відповідні виправлення (зміни) через банк-емітент. При згоді покупця і

банку(ів)-учасника(ів) зі змінами у акредитиві, він набуває юридичної сили.

Тому включення до акредитиву лише необхідних даних дозволяє уникнути

багатьох махінацій та затримок. Занадто детальний опис товарів не надає

імпортеру додаткової надійності, а лише збільшує кількість даних, що

необхідно перевірити, а відповідно і джерела помилок.

Експортер завжди має можливість не вдатися до акредитиву і дозволити

завершитись його строку дії. Йому навіть не потрібно інформувати про це

імпортера чи банки-учасники. Акредитив втрачає силу, якщо банк не подав

ніяких документів до дати завершення строку дії акредитиву.

Фаза 3: Використання акредитиву

Експортер в строк відправив товар чи надав послугу. Документи,

необхідні у відповідності з акредитивом, підготовлені. Перед тим, як

експортер подасть документи до банку, він повинен обов’язково переконатися,

що вони по всім пунктам відповідають акредитиву.

Всі необхідні документи повинні бути в наявності (повнота), вони не

повинні порушувати умов акредитиву (правильність), ні суперечити один

одному (відсутність невідповідностей, ст. 15 УДПА), оскільки банк при

прийнятті рішення про прийняття чи неприйняття документів чітко

притримується принципів жорсткого дотримання документів та строків.

Документи, що застосовуються у міжнародній торгівлі товарами, можна

поділити наступним чином:

. Документи, що мають властивості цінних паперів (наприклад, вексель,

коносамент, складська розписка (варрант);

. Підтверджуючі та супровідні документи (наприклад, рахунок-фактура,

повітряно-транспортна чи залізнично-транспортна накладна, документ про

страховку, упаковочна специфікація, свідоцтво про походження товару,

складська розписка при прийомку товару, транспортна квитанція, свідоцтво

про хід роботи і т.д.);

В УДПА документи впорядковані наступним чином:

. Детально вказані документи:

- транспортні документи (ст.25-34 УДПА);

- страхові документи (ст.35-40 УДПА);

- торговий комерційних рахунок (ст.41 УДПА);

. Інші документи (не відносяться до попереднього розділу).

Документи, що мають недоліки, банк повинен протягом необхідного часу

повернути бенефіціару. Таким чином, останній в даному випадку має

можливість виправити оспорені документи чи виставити їх знову у

відповідності з вимогами і подати їх ще раз у відповідні строки. Таким

чином, акредитив не припиняє своєї дії, якщо банк повинен повернути

документи. В більшості випадків шукають можливе інше рішення, оскільки

загальне повернення протирічило б економічним інтересам бенефіціара, а

також інтересам покупця. На практиці застосовуються наступні три варіанти:

1. Банк-кореспондент повідомляє банку-емітенту по телексу про

невідповідності і просить його тим не менше дати дозвіл на виплату;

2. Банк-кореспондент пропонує бенефіціару послати документи до банку-

емітенту на інкасо. Таким чином, покупець, лише після виплати вартості

товару стає власником документів;

3. Банк-кореспондент може (це не є його обов’язком) сплатити за документи

“умовно”. Якщо покупець чи банк-емітент не заявлять про свою готовність

сплатити за документи, що мають недоліки, бенефіціар зобов’язаний

компенсувати суму банку (включаючи комісійні витрати та відсотки).

Оговорка знімається, тобто платіж вважається остаточним, якщо покупець чи

банк-емітент приймає документи з повною чи мовчазною згодою (“мовчазна”

згода – в даному контексті - без негайного опротестування).

У випадку надання документів через банк-кореспондент банку-емітенту

законність рекламації документів, що не відповідають акредитиву, згідно

ст.16 УДПА, пов’язана з наступними передумовами:

- про повернення документів необхідно негайно повідомити особі, що

подала документи;

- необхідно використовувати швидкі засоби комунікації;

У повідомленні необхідно назвати невідповідність і дати довідку про те

чи зберігаються документи в розпорядженні банку чи відсилаються назад. У

практиці міжнародних розрахунків існую досить багато видів акредитивів.

класифікація акредитивів наводиться у таблиці №1.1.

Далі ми детально розглянемо кожен з видів акредитивів, які описані у

вище згаданій таблиці.

1. За способом використання акредитиви поділяються на документарні

(товарні) та грошові (циркулярні):

. документарні (товарні) використовуються для розрахунків за товари та

послуги при наданні обумовлених в акредитиві документів;

. грошові (циркулярні) – це такі акредитиви, виплата за якими не

обумовлена наданням документів.

2. За формою акредитиви поділяються на документарні акредитиви та

акредитивні листи.

У більшості країн терміни “документарний акредитив” та “комерційний

акредитивний лист” – синоніми. Але, наприклад, у США, Великобританії та

Китаї, а також у закордонних відділеннях найбільших банків Англії та США

технологічні процеси та можливості акредитивних листі суттєво відрізняються

від запропонованих документарними акредитивами.

Табл. №1.1. Види акредитивів та їх класифікація

| |За способом використання |документарні (товарні); |

| | |грошові (циркулярні); |

| |За формою |документарні акредитиви; |

| | |акредитивні листи; |

| |За способом повідомлення бенефіціара|прямо авізовані акредитиви; |

| |про відкриття акредитиву на його |акредитиви авізовані через авізуючий |

| |користь |банк; |

| | |попередньо авізовані акредитиви; |

| |За ступенем гарантованості сплати |відкличні; |

| |сум, які мають бути сплачені |безвідкличні; |

| |експортеру | |

| |За наявністю або відсутністю |підтверджений; |

| |підтвердження за акредитивом з боку |непідтверджений; |

| |авізуючого або іншого банку | |

| |За валютою платежу |у національній валюті бенефіціара; |

| | |у національній валюті імпортера; |

| | |у третій валюті; |

| |За характером платежу у зв’язку з |подільні; |

| |можливістю / неможливістю |неподільні; |

| |здійснювати часткові поставки | |

| |продукції | |

| |За місцем та суб’єктом виконання |виконуються банком-емітентом у країні|

| | |імпортера; |

| | |виконуються авізуючим або |

| | |підтверджуючим банком у країні |

| | |бенефіціара; |

| | |виконуються за участю третього банку;|

| |Залежно від виду |акредитиви на імпорт; |

| |зовнішньоекономічної діяльності |а)транзитні акредитиви |

| |суб’єктів господарювання |акредитиви на експорт; |

| |За способом виконання |шляхом платежу за пред’явленням; |

| | |шляхом акцепту; |

| | |шляхом платежу з відстрочкою; |

| | |шляхом негоціації; |

| | |а) обмежені; |

| | |б) необмежені; |

| |Залежно від наявності депонованих |покриті; |

| |грошових коштів у підтверджуючому |непокриті; |

| |банку | |

| |Залежно від наявності інших |переказні (трансферабельні); |

| |бенефіціарів |непереказні; |

| |Спеціальні форми акредитиву |компенсаційні акредитиви; |

| | |зустрічні акредитиви; |

| | |резервні акредитиви (стенд-бай) |

| | |а) фінансова модель; |

| | |б) комерційна модель; |

| | |відновлювані акредитиви; |

| | |револьверні акредитиви; |

| | |а) кумулятивні; |

| | |б) некумулятивні; |

| | |акредитиви з червоною смугою; |

| | |а) чисті; |

| | |б) документарні |

Розрахунки у формі акредитивних комерційних листів повинні бути

погоджені сторонами у контракті купівлі-продажу.

Особливість акредитивних комерційних листів полягає у тому, що вони

направляються не банку в країні продавця, а безпосередньо бенефіціару. При

цьому банк у країні продавця може використовуватися лише як проміжна

інстанція. Бенефіціар після відправлення товару та отримання усіх

необхідних, передбачений у акредитивному листі, документів може або

передати їх банку, обраному на свій розсуд, або направити для сплати

безпосередньо банку, який виписав акредитивний лист.

Експортер, який погодився на розрахунки з використанням акредитивних

листів повинен прийняти до уваги, що йому не буде відмовлено у негоціації

тратт банком його країни лише у тому випадку, якщо акредитивний лист

виписаний солідним (першокласним) банком та його гарантія купити виставлені

тратт вважатиметься іншими банками достатньою.

Суб’єктам господарської діяльності України можна порекомендувати

погоджуватися на розрахунки за акредитивними листами лише за умови, що

акредитивні листи виписуватимуться банками-кореспондентами Національного

банку України та іншими першокласними іноземними банками, платоспроможність

яких не викликає сумніву, а також з урахуванням того, що така форма

розрахунків здійснюватиметься обома сторонами на принципах взаємності. В

іншому акредитивні листи відповідають документарним акредитивам. Вони

можуть бути, як і акредитиви, відкличними, безвідкличними, підтвердженими,

трансферабельними, передбачати право часткової виплати вказаної в

акредитивному листі суми. Підтвердження акредитивного листа може бути

здійснений тільки банком, який виписав цей лист, тобто підтвердження не має

того змісту, який воно може мати при підтвердженні документарного

акредитива банком країни-експортера або якимось іншим банком.

3. За способом повідомлення бенефіціара про відкриття акредитиви

поділяються на:

. прямо авізовані та авізовані через авізуючий банк;

. попередньо авізовані.

Прямо авізовані акредитиви банк емітент направляє безпосередньо

бенефіціару без втручання іншого банку. Бенефіціар у свою чергу повинен

звернутися з вимогами до закордонного банку, що його обслуговує. Ця форма

авізування має ряд недоліків, характерних при розрахунках. Перш за все

бенефіціар не має необхідних умов для контролю справжності акредитиву,

більше того, ще ускладнює процес з’ясування платоспроможності банку-

емітента.

Акредитиви, які направляються безпосередньо бенефіціару, тобто втручання

іншого банку, використовуються підробниками документації навіть щодо

банків, які є досить надійними та мають досконалу технічну базу. Експортер,

котрий бажає захистити себе від подібної практики, повинен вимагати

авізований акредитив або підтверджений банком у його власній країні.

Авізований акредитив – це акредитив, за яким банк-емітент звертається з

дорученням до іншого банку (авізуючого), щоб сповістити бенефіціара про

відкриття акредитиву без будь-якого зобов’язання як із боку авізуючого

банку, так і з боку банку-емітента.

4. За ступенем гарантованості оплати см, які мають бути сплачені

експортеру, акредитиви поділяються на відкличні та безвідкличні.

Відкличний акредитив – це акредитив, який може бути в будь-який час

змінений, або відкликаний (анульований) банком-емітентом за дорученням

імпортера, що доручив банку-емітенту відкрити цей акредитив, без

обов’язкового повідомлення бенефіціара.

Оскільки відкличний акредитив не створює додаткових зобов’язань

імпортера в частині оплати куплених ним товарів, експортери не вважають

його достатньою гарантією і у зовнішньоторговельних розрахунках він

використовується досить рідко. У випадку, коли імпортер та експортер усе ж

таки дійдуть згоди щодо використання у міжнародних розрахунках відкличного

акредитиву, останній може бути використаний як інструмент, який завдяки

своїй простоті, точності та невеликій вартості порівняно з відкличним

акредитивом забезпечить:

. платіж у встановлені терміни, роблячи зручнішим управління грошовими

ресурсами продавця;

. контролювання банком розпоряджень продавця, що стосуються документів

про відправку товару.

Юридичне зобов’язання банку-емітента, який відкрив безвідкличний

акредитив, не може переглядатися у межах встановленого терміну дії без

згоди всіх зацікавлених сторін (покупця, його банку та продавця). Однак

слід зазначити, що у цій конструкції відсутній прямий зв’язок між покупцем

та продавцем. Справді, лише торговельний контракт пов’язує їх та накладає

зобов’язання на експортера за поставку товару, а на імпортера – за оплату

цього товару.

5. За наявністю або відсутністю підтвердження за акредитивом з боку

авізуючого або іншого банку акредитиви поділяються на підтверджені та

непідтверджені.

Безвідкличний акредитив може бути авізований бенефіціару через інший

банку без будь-якої відповідальності з боку авізуючого банку. Разом з тим

безвідкличний акредитив за дорученням банку-емітента може бути

підтверджений іншим банком (безвідкличний підтверджений акредитив). Банк,

який підтвердив акредитив, зобов’язаний перед бенефіціаром своєчасно

здійснити обумовлені акредитивом платежі. Тому підтвердженим може бути

тільки безвідкличний акредитив.

Таким чином, підтверджений безвідкличний акредитив – це акредитив, за

яким банк-емітент звертається з проханням до іншого банку (досить часто –

до авізуючого банку) взяти безпосередню участь у операції шляхом надання

свого власного зобов’язання до безвідкличного зобов’язання банку-емітента.

Підтверджуючий банк зв’язаний з банком-емітентом. Останній повинен

здійснити рамбурс на банк, який робить підтвердження, якщо той здійснив

платіж. Безвідкличний підтверджений акредитив дає експортеру ту перевагу,

що перед ним відповідає не тільки банк-емітент, але й банк, який підтвердив

акредитив. Якщо акредитив підтверджено іншим банком, експортер отримує

додаткові гарантії від деяких ризиків, які не можуть бути забезпечені

банком-емітентом (наприклад, ризиків, пов’язаних із забороною в країні

імпортера виплати іноземної валюти за торговельним зобов’язанням).

Банки, які підтверджують акредитиви, як правило, страхують себе від

зазначених ризиків, вимагаючи при підтвердженні від банку-емітента

негайного перерахування коштів у рахунок покриття прийдешніх платежів за

акредитивом, а це призводить до заморожування коштів імпортера на період

від відкриття акредитива до виплати коштів за ним. Враховуючи це,

українським імпортерам доцільно уникати підтверджених акредитивів. За

нормальних умов торгівлі підтвердження акредитивів вимагається лише у тому

випадку, якщо він не довіряє банку-емітенту.

Англійські банки та банки деяких інших держав практикують відкриття у

себе безвідкличних акредитивів з одночасним їх підтвердженням. При цьому

мається на увазі, що експортер у даному випадку отримує додаткові гарантії,

однак таке підтвердження не має нічого спільного з “Уніфікованими

правилами” та практикою більшості країн. Відповідно до “Уніфікованих

правил” безвідкличний акредитив, підтверджений банком-емітентом, може

розглядатися просто як безвідкличний акредитив. Тому якщо український

експортер хоче отримати додаткові гарантії за акредитивом, він повинен

вказати в контракті, яким банком (своєї або третьої сторони) цей акредитив

повинен бути підтверджений.

Якщо уповноважений банк не є кореспондентом банку-емітента, в платіжних

умовах контракту доцільно вказувати рамбурсуючий банк, який розташований у

країні валюти платежу та є кореспондентом цього уповноваженого банку. При

використанні рамбурсних інструкцій акредитив повинен містити інформацію про

те, що рамбурс здійснюється згідно з “Уніфікованими правилами” для “Bank-to-

bank” рамбурсів за документарними акредитивами, розробленими та

затвердженими Міжнародною торговою палатою, (публікація МТП №25). У деяких

випадках українські банки можуть підтверджувати акредитиви банків

кореспондентів, які мають стабільне фінансове становище та з якими вже є

позитивний досвід співпраці у різних галузях банківських діяльності. Такі

акредитиви можуть підтверджуватися у межах лімітів та правил, встановлених

банком. При цьому під правилами підтвердження акредитивів мається на увазі

дотримання таких умов:

. при акредитиві на експорт як виконуючий банк необхідно вказувати

уповноважений український банк;

. рамбурсні інструкції повинні передбачати якнайшвидше надання

уповноваженому банку покриття. Тобто банк-емітент при відкритті

акредитива мусить надати право дебетувати свій рахунок в українському

банку, якщо такий є, або право рамбурсу на один із банків-

кореспондентів (з яким український банк має позитивний досвід

співробітництва), або повинен перерахувати попередньо валютне

покриття;

. при акредитивах на імпорт (для оперативнішого виконання акредитивної

операції) українським банкам, при отриманні підтвердження за

конкретним акредитивом від зарубіжного банку-кореспондента, необхідно

керуватися законодавством конкретної країни, яке регулює здійснення

експортно-імпортних операцій.

Так, згідно з практикою роботи ряду іноземних банків (зокрема

швейцарських та англійських) до надання їхнього підтвердження необхідно не

тільки депонувати кошти за акредитивом у підтверджуючому іноземному банку,

але й підписати заставну угоду. Ліберальнішим стосовно цього є валютне

законодавство Німеччини. При взаємодії з найнадійнішими українськими

банками такі авторитетні німецькі банки, як “Дойчебанк”, “Коммерцбанк” у

ряді випадків надають своє підтвердження за відкритими українськими банками

акредитивами навіть без грошового покриття.

Непідтверджений акредитив – це акредитив, який не містить зазначеного

вище зобов’язання. У цьому випадку авізуючий банк обмежується тільки

авізуванням експортера щодо відкриття акредитива та платить лише у тому

випадку, коли банк-емітент перерахує йому відповідну суму.

6. За валютою платежу акредитиви поділяються на такі, що сплачуються:

. у національній валюті бенефіціара;

. у національній валюті імпортера;

. у третій валюті.

Якщо за акредитивом платіж передбачено у іншій валюті, ніж валюта, в

якій відкрито акредитив, у його умовах повинен чітко зазначатися курс

перерахунку з валюти акредитива у валюту платежу, який необхідно

використовувати при здійсненні виплат з акредитива.

7. За характером платежу у зв’язку з можливістю / неможливістю

здійснювати часткові поставки продукції акредитиви поділяються на подільні

та неподільні.

Подільним акредитивом передбачається виплата експортеру відповідно до

контракту сум після кожної часткової поставки.

Неподільним акредитивом передбачається, що уся сума, яка належить

експортеру, буде сплачена після завершення поставок або після останньої

часткової поставки. Такий акредитив використовується зазвичай при

постачанні окремими партіями обладнання, технологічно тісно пов’язаного,

тобто коли непоставка однієї або кількох партій робить неможливим

використання обладнання, яке надійшло раніше. Неподільний акредитив, таким

чином, захищає інтереси імпортера.

8. За місцем та суб’єктом виконання акредитиви поділяються на такі, що:

. виконуються банком емітентом у країні імпортера;

. виконуються авізуючим або підтверджуючим банком у країні бенефіціара;

. виконуються за участю третьої сторони.

У тих випадках, коли виконуючим банком є банк-емітент, строк дії

акредитиву закінчується у країні банку-емітента, і акредитив сплачується

тільки після отримання та перевірки документів, необхідних для розкриття

акредитиву.

У випадку, коли виконуючим банком є авізуючий банк, можливі декілька

видів оплати документів залежно від того, який спосіб оплати зазначено в

умовах контракту.

9. Залежно від виду зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів

господарської діяльності (експорту чи імпорту товарів та послуг) акредитиви

поділяються на акредитиви на імпорт та акредитиви на експорт:

Акредитиви на імпорт - використовуються для розрахунків за імпортовані

іноземними фірмами товари та надані послуг і відкриваються українськими

банками за дорученням українських фірм-імпортерів.

Акредитиви на експорт – використовуються для розрахунків за експортовані

інофірмами товари та надані послуги і відкриваються іноземними банками за

дорученням іноземних фірм імпортерів.

У розрахунках за український експорт акредитиви відкриваються, як

правило, іноземними банками з авізуванням їх через українські банки.

Найвигіднішим у цьому випадку є призначення виконуючим банком

уповноваженого українського банку.

При розрахунках за імпорт доцільно використовувати акредитиви, якими

передбачено платіж в українському банку-емітенті проти документів, що

надходять від іноземного експортера. Це дає змогу запобігти можливому

заморожуванню валютних коштів суб’єктів господарської діяльності України та

банків на рахунках в іноземних банках для наступних платежів за

акредитивами.

Одним із видів імпортних акредитивів є транзитні акредитиви. Вони можуть

авізуватися, підтверджуватися та виконуватися уповноваженими банками за

дорученням іноземних банків-кореспондентів, які відкривають ці акредитиви в

інших країнах. Як правило, транзитні акредитиви авізуються за рахунок

іноземного банку-емітента, який також сплачує комісійні та інші витрати

авізуючого банку. Підтвердження та виконання транзитних акредитивів

доцільно здійснювати тільки в особливих випадках, наприклад, за умови

надання уповноваженому українському банку з боку банку-емітента

попереднього валютного покриття.

10. За способом виконання акредитиви поділяються на такі, що

виконуються:

. шляхом платежу за пред’явленням;

. шляхом акцепту;

. шляхом платежу з відстрочкою;

. шляхом негоціації.

Платіж за пред’явленням здійснюється, як правило, авізуючим або

підтверджуючим банком у країні експортера при наданні відповідних

фінансових та комерційних документів. Такий спосіб виконання акредитиву дає

змогу експортеру отримати платіж одразу після надання відповідних

документів до банку-платника.

Акредитиви, які виконуються шляхом акцепту. При акцептуванні акредитиву

надається також вексель. Незалежно від того, на кого виставлено вексель,

банк-емітент, а за необхідності – підтверджуючий банк зобов’язуються

акцептувати та здійснити платіж у зазначений строк.

Перший варіант є найсприятливішим для експортера: авізуючий банк або

підтверджуючий банк після пред’явлення необхідних документів у його касах

акцептує тратту.

Другий варіант: акцепт банком-емітентом, який акцептує тратту після

отримання документів та визнання їх відповідно до умов акредитиву.

Третій варіант - найменш сприятливий для експортера – акцепт

наказодавцем.

Акредитиви, які виконуються шляхом платежу з відстрочкою.

Вибір між відстроченим платежем та акцептом обумовлюється головним чином

звичаями та законодавством країни-експортера. Наказодавець може уникнути

оплати мита та митних зборів на цінні папери ряду країн, якщо вибрав

відстрочений платіж замість акцепту. При цьому способі виконання платежу

банк-емітент та підтверджуючий банк (якщо акредитив підтверджений)

зобов’язаний здійснити платіж у визначений термін.

Акредитиви, які виконуються шляхом негоціації. За такої форми виконання

акредитиву (використовується у США, Китаї та англомовних країнах) банк-

емітент зобов’язується платити експортеру за пред’явленням або шляхом

акцепту, але передбачається також можливість негоціації. Як правило, банк-

емітент відправляє листа безпосередньо на адресу бенефіціара, де

передбачається:

. термін дії для негоціації у країні бенефіціара;

. уточнення про добропорядність (“bona fide”), за яким банк-емітент

зобов’язується платити пред’явнику акредитива з доданими до нього

оформленими належним чином документами.

На практиці банк-емітент для передачі акредитива бенефіціару досить

часто використовує послуги банку-кореспондента, якому відводиться допоміжна

роль при пересиланні акредитиву та засвідченні підписів, зазначених в

акредитиві, і який не отримує повноваження на здійснення платежів. При

виконанні акредитива бенефіціару не обов’язково звертатися до банку, який

передав цей акредитив, за винятком випадку, коли банк-емітент обмежив

негоціацію визначеним банком (за акредитивом “restricted”).

11. Залежно від наявності депонованих грошових коштів у підтверджуючому

банку акредитиви поділяються на покриті та непокриті.

Покритими вважаються такі акредитиви, при відкритті яких банк-емітент

попередньо надає у розпорядження виконуючого банку валютні кошти (покриття)

у сумі акредитиву на строк дії зобов’язань банку-емітента з умовою

можливості їх використання для виплат за акредитивом.

Валютне покриття може надаватися шляхом:

. кредитування на суму акредитива кореспондентського рахунку

виконуючого банку у банку-емітенті або іншому банку;

. надання виконуючому банку права на списання всієї суми акредитиву з

кореспондентського рахунку, відкритого у нього банком-емітентом у

момент отримання акредитиву до виконання;

. відкриття банком-емітентом у виконуючому банку депозитів покриття або

страхових депозитів.

Непокритими вважаються такі акредитиви, при виставленні яких банк не

депонує кошти клієнта на окремому рахунку і відповідно не надає попередньо

у розпорядження виконуючого банку валютні кошти (покриття).

12. Залежно від наявності других бенефіціарів акредитиви поділяються на

переказні (трансферабельні) та непереказні.

У статті 48 “Уніфікованих правил” дається таке тлумачення переказного

акредитиву:

“А. Переказним (трансферабельним) є акредитив, за яким бенефіціар

(перший бенефіціар) має право уповноважити банк, що здійснює платіж, платіж

з відстрочкою платежу, акцепт чи негоціацію, або будь-який банк,

уповноважений негоціювати переказуючий банк, на те, щоб акредитивом могли

користуватися повністю або частково одна чи декілька інших осіб (другі

бенефіціари).

Б. Акредитив може бути переказано тільки тоді, коли він прямо означений

банком-емітентом як “переказний” (“трансферабельний”). Такі терміни, як

“подільний”, ”дрібний”, ”перепоступлений” та ”передаваний”, не роблять

акредитив переказним…

В. Якщо інше не обумовлено в акредитиві, трансферабельний акредитив може

бути передано тільки один раз. Відповідно акредитив не може бути переказано

за дорученням другого бенефіціара наступному, третьому бенефіціару…”

Таким чином, переказний (трансферабельний) акредитив надає бенефіціару

право давати розпорядження банку, який здійснює оплату, акцепт або купівлю

тратт (документів), передавати акредитив повністю або частинами одному або

кільком третім особам (другим бенефіціарам). Другі бенефіціари не мають

права подальшого переказу трансферабельного акредитива. Права за

акредитивом передаються для того, щоб постачальник міг профінансувати

субпостачальника (субпостачальників) за рахунок коштів за акредитивом.

Частини трансферабельного акредитиву можуть бути переказані окремо, якщо

часткові відвантаження не заборонені умовами акредитиву. Трансферабельний

акредитив частіше використовується у межах однієї країни. Право на переказ

акредитива в іншу країну повинно вказуватися в його умовах. Український

імпортер може відмовитися від такої вказівки на тій підставі, що він не

знає субпостачальників і перед ним відповідає за умовами контракту тільки

безпосередньо постачальник.

У свою чергу акредитив, який не можу бути використаний другим(и)

бенефіціаром (бенефіціарами) є непереказним акредитивом.

13. Спеціальні форми акредитивів.

Компенсаційний акредитив. Компенсаційний акредитив має багато схожого з

трансферабельним, але існують також і суттєві відмінності. При

трансферабельному акредитиві виставляється лише один акредитив, який потім

переказується першим бенефіціаром (посередником) другому бенефіціару. При

компенсаційному акредитиві використовуються два акредитиви. Перший

акредитив (основний акредитив) за дорученням іноземного покупця

виставляється банком покупця, де посередник виступає у ролі бенефіціара.

Другий акредитив за дорученням посередника виставляється банком

посередника, до справжній постачальник товарів виступає у ролі бенефіціара.

Компенсаційні акредитиви не відображені в “Уніфікованих правилах”. Слід

зазначити. що посередник та його банк будуть домагатися виконання

постачальником умов другого акредитива таким чином, щоб посередник, у свою

чергу, мав можливість виконати належним чином умови першого (основного)

акредитива. При компенсаційному акредитиві посередник звертається з

дорученням до свого банку про прийняття основного акредитива. Тому банк-

емітент для виставлення другого акредитива прагне впевнитися. що платіж за

основним акредитивом буде здійснено належним чином. Отже, найоптимальнішим

є такий варіант, коли основний акредитив є підтвердженим безвідкличним

акредитивом.

Умови основного акредитива можуть бути схожими з умовами другого

акредитива, за винятком того, що:

. ціна за одиницю та за весь товар за основним акредитивом повинна бути

нижчою, ніж за другим акредитивом;

. дата відправки товарів за основним акредитивом повинна передувати

даті відправки за другим акредитивом;

. дата закінчення строку платежу за основним акредитивом повинна бути

передувати відповідній даті за другим акредитивом.

Якщо основний акредитив відкрито в одній валюті, а другий акредитив – в

іншій, необхідно, щоб банк-емітент другого акредитива своєчасно сповістив

українського посередника про тенденцію зміни курсу валюти основного

акредитива відносно валюти другого акредитиву. Це потрібно для того, аби

український посередник мав можливість вжити заходів в умовах несприятливої

зміни біржового курсу.

Зустрічний акредитив. Зустрічні акредитиви схожі з компенсаційними (back-

to-back) за винятком того, що при зустрічному акредитиві банк-емітент для

другого акредитива не приймає перший (основний) акредитив як

“забезпечення”. Замість цього банк отримує інструкції дебетувати рахунок

експортера (посередника) за всіма платежами, які здійснюються за другим

акредитивом. Перший (основний) акредитив використовується як потенційне

джерело надходження грошових коштів на рахунок експортера (посередника).

Резервний акредитив (“стенд-бай”). Резервні акредитиви, або акредитиви

“стенд-бай” (Stand-by letter of credit), які інколи ще називають чистими, є

спеціальними видами акредитивів і за своєю суттю більше тяжіють до

банківської гарантії. Практика використання таких акредитивів зародилася у

США, оскільки банки цієї країни відповідно до діючого законодавства не

можуть надавати гарантії у чистому вигляді. На відміну від документарних

акредитивів, які забезпечують, перш за все, інтереси експортера, резервний

акредитив як інструмент забезпечення платежів є значно гнучкішим та

універсальнішим.

Так резервний акредитив може використовуватись і як документарний

акредитив, і для додаткового забезпечення платежів на користь експортера

(скажімо, при розрахунках у формі інкасо або банківського переказу). Але

такий акредитив (як аналог авансової гарантії або гарантії виконання) може

виступати і як забезпечення повернення раніше виплаченого імпортером

(замовником) авансу або виплати неустойок та штрафів на користь імпортера

при неналежному виконанні експортером контракту. Таким чином, резервний

акредитив (як і банківську гарантію), на відміну від документарного

акредитиву можна віднести до непрямого забезпечення платежу. Такий

акредитив може бути реалізовано лише у тому випадку, якщо наказодавець

резервного акредитиву не виконає свої зобов’язання. Резервні акредитиви

отримали велике поширення у міжнародній практиці. Тому вони також стали

предметом уніфікації та підпорядковуються “Уніфікованим правилам та звичаям

для документарних акредитивів” (у редакції 1993 року). Із цієї позиції

резервні акредитиви мають певні переваги порівняно з банківськими

гарантіями, які підпорядковуються національному законодавству. Оскільки

резервні акредитиви належать до категорії незабезпечених кредитів,

більшість банків виставляє їх за дорученням тих клієнтів, які мають у них

свої рахунки.

Слід також зазначити, що є фінансова і комерційна моделі акредитива

“стенд-бай”:

Фінансова модель акредитива “стенд-бай” фактично розглядається як

міжнародна гарантія, в той час як комерційний “стенд-бай” може розглядатися

як гарантія за документарним акредитивом. При характеристиці фінансової

моделі акредитива “стенд-бай” як міжнародної гарантії, що адресована

бенефіціару, необхідно акцентувати увагу на кількох особливих моментах.

Бенефіціар – це покупець, який є бенефіціаром фінансового акредитива

“стенд-бай”. Наказодавець є експортером. Тобто наказодавець та бенефіціар є

особами абсолютно відмінними від тих, котрі беруть участь у виконанні

документарного акредитиву або в акредитиві “стенд-бай”, який гарантує

оплату товару.

Комерційна модель акредитиву “стенд-бай” у вигляді гарантії оплати

товару стосується усіх підприємств, як експортерів, так і імпортерів.

Акредитив “стенд-бай” як гарантія оплати товару може застосовуватися у

ситуації, коли експортер наполягає на безвідкличному акредитиві, а покупець

не має достатньої суми власних грошових коштів і банк не бажає або не має

змоги надати покупцеві кредит для оплати товарів експортеру. Таким чином,

комерційна модель акредитиву “стенд-бай” – це безвідкличне зобов’язання

банку-емітента оплатити товар у випадку неналежного виконання акредитиву

покупцем.

Узагальнюючи переваги резервного акредитиву, необхідно зауважити, що

він:

. надає “забезпечення” експортеру та одночасно зменшує загальну суму

банківського кредиту, якої вимагає покупець;

. може бути використаний як резервна гарантія оплати товару за інших

форм міжнародних розрахунків;

. при використанні резервного акредитиву бенефіціар має можливість

виставити тратту на банк-емітент;

. резервні акредитиви підпорядковані “Уніфікованим правилам та звичаям

для документарного акредитива”.

Револьверні та відновлювані акредитиви. Револьверні акредитиви визначені

як альтернативні акредитивам “стенд-бай” у ситуаціях коли:

. імпортер отримує регулярні поставки товару із-за кордону від

іноземного постачальника;

. постачальник наполягає на платежі у формі акредитиву;

. банк не бажає виставляти акредитив на повну вартість товарів, які

періодично постачатимуться певний визначений час.

Револьверні акредитиви – це акредитиви, які автоматично поновлюються на

їх початкову суму або після закінчення визначеного заздалегідь періоду, чи

в міру використання у межах наперед визначений загальної суми та терміну

дії. Таким чином, акредитиви зможуть поновлюватися щомісяця, щокварталу,

або певну кількість разів. Револьверні акредитиви використовуються у тих

випадках, коли продаж товарів за кордон – не ізольована угода, а іноземний

покупець є постійним клієнтом експортера. Використання такого акредитива

дає експортеру змогу отримувати грошові кошти під належним чином оформлені

документи, які відповідають умовам акредитива, за кожну кратну поставку

(здійснювану переважно за графіком), що зафіксовано у контракті (найчастіше

при поставках сировини).

У свою чергу револьверні акредитиви поділяються на кумулятивні і

некумулятивні. Так званий кумулятивний револьверний акредитив дає змогу

переносити можливий залишок з одного періоду на наступний. Це дає змогу

уникнути відкриття цілої послідовної мережі акредитивів та є дуже зручним,

особливо при регулярних, розбитих на частини поставках (наприклад щотижневе

забезпечення фруктами у період збирання врожаю, рибою у сезон). Однак слід

зазначити, що оскільки поновлення здійснюється автоматично, ризик, який

бере на себе банк-емітент у день відкриття акредитиву або підтверджуючий

банк у день його підтвердження, стосується усієї суми за операцією, а не

частини, яка належить до якогось періоду.

Некумулятивні акредитиви – це акредитиви, за якими невикористаний

залишок повертається. Порівняно з відновлюваним акредитивом, коли банк

виставляє револьверний акредитив, він та його клієнт беруть на себе

зобов’язання щодо всієї суми, а не її частини, яка стосується якогось

певного періоду. Таким чином, револьверний акредитив, що виник для

задоволення потреб торгових партнерів, дає змогу координувати поставки з

використанням документарного акредитиву за операціями, що передбачають

відправки товарів частинами.

Акредитив з червоною смугою. Згідно з таким акредитивом авізуючий або

підтверджуючий банк здійснює авансування бенефіціара (експортера) до

надання визначених документів. Ця спеціальна умова зазначається в

акредитиві за вимогою заявника акредитива (покупця / імпортера). Це не

передплата, а угода, за якою постачальник (бенефіціар) отримує аванс від

авізуючого / підтверджуючого банку до відправки товарів. Таким чином,

покупець звертається з дорученням до банку-емітента уповноважити авізуючий

/ підтверджуючий банк на здійснення платежу експортеру за товари до їхньої

відправки. Тому акредитив з червоною смугою можна характеризувати як

джерело передвідвантажувальних коштів у формі:

. позики від авізуючого / підтверджуючого банку, яка надається

бенефіціару (експортеру);

. платежу апліканта (імпортера).

Іншими словами, аплікант може взяти на себе всю відповідальність за

надання авансу експортеру, сам при цьому не надаючи такого авансу. Ця роль

відводиться авізуючому / підтверджуючому банку проти забезпечення

акредитива з червоною смугою.

Слід також зазначити, що акредитиви з червоною смугою названо так тому,

що на ранніх порах його застосування в нього вписувалося застереження,

написане червоним чорнилом, тобто спеціальна умова. Сума, яку належить

авансувати бенефіціару за акредитивом із червоною смугою, визначається

аплікантом такого акредитиву за погодженням із банком-емітентом. Ця сума

може становити як 100% від суми акредитива, так і певний його відсоток.

Аплікант також вирішує, як забезпечується позика, що надається авізуючим

/ підтверджуючим банком бенефіціару / експортеру, а саме:

. шляхом простого письмового підтвердження бенефіціара / експортера про

те, що гроші будуть використані виключно на закупівлю товарів для

відвантаження їх згідно з умовами акредитива (чистий акредитив із

червоною смугою);

. шляхом письмової гарантії або застави, які бенефіціар повинен

належним чином оформити та надати повний комплект документів до

авізуючого / підтверджуючого банку у межах зазначеного в акредитиві

періоду (документарний акредитив з червоною смугою).

Позика, надана бенефіціару авізуючим / підтверджуючим банком, разом

із певним відсотком за користування нею повинна бути потім повернена

авізуючому / підтверджуючому банку, але тільки після того, як бенефіціар

надасть документи, необхідні для розкриття акредитива та які повністю

відповідатимуть умовам акредитива. Однак якщо бенефіціар не зможе надати

такі документи і відповідно не зможе отримати за цим акредитивом гроші, а

відтак буде неспроможний повернути позику, то у такому випадку авізуючий /

підтверджуючий банк матиме право вимагати рефінансування (з відсотком за

позикою) від банку-емітента. У свою чергу останній матиме право регресу

відносно апліканта акредитива. Таким чином, аплікант нестиме

відповідальність за всі витрати, що виникли у банку-емітента, авізуючого /

підтверджуючого банку за акредитивом із червоною смугою.

Таким чином, з усього сказаного вище, можна зрозуміти, що акредитивна

форма розрахунку у міжнародній торгівлі є досить складним та багатогранним

інструментом здійснення оплати за надані товари та послуги. Але, незважаючи

на це, даний інструмент є досить дієвим і відтак досить широко вживаним,

особливо це характерно для практики міжнародної торгівлі між країнами з

розвиненою економікою. Для оптимізації розрахунків за допомогою акредитивів

існує широкий спектр їх видів, завдяки чому як експортер, так і імпортер,

можуть дійти спільної згоди у виборі способу розрахунку.

1.2 Організація акредитивних форм розрахунків

Правовою основою організації розрахунків по зовнішньоекономічних

операціях є міжнародні платіжні угоди (платіжні угоди і міжнародні

конвенції, а також торгові, кредитні й інші договори), норми внутрішнього

законодавства, а також систематизовані й уніфіковані банківські звичаї і

норми міжнародної банківської практики, закріплені у відповідних

конвенціях.

Серед різноманітних форм розрахунку, що застосовуються у

зовнішньоекономічній діяльності, акредитивна форма розрахунків вимагає

самої активної участі банків у здійсненні розрахунків і спрямована,

головним чином, на захист інтересів продавця.

При здійсненні розрахункових операцій у формі документарного акредитива

банки та їхні клієнти повинні керуватися “Уніфікованими правилами та

звичаями для документарних акредитивів”, розробленими та затвердженими

Міжнародною торговою палатою в редакції від 1993 року, публікація МТП №500

та чинним законодавством країни, яке регулює зовнішньоекономічну діяльність

суб’єктів господарської діяльності.

Уніфіковані правила містять опис процедур, обов'язків, зобов'язань і

технічних термінів, що значно зменшує трудність при співробітництві з

закордонними організаціями. Проте, слід зазначити, що зазначені в

уніфікованих правилах процедури є обов'язковими для всіх учасників

розрахункових операцій, якщо вони не суперечать державним, федеральним або

місцевим законам. Уніфіковані правила по міжнародних розрахунках

приймаються Міжнародною торговельною палатою в Парижі і редагуються нею з

періодичністю 8-10 років. Редагування уніфікованих правил є об'єктивною

необхідністю, продиктованою швидким розвитком, особливо в останні

десятиліття, нових технологій і засобів зв'язку, нових видів міжнародних

перевезень і т.п., що потребує уточнення понять і термінів, що

використовуються при розрахунках за допомогою акредитивів.

Уніфіковані правила і звичаї для акредитивів складаються з 49 статей,

що також підрозділяються на сім розділів: [16.C.122] загальні

1. положення і визначення (статті 1 - 5); види

2. акредитивів і повідомлення про них (статті 7 - 12);

3. зобов'язання і відповідальність (статті 13 - 19);

4. документи (статті 20 - 38);

5. інші положення (статті 39 - 47);

6. трансферабельний акредитив (стаття 48);

7. переуступка виторгу (стаття 49).

Основні положення, що визначаються уніфікованими правилами і що

стосуються роботи банків по акредитивах такі.

Насамперед, акредитив являє собою зобов'язання банку здійснити

оплату на користь експортера при дотриманні останнім всіх умов акредитива.

З вищевикладеного випливає, що банки повинні з розумною старанністю

перевіряти документи, що даються експортером із метою визначення

відповідності їхньої форми й змісту закладених в умовах акредитива.

Відповідність документів умовам визначається банками винятково по їхніх

зовнішніх ознаках, банки не несуть ніякої відповідальності за автентичність

і юридичне значення будь-яких документів. У випадку, коли по зовнішніх

ознаках документи не можна визнати цілком відповідним умовам акредитива, з

банків автоматично знімається зобов'язання проводити оплату цих документів.

Акредитив по своїй природі представляє угода, відособлена від договору, на

якому він може бути заснований, і, отже, банки не зобов'язані займатися

такими договорами, навіть якщо в акредитиві є на такий договір посилання.

Своєчасність одержання відшкодування, на яке має право банк-платник,

знаходиться під відповідальністю банка-емітента.

Таким чином, Уніфікованими правилами і звичаями для акредитивів

передбачений повний перелік дій, що можуть або повинні здійснювати банки

при обслуговуванні ними розрахунків у формі акредитива. Підвищена ж

ступінь відповідальності банків при цьому знижується жорсткими умовами в

аспекті строків дій банківських зобов'язань, а також в аспекті вимог до

дотримання умови акредитива.

Слід зазначити, що при обслуговуванні акредитивної форми розрахунків

по зовнішньоторговельних угодах банки керуються ще одним комплексом

міжнародних нормативів, зробленим Міжнародною торговельною палатою, що

регулює базисні умови постачання продукції від експортера до імпортера.

Зазначені нормативи в останній редакції були випущені в 1990 році за назвою

“инкотермс-90. Умови постачання продукції закріплюються продавцем і

покупцем у договорі, а далі відбиваються на умовах акредитива за

типологією, визначеною в зазначених правилах. При перевірці банком

документів і прийнятті ним рішення про відповідність їхнім умовам

акредитива, виконання експортером умов постачання продукції імпортеру

визначається по транспортних документах, базуючись на положеннях,

закріплених у правилах "Інкотермс".

На сьогоднішній день, відповідно до чинного законодавства, із метою

забезпечення своєчасного і якісного проведення розрахунків по

зовнішньоторговельних контрактах, сторонами яких є суб'єкти підприємницької

діяльності України, акредитивні розрахунки повинні здійснюватися відповідно

до Уніфікованих правил і звичаїв для акредитивів. Вимоги уніфікованих

правил повинні враховуватися суб'єктами підприємницької діяльності при

укладанні контрактів. У противному випадку такі зовнішньоекономічні

договори можуть бути у встановленому порядку визнані недійсними.

Як уже було зазначено, уніфіковані правила в кожній окремій країні

приймаються до виконання в рамках норм національного законодавства. У

Україні основними нормативними документами, що регулюють міжнародні

розрахунки, є такі:

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність».

2. Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній

валюті».

3. Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного

регулювання і валютного контролю».

4. Декрет Кабінету Міністрів України «Про тимчасовий порядок

використання надходжень в іноземній валюті».

5. Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо удосконалення

валютного регулювання».

6. Інструкція Національного банки України «Про порядок здійснення

розрахунків в іноземній валюті по експортно-імпортних операціях на

умовах відстрочки платежів або постачання».

При здійсненні будь-якої операції комерційні банки керуються, у першу

чергу Законом “Про банки і банківську діяльність". Відповідно до статті 3

цього закону, банки можуть здійснювати розрахунки з доручення клієнтів,

банків-кореспондентів і вести їхні рахунки. Стаття 32 визначає, що банки

здійснюють розрахунки у формах, встановлених у міжнародній банківській

практиці.

Україна як самостійна держава встановлює зовнішньоторговельні й інші

економічні зв'язки з закордонними країнами через свої органи й уповноважені

організації. Режим здійснення валютних операцій і пов'язаних із ними

міжнародних розрахунків на території країни, повноваження державних

органів і функції банків і інших кредитно-фінансових установ України, права

й обов'язки суб'єктів валютних відношень установлюються Декретом Кабінету

Міністрів “Про систему валютного регулювання і контролю". Декрет

відзначає, що єдиним законним засобом платежу на території України, що

приймається без обмежень, є валюта України. Порядок вивозу, переказ і

пересилка через кордон і за кордон резидентами і нерезидентами, розрахунки

між ними в межах торгового обороту здійснюються в іноземній валюті тільки

через уповноважені банки, Для здійснення валютних операцій НБУ видає

генеральні (на здійснення валютних операцій на весь період дії режиму

валютного регулювання) і індивідуальні (на здійснення разових валютних

операцій) ліцензії. Здійснення комерційними банками операцій із валютними

цінностями без одержання ліцензії призводить до застосування в такі банки

санкцій у виді штрафів, або, при повторному виявленні порушення, що

розглядається, виключення їх із Республіканської книги реєстрації банків.

Міжнародні розрахунки по комерційних договорах здійснюються

уповноваженими банками, як правило, у ВКВ, а також у валюті з

обмеженою конвертованістю і розрахунковій валюті клірингових

рахунків, відповідно до умов міждержавних і міжбанківських договорів.

Уповноважені банки можуть здійснювати міжнародні розрахунки у формі

акредитива, інкасо, банківського переказу й в інших формах, що мають

місце в міжнародній банківській справі. Вибір конкретної іноземної

валюти і форми розрахунків по зовнішньоторговельних контрактах

визначається угодою сторін і фіксується в умовах контракту.

Уповноважені банки, що обслуговують експортно-імпортні операції

українських резидентів, зобов'язані:

- при відкритті резиденту валютного рахунку протягом 3 днів

сповістити про це державну податкову інспекцію по місцю реєстрації

резидента;

- надавати суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності свої

реквізити, як-от: а) повна назва і поштова адреса;

б) код ОКПБ, привласнений органами статистики за місцем

перебування банку.

З метою контролю за виконанням резидентами правил проведення

експортно-імпортних операцій державні митні органи щотижня надають в

уповноважені банки України, зазначені у вантажних митних деклараціях,

реєстри вантажних митних декларацій, на підставі котрих ті або інші

товари перетнули митний кордон України. Уповноважені банки на

підставі аналізу отриманих реєстрів установлюють контроль за

своєчасним надходженням резидентам виторгу в іноземній валюті за

продукцію, роботи (послуги), що були експортовані. Виторг резидентів в

іноземній валюті підлягає зарахуванню на їхні валютні рахунки в

уповноважених банках у строки виплати заборгованості, але не пізніше 90

календарних днів із дати митного оформлення продукції, що експортується.

Перевищення зазначеного строку потребує спеціального дозволу Національного

банки України. У випадку не надходження валютного виторгу у

встановлені строки уповноважені банки в тижневий строк подають

інформацію про це комісіям при регіональних керуваннях НБУ по

місцю реєстрації резидентів. Разом із цим, після закінчення строку

надходження виторгу в іноземній валюті через трьох тижня, що

необхідна резидентам для одержання індивідуального дозволу на

перевищення цих строків, уповноважені банки нараховують пеню з

резидентів за кожний день прострочення в розмірі 0,3% від суми

недоотриманого виторгу в іноземній валюті, перерахованої по

офіційному валютному курсі НБУ на день перерахунку і щомісяця до 28

числа поточного місяця перераховують у Державний Бюджет України

суми нарахованої пені.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності резидентів, усіх

напрямків діяльності комерційних банків є однією з найважливіших функцій

держави, монополія виконання якої на сучасному етапі розвитку суспільства

повинне знаходитися в руках держави. Внаслідок особливої значимості для

країни зовнішньоекономічної діяльності вітчизняних підприємств, її

регулюванню також повинно даватися особливе значення. Спрямованість

чинного національного законодавства по регулюванню розрахунків по

експортних операціях на захист національної валюти, утримання її курсу може

характеризуватися тільки з позитивної сторони. Проте не всі засоби, що

використовуються при цьому можуть бути оцінені однозначно. Промова, у

даному випадку, йде про покладання в адміністративному порядку на

комерційні банки функції органа, що контролює діяльність своїх клієнтів.

Зазначена ситуація суперечить нормальним умовам співробітництва банку з

клієнтом, що визначає необхідність перегляду існуючого положення.

Більшість міжнародних розрахунків проводяться в безготівковій формі,

яка відрізняється якістю, оперативністю проведення і невисокою вартістю,

що, у свою чергу, забезпечує ефективність функціонування учасників

операцій. Ступінь використання безготівкових розрахунків залежить як від

рівня розвитку товарно-грошових відношень, так і від особливостей

банківської практики, грошової політики кожної конкретної держави. Але

більшість міжнародних платежів здійснюється за допомогою безготівкових

розрахунків.

Головною відмінністю міжнародних розрахунків є значне збільшення

ризику, що значною мірою залежать як від відстані, так і від інформаційних

можливостей. Головну роль у проведенні єдиної валютної політики грає

Національний банк як центральний банк країни. На нього покладені функції

по організації міжнародних розрахунків держави. Він бере участь у розробці

зведеного платіжного балансу, представляє інтереси країни у відношеннях із

центральними банками інших країн і в міжнародних валютно-фінансових

організаціях.

При проведенні міжнародних розрахунків банки і їхні клієнти керуються

такими принципами:

- платежі відбуваються після відвантаження продукції, надання послуг,

виконання робіт або одночасно з ними (авансові платежі, як правило, можливі

по угодах і контрактам у спеціально обумовлених випадках);

- кошти клієнтів банку повинні обов'язково зберігатися на відповідних

рахунках, із яких відбуваються всі розрахунки;

- платежі з рахунку повинні проводитися по згоді платника (акцепт

документів), за винятком випадків оплати в безакцептному порядку,

передбачених законодавством країни;

- платежі проводяться за рахунок платника або кредиту банку, що

дається платнику;

- покупець може відмовитися від оплати розрахункових документів

тільки при певних мотивах, що приймаються банком.

Для того, щоб між контрагентами не виникало протиріч, необхідно

визначити основні валютно-фінансові і платіжні умови розрахунків: форми

розрахунків, засоби платежу, умови платежу, валюта ціни, валюта платежу.

При цьому необхідно розуміти, що імпортер зацікавлений у виплаті найменшої

суми валюти, прискоренні одержання товару і відстрочці платежу з моменту

його кінцевої реалізації, а експортер бажає одержати всю суму валюти цілком

у найкоротший строк. Тому обов'язково потрібно обмовляти в контракті строки

платежу.

Валютно-фінансові і платіжні умови угод залежать від характеру

економічних і політичних відношень між країнами, співвідношення сил

контрагентів, положення на конкретних товарних і грошових ринках, державних

заходів регулювання міждержавних потоків товарів, послуг і капіталів,

відмінностей у темпах інфляції в окремих країнах, стані платіжних балансів

країн, а також конкретних зовнішньоторговельних угод і кредитних

домовленостей.