Формування ресурсів коммерційних банків

ФОРМУВАННЯ РЕСУРСІВ комерційних банків

П Л А Н

Введення

1. Джерела формування кредитних ресурсів комерційних банків

1.1 Власний капітал

1.2 Притягнуті засоби

1.2.1 Депозитні операції комерційних банків

1.2.2 Міжбанківський кредит

1.3 Сучасний стан формування кредитних ресурсів у Україні

1.3.1 Депозити юридичних осіб

1.3.2 Ринок міжбанківських кредитів в Україні

2 Аналіз діяльності банків по формуванню і розміщенню кредитних ресурсів

2.1 Аналіз діяльності банків у 1998 році.

2.2 Аналіз структури балансів найбільших банків України на 1.10.1998

ВИСНОВКИ

РЕКОМЕНДАЦІЇ

Список використаної літератури

Введення

Формування банками кредитних ресурсів, а також їхнє використання

зв'язане з функціями кредиту і насамперед з перераспредилительной функцією.

Перераспредилительные процеси зв'язані з однієї сторони з акумуляцією

кредитних ресурсів, а з іншого боку - з розміщенням їх у позички.

Раніше діяла система централізованого формування і використання

позичкового фонду приводила до того, що в банківській сфері питанням

формування ресурсної бази не віддавалося належного значення. Видача коротко-

і довгострокових позичок заснуваннями банків не була поставлена в

залежність від наявності в них кредитних ресурсів. Контроль за стійкістю

фінансового положення банків і ліквідністю їхнього балансу не здійснювався.

Монополія банків на проведення кредитних операцій, тверде закріплення

за ними відповідної клієнтури, перебування банківських заснувань на

кошторисному фінансуванні не сприяли підвищенню зацікавленості їхніх

працівників у розширенні й удосконалюванні операцій по залученню ресурсів.

Сформована практика формування і використання кредитних ресурсів не

відповідала потребам ринкової економіки. Тому, в умовах переходу до ринку,

функціонування банків на принципах комерційного розрахунку турбота про

створення стабільної якісної ресурсної бази є однієї з основних задач у

їхнє діяльності.

Усе це визначає актуальність даної теми в даний час. Виходячи з

тематики в даній роботі були поставлені задачі:

- розглянути основні джерела кредитних ресурсів;

- вивчити ситуацію по залученню кредитних ресурсів, що склалася в

даний час в Україні ;

- проаналізувати діяльність банків по залученню і використанню

ресурсів у 1997-1998 р..

1. ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ КРЕДИТНИХ РЕСУРСІВ

1.1 Власний капітал банку

Для створення комерційного банку необхідний визначений власний

капітал, що маючи чітко виражену правову основу і функціональну

визначеність утворить фінансову базу розвитку банку. У порівнянні з іншими

сферами підприємницької діяльності власний капітал банку займає невелика

питома вага в сукупному капіталі. Це порозумівається специфікою діяльності

банку як заснування, що здійснює мобілізацію вільних ресурсів на грошовому

ринку і надання їх у борг.

Тому власний капітал банківської діяльності має несколько інше

призначення, чим в інших сферах підприємницької діяльності. Якщо в останніх

- це забезпечення платоспроможності і виконання більшості оперативних

функцій підприємстві й організацій, то в банків власний капітал служить

прежде для страхування інтересів вкладників ( захисна функція капіталу ) і

в меншій мері -фінансового забезпечення оперативної діяльності. У цьому

зв'язку розмір власного капіталу є чинником забезпечення надійності

функціонування банка і повинний знаходитися під твердим контролем органів,

що регулюють діяльність комерційних банків. Тому, є підстави вважати, что

власний капітал банків виконує і регулюючу функцію: через фіксування его

розмірів регулювальні органи впливають на діяльність комерційних банків у

цілому.

Захисна функція власного капіталу включає страхування внесків і

депозитів, що гарантує інтереси кредиторів банку у випадку його чи

ліквідації банкрутства, а також забезпечення функціонування банку навіть з

появою збитків по його поточній діяльності. Ці збитки, як правило

покриваються за рахунок поточної прибутку. Якщо її недостатньо, а також для

покриття непередбачених витрат використовується частина власного капіталу.

Тому, якщо банк має достатній резервний капітал , він тривалий час може

вважатися надійним і платоспроможної навіть з появою збитків по його

основній діяльності.

Сутність регулюючої функції власного капіталу банку зводиться до

того, що серед установлених для банків економічних нормативів важливе місце

приділяється тим, при численні яких використовується власний капітал банку.

Так, установлення показника платоспроможності банків, тобто

мінімального співвідношення між власним капіталом і сумою зважених по

ступені ризику активів, має своєю метою запобігти надмірній мінімізації

ними власного капіталу заради максимізації одержуваних доходів, зменшити

ризик банкрутства і підсилити захист інтересів клієнтів і кредиторів.

Багатофункціональне призначення власного капіталу банку робить його

неоднорідним по складу. Одна частина, призначається для забезпечення

оперативної діяльності, є найбільш постійної і виступає у формі статутного

фонду, частково резервного фонду, фонду амортизації, фондів економічного

стимулювання.

Друга частина призначена для страхування активних і інших операцій

банку від збитків. Ця частина більш рухлива і виступає у формі страхового

фонду, частково резервного фонду, резервів для покриття збитків, зв'язаних

з непогашенням позичок. Третя частина призначена для цілей регулювання

розміру власного капіталу банку, хоча може використовуватися як для

забезпечення оперативної діяльності так і для страхових потреб.

У залежності від джерел і порядку формування власний капітал банку

підрозділяють на: акціонерний капітал, резервний капітал, нерозподілений

прибуток і довгострокові зобов'язання.

Акціонерний капітал займає базове місце в капіталі банку, оскільки

через нього реалізується права власників банку - право на доход і право на

керування банком. В економічній літературі нерідко акціонерним капіталом

називають весь власний капітал на тім підставі, що він належить банку, а

виходить, і акціонерам .

Акціонерний капітал спочатку формується у виді статутного фонду при

створенні комерційного банку за допомогою внесків засновників, випуску і

реалізації акцій. Внески можуть здійснюватися у виді коштів. Розмір

статутного фонду визначається засновниками, але не може бути нижче

мінімального рівня встановленого Національним банком України.

При створенні комерційного банку формування власного капіталу

звичайно зв'язують з випуском акцій. На порядок утворення власного капіталу

значний вплив робить вид акцій, що випускаються, що у залежності від

порядку виплати дивідендів і права участі в керуванні банком,

підрозділяються на прості і привілейовані.

Резервний капітал формується в процесі наступної діяльності банку.

Він призначений для покриття можливих збитків банку по проведеним їм

операціям, а також для виплати дивідендів, коли для цього недостатньо

прибутку.

Резервний капітал утвориться в порядку, передбаченому зборами

акціонерів, а його величина встановлюється звичайно у відсотках до

статутного фонду банку і не може його перевищувати. Джерелом утворення

власного капіталу є відрахування від прибутку, розмір яких визначається

вищим органом керування банку, але не менше законодавчо встановленого

мінімуму.

Нерозподілений прибуток - це джерело власного капіталу комерційного

банку внутрішнього походження. Вона утвориться як залишок прибули після

виплати дивідендів, відрахувань у резервний і інші фонди банку.

Власний капітал банку може формуватися за допомогою випуску

довгострокових незабезпечених боргових зобов'язань, прикладом яких служать

облігації.

На відміну від акцій облігації не дають права їх власникам на участь

у керуванні їх банком, що випустив. Вони свідчить про надання власникам

облігацій визначених коштів у розпорядженні емітента у формі довгострокової

позики.

Підводячи підсумок, слід зазначити, что перед банком коштує важлива

задача - вибрати такий порядок формування власного капіталу, що при

мінімумі витрат на устаткування і функціонування забезпечував би виплату

достатніх дивідендів акціонерам, створюючи тим самим умови для подальшого

розвитку комерційного банку.

1.2 Притягнуті засоби

1.2.1 Депозитні операції комерційних банків

До останнього часу у вітчизняній банківській практиці питанням

керування депозитами не приділялося належної уваги, що було зв'язано з

надмірною централізацією керування процесами формування і використання

позичкового фонду. Перед заснуваннями банків на місцях не ставилася задача

забезпечення видачі коротко- і довгострокових позичок у залежності від

розмірів і специфіки мобилизуемых ними кредитних ресурсів. Планові баланси

кредитних вкладень і ресурсів відділеннями банків не складалися.

У нинішніх умовах значної децентралізації діяльності банків продумана

організація депозитних операцій стає невід'ємним фактором забезпечення

ліквідності комерційних банків. У цьому зв'язку особливий інтерес має

закордонний досвід регулювання банківської ліквідності через керування

пасивами і його застосування до вітчизняної практики. Для нашої практики

будуть актуальні різні інструменти депозитної політики закордонних

банків.Становлять інтерес як традиційні інструменти ( термінові депозити,

депозити до запитання і т.д. ) так і нові (наприклад, депозитні сертифікати

).

До депозитних операцій відносяться операції банку по залученню коштів

у внески з метою їхнього прибуткового розміщення. Внесок - це кошти в

наявній чи безготівковій формі в національній чи іноземній валюті, передані

в банк їхнім чи власником третім обличчям з доручення і за рахунок власника

для збереження на визначених умовах. Операції, зв'язані з залученням

засобів у внески є основним джерелом формування банківських ресурсів.

Депозитним може бути будь-як відкритому клієнту в банку рахунок, на

якому зберігаються його кошти, включаючи активно - пасивні рахунки при

наявності на них кредитового сальдо.

Існують різні ознаки класифікації депозитів. У залежності від

вкладника депозити прийнятий розділяти на депозити фізичних осіб і депозити

юридичних осіб. У залежності від терміну і порядку вилучення депозити

поділяються на вклади до запитання і термінові.

З погляду призначення депозити можна розділити на три групи: до

запитання, термінові й ощадні.

Вклади до запитання призначені для здійснення поточних розрахунків,

розміщаються в комерційних банках на поточних чи контокоррентных рахунках і

можуть бути чи частково цілком поповнені чи затребувані в будь-який час.

Зняття вкладів до запитання не є стабільними, що обмежує можливість і сферу

їхнього використання банками. Тому власникам поточних рахунків виплачується

низький чи відсоток не виплачується взагалі.

Однак власник такого рахунка повинний оплачувати послуги банку по

його веденню, а для процентних рахунків комісія береться з депозитного

відсотка.

Термінові депозити - це кошти, розміщені в банку на строго

обумовлений термін. Вони, у порівнянні з вкладами до запитання, що мають в

основному короткостроковий характер, вносяться на більш тривалий термін.

Строкові вклади можуть бути двох видів: власне строкові вклади і внески з

попереднім повідомленням про закриття. Власне строкові вклади повертаються

власнику в заздалегідь обумовлений термін. Для зняття внесків з попереднім

повідомленням у банк повинне надійти від вкладника повідомлення. Термін

надання повідомлення про зняття внеску заздалегідь обмовляється між банком

і вкладником. Повідомлення про зняття засобів дозволяє банкам рефінансувати

свої активні операції за рахунок інших джерел і в такий спосіб понизити

розмір операційних витрат .

Ряд депозитів можна умовно віднести до термінового. Термін по них

безпосередньо не встановлюється, але його можна визначити , виходячи з

цільового призначення коштів, що знаходяться на рахунку. Так, засобу для

фінансування і кредитування капітальних вкладень зберігаються на рахунках

від моменту їхнього відкриття і до початку фінансування і кредитування.

Ощадні вклади призначені для нагромадження грошових заощаджень. Для

них характерно повільне збільшення і використання засобів тільки через

тривалий період часу. Особливістю ощадних вкладів є надання іменних

свідчень про наявність внеску у формі ощадної книжки, де вказуються

особистість вкладника і правила користування рахунком, а також

відображаються всі операції по рахунку.

З метою залучення внесків населення використовуються різні форми

заощаджень:

- на поточних рахунках, пристосованих для безготівкових платежів ;

- виграшні ;

- преміальні ;

- молодіжні ;

- спеціальні внески з регулярним внесенням засобів на рахунок і з

одержанням їх у визначений термін.

Депозити є важливим джерелом ресурсів банків. Однак вони мають також

і деякі недоліки. По-перше, операції по залученню коштів у внески зв'язані

зі значними маркетинговими зусиллями, грошовими і матеріальними витратами

банку. Це не дозволяє банку в разі потреби оперативно діставати грошові

кошти для здійснення активних операцій, непередбачених витрат. По-друге,

мобілізація коштів у внески в більшості випадків залежить від вкладника, а

не від банку, якому часто буває важко, і навіть неможливо домогтися

додаткового залучення засобів за допомогою депозитів. Для оперативного

залучення необхідних додаткових засобів банки використовують можливості

міжбанківського ринку ресурсів, на якому здійснюється продаж засобів,

притягнутих іншими кредитними заснуваннями.

1.2.2 Міжбанківський кредит

Ринок міжбанківських кредитів ( МБК ) є одним із сегментів ринку

позичкових капіталів, на якому банки виступають як контрагентів.

Міжбанківське кредитування носить в основному короткостроковий характер, є

оперативним по способі надання засобів, відбувається в рамках

кореспондентських відносин банків і як правило є більш дорогим у порівнянні

з іншими джерелами.

Операції усередині ринку МБК дають банкам додаткове джерело доходу як

за рахунок різниці між цінами покупки і продажу кредитів, так і за рахунок

диференціації ставок по кредитах різної категорії терміновості.

Найбільш активні операції учасники ринку МБК проводять на ринку

“коротких грошей” ( операції з кредитними засобами навіть на термін 2-3

місяця уже вважається довгостроковими ). При цьому більш надійні банки

залучають засобу під менший відсоток, чим банки менш надійні, що зв'язано з

великим ризиком їхнього кредитування. Тому при аналізі ринку МБК необхідно

порівнювати власні процентні ставки і ставки інших банків і визначати ціну

грошей відповідно до можливих ризиків.

При аналізі ринку МБК можуть бути використані показники діяльності

комерційних банків:

- сума активів балансу ;

- власні засоби банку ;

- прибуток до оподатковування ;

- залишок позичкової заборгованості ;

- оплачений статутний фонд ;

- частка отриманих МБК у пасивах балансу ;

- частка термінових депозитів у пасивах балансу ;

- співвідношення капіталу й активів ;

- частка валютних позичок у кредитному портфелі.

Будучи кредитором на ринку МБК банк робить звичайну послідовність

дій, зв'язану з оцінкою позичальника і забезпечення кредиту.

Кредитування зв'язане з ухваленням рішення по трьох взаємозалежних

напрямках:

- оцінка позичальника ;

- оцінка об'єкта кредитування ;

- оцінка забезпечення кредиту.

При цьому оцінка банку-позичальника складається з оцінок:

а) положення банку позичальника на фінансовому ринку, його репутація

за результатами рейтингів надійності й іншої інформації, наданої державними

органами і професійними об'єднаннями ;

б) фінансового стану банку позичальника за результатами аналізу його

фінансового положення по представлених документах. Зокрема, для одержання

МБК банку позичальнику приходиться показувати свій баланс. При цьому

найбільш істотним для банку кредитора є залишок позичкової заборгованості (

включаючи видані МБК ) і частка отриманих МБК у пасивах балансу.

При ухваленні рішення про видачу міжбанківського кредиту банк

кредитор може проводити діагностику фінансового стану банку позичальника на

основі порівняльного аналітичного балансу банку по наступним напрямках:

- загальна оцінка фінансового стану і його зміни за звітний період ;

- оцінка ринкової стійкості ;

- оцінка ділової активності ;

- оцінка ефективності керування ;

- оцінка ліквідності банку ;

в) кредитної історії банку позичальника за результатами погашення

раніше отриманих кредитів і виплаті відсотків по них, якщо банк раніше

кредитувався банком-кредитором, або за результатами аналізу доступної

інформації про банк - позичальнику.

У силу високих вимог до оперативності платежів при міжбанківському

кредитуванні банку - позичальнику доцільно взаємодіяти з великими банками,

що мають розгалужену кореспондентську мережу, що використовують мережі

RELCOM, SPRINT і ін., а для розрахунків з нерезидентами - систему SWIFT.

Для характеристики поточної потреби банку в процесі здійснення його

діяльності на ринку МБК використовуються терміни: позиція, розмір позиції,

знак позиції. Якщо в даний момент банк має вільні засоби в кількості Р

гривень, що він може розмістити на ринку МБК, будемо говорити, що банк має

позитивну ( чи довгу ) позицію і її розмір дорівнює Р. Навпаки, якщо банк

хоче залучити засобу в кількості Р гривень, то знак його позиції буде

негативним ( коротка позиція ), а розмір дорівнює Р.

Використовуючи ці терміни, можна дати формальне визначення понять

попиту та пропозиції на ринку МБК у конкретний момент часу:

-попит дорівнює сумі Рк, де індекс «до» пробігає вся безліч банків -

учасників ринку МБК, що мають негативну позицію ;

- пропозиція дорівнює сумі Рк, де індекс «до» пробігає вся безліч

банків - учасників ринку МБК имеющих позитивну позицію.

1.3 Сучасний стан формування кредитних ресурсів у Україні

1.3.1 Депозити юридичних осіб

Якщо ви хочете мати представлення про банк не з рейтингових таблиць,

а що називається “зсередини”, - є один перевірений спосіб: через опитування

корпоративних клієнтів з'ясовується здатність того чи іншого банку

зацікавити фірми у відкритті різного роду депозитних рахунків. Це один із

критеріїв визнання банку.

Для банку депозитні внески - це основа, за рахунок якої багато в чому

банки розвиваються і процвітають. І це особлива стаття в балансі банку, що

відрізняє банківську діяльність від інших форм бізнесу. Уміле використання

таких резервів для надання кредитів також свідчить про професіоналізм

банків.

Як відомо, портфель депозитів банка прямо залежить від попиту на

послуги по депозитах. Українські комерційні банки спочатку освоїли і досить

довго пропонували своїм клієнтам винятково строкові депозитні вклади.

Потім з'явився поточний депозитний внесок, на який клієнт перелічує

гроші в міру необхідності появи нових вільних чи засобів знімає їх при

необхідності, передавши по факсу лист, після чого протягом операційного дня

засоби перелічуються на його розрахунковий рахунок. При обслуговуванні

даного виду депозитів банк зобов'язаний негайно зробити будь-як зняття

засобів за розпорядженням клієнта.

Якби банки самостійно могли приймати рішення про склад свого портфеля

депозитів, вони зволіли б мати велику частку депозитів до запитання і

низкодоходных термінових і ощадних вкладів. Ці рахунки відносяться до

найменш дорогим із усіх джерел засобів. А тверда конкуренція і підвищення

освіченості клієнтів незмінно приведе до зміни асортименту пропонованих

депозитів і ускладненню їхньої структури.

Так з'явився спеціальний депозитний рахунок - це поточний депозитний

рахунок терміном до трьох днів, що відрізняється від поточного депозитного

рахунка тільки мінімальним терміном. Три дні - той термін, протягом якого

кошти повинні знаходиться на депозитному рахунку для нарахування відсотків.

Також відмінність і в більш низькій процентній ставці. Даний вид депозиту

призначений для великих корпоративних клієнтів, що у ситуації “одержали 1

млн. грн., а перед трьома дня святково - вихідних” миттєво кинуть ці засоби

на спеціальний депозитний рахунок.

Нарешті, останнє нововведення в списку послуг, пропонованих

корпоративним клієнтам - це депозитний now-рахунок, у якому процентна

ставка прямо залежить від періодичності зняття відсотків, що відбувається

за вимогою клієнта.

Треба сказати, що для банку в даний час це самий незручний рахунок,

тому що він не дає можливості пророчити поводження клієнта, але надзвичайно

зручний для клієнта, дозволяючи йому максимально вільно оперувати залишком

по депозитному рахунку.[4]

1.3.2 Ринок міжбанківських кредитів в Україні

Ринок МБК незважаючи на своє більш раннє виникнення залишався в 1996

- 97 році найменш розвитим із усіх грошових ринків.

Структуру ринку МБК можна представити у виді схеми, зображеної на

малюнку 1.

Серед комерційних банків можна виділити три ешелони зв'язків. Перший

ешелон - це колишні спеціалізовані чи банки-канали, що розподіляють

грошові потоки і, зокрема, емісійні гроші на ринку МБК. До них варто

віднести такі банки как “Промінвестбанк”, “Україна”, “Укрсоцбанк”, а також

“Аваль” і “Брокбизнесбанк”, уповноважені працювати з бюджетними засобами.

1-й рівень 1-й ешелон

2-й рівень 2-й ешелон

3-й рівень 3-й ешелон

Рис. 1.1 Структура ринку МБК

Найбільше активно ці банки працюють із представниками великих і

частини середніх комерційних банків. До числа останніх можна віднести

близько 20 банків ( “Правэкс-банк”, “Ажіо”, “Український кредитний банк”,

“Укринбанк”, “ПУМБ” ).

Далі засобу надходять у банки третього ешелону - частина дрібних і

середніх банків. Така структура сформувалася в зв'язку з кризою

міжбанківського ринку в 1995 році і збереглася з незначними змінами. У

результаті багато горизонтальних зв'язків були порушені, і для ринку МБК

характерно наступний розподіл грошових потоків: 80 відсотків ресурсів

рухається по горизонталі і 20 відсотків по вертикалі. Причому потреба в

ресурсах при русі зверху вниз зростає, бажання ж кредитувати зменшується.

Це порозумівається тим, що міжбанківські кредити вимагаються звичайно

дрібним і середнім банкам. Вони і залучають засобу на ринку МБК, тому що

їхня діяльність менш диверсифікована, і вони більш уразливі при

несподіваних діях їхньої клієнтури.

Слід зазначити факт неорганізованості міжбанківського кредитного

ринку в Україні. Про це свідчить відсутність на ринку серйозних

посередників.

Саме факт відсутності необхідної інфраструктури дозволяє говорити про

неповноцінність ринку. Воно не дозволяє установити ціну рівноваги, сприяючи

збільшенню амплітуди коливань ставок на ринку, і, отже неадекватній оцінці

ситуації на грошових ринках.

Український ринок МБК дозволяє витягати значний прибуток за рахунок

підвищеного ризику в порівнянні з тими ризиками, що несуть банки при роботі

на даному ринку в стійкому економічному середовищі. Його значення згодом

буде падати. Однак не хотілося б, щоб ринок так і залишився стояти на

місці, як це було в останні три роки.

2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВ ПО ФОРМУВАННЮ І ВИКОРИСТАННЮ КРЕДИТНИХ РЕСУРСІВ

2.1 Аналіз діяльності банків у 1998 році

Проблеми погіршення фінансового стану банків зв'язані не тільки з

помилками в керуванні банками. Сьогодні головна проблема складається в

здатності банків адаптуватися до нових макроекономічних умов

функціонування. Адаптація до ведення свого господарства в умовах падіння

прибутковості на всіх секторах активних операцій змусить банки або

поєднуватися у великі фінансові структури, або зливатися з промисловими

угрупованнями. У 1998 році особливо помітний саме ріст банків, що входять у

промислово- фінансові структури .

Проведені фахівцями дослідження дозволяють зробити висновок, що для

раннього прогнозування погіршення фінансового стану банківського заснування

не самим головної є контроль його щоденних нормативних показників. Їхнє

виконання скоріше корисне самому банку, ніж контролерам.

Модель погіршення фінансового здоров'я банку можна розглянути на

наступній схемі.

Банк сформував свій капітал - статутний фонд, інші фонди і заробив

прибуток. Якістю обслуговування він залучив поточні засоби клієнтів

(“дешеві гроші”). Під інвестиційні програми притягнуті вільні засоби

населення і клієнтів ( “дорогі гроші” ). Якщо в який - те конкретний період

часу банку не вистачає засобів для проведення платежів клієнтів, йому

необхідні міжбанківські ресурси.

Для обслуговування платежів клієнтів і виконання нормативних вимог

НБУ банк частина засобів тримає в грошовому вираженні. Це високоліквідні

активи ( засобу в касі, на корсчетах у НБУ й іноземних банках ). Для

покриття витрат по обслуговуванню “дорогих” грошей і своїх витрат банк

формує дохідний кредитно - інвестиційний портфель. Крім того, він вкладає

гроші в розвиток своєї матеріально - технічної бази.

Якщо банківське заснування працює стабільно, то темпи приросту

активів, капіталу, прибули приблизно однакові. У наших умовах, коли банки

знаходяться в постійній гонці за виконанням нормативів НБУ по статутному

фонді, приріст капіталу за рахунок залучення сторонніх засобів трохи

випереджає зростання прибутку. Показники росту притягнутих засобів і

виданих кредитів у нормально розвивається структури, як правило, також

одного порядку.

У банку виникають проблеми, коли:

- у кредитно - інвестиційному портфелі з'являється складова,

зв'язана з неповерненнями ресурсів і пролонгацією термінів ;

- при формуванні власної матеріальної бази банк починає

використовувати позикові засоби, що перевищують власний капітал ;

- у результаті банкрутства банку, з яким малися кореспондентські

відносини, заморожуються високоліквідні ресурси.

Якщо в банку досить резервів, щоб покрити збитки, нічого страшного з

його показниками не відбувається.

Симптомами погіршення стану є:

- наростання заборгованості банку по нарахованим, але невиплаченим

відсоткам ;

- збільшення питомої ваги міжбанківського кредиту в пасиві ;

- серйозне падіння показників прибутковості банку;

Відповідно до викладеного, можна виділити ряд базових відносин,

динаміка яких однозначно відбиває стабільність функціонування заснування.

Наявність статистики за останні чотири роки з безлічі траєкторій розвитку

практично однозначно виділяє аномальні.

Відношення капіталу банку до валюти балансу ( коефіцієнт Кука).

Відношення власних засобів до притягнутого.

Відношення високоліквідних активів до поточного засобам клієнтів.

Відношення кредитно - інвестиційного портфеля до капіталу.

Відношення прибули до працюючого активам.

Питома вага міжбанківських кредитів у пасиві.

Динаміка цих показників практично однозначно дозволяє судити про

фінансове здоров'я банку.

Українське банківське співтовариство умовне можна розділити на двох

груп банків.

Перша - державні ( Ощадбанк, Укрэксимбанк ) і колишні державні, з

1992 року корпоратизовані ( Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Україна ). Вісім

років тому ці банки займали 100 % банківського сектора. І сьогодні ці банки

зв'язані з державою ( чотири з них є уповноваженими банками по

обслуговуванню бюджету ), що їм приносить не тільки користь, але і збитки

через необхідність кредитувати нерентабельні проекти уряду. Поза сумнівом,

стагнація промисловості і сільського господарства, як у дзеркалі,

відбивається в показниках росту цих банків.

Друга група - банки “нової хвилі”, зареєстровані в період з 1989 по

1996 роки, що “відібрали” у старших братів приблизно 40 % сектора

банківських послуг.

Аналізуючи показники діяльності банків України за станом на

1.10.1998, упадає в око, що заробляти гроші стало набагато тяжелее усім. У

середньому прибутковість активів за рік у всієї групи банків упала на

більш, ніж 25 %, а прибутковість капіталу - більш, ніж на 36 %. Формування

статутного фонду відбувалося через перерозподіл прибули банку, залучення

прибули заробленої суб'єктами господарської діяльності, вільних засобів

громадян. Різниця в динаміку росту капіталів, статутних фондів і

банківського прибутку говорить про те, що протягом 1998 року формування

капіталу банків йшло не стільки за рахунок одержуваного прибутку (ріст

всего 150 % ), скільки за рахунок залучення сторонніх засобів. Тому

зниженням дивідендів акціонери зобов'язані не стільки менеджменту банків,

скільки загальної ситуації в економіці і законодавчому середовищі

діяльності.

Також, можна констатувати істотне погіршення ситуації на ринку.

Питома вага клієнтської ресурсної бази в 1999 р. у порівнянні з 1998 р.

упав з 39,8 % до 29,8 %. Это прояв загального падіння ділової активності

суб'єктів господарської діяльності і відходу их у тіньовий сектор, що

обслуговується готівкою.

2.2 Аналіз структури балансів найбільших банків України на 1.10.1998 р.

Структура активних і пасивних складових балансів банку є найбільш

узагальненою характеристикою, що відбиває специфіку й основні сфери

діяльності банку, стан ринку позичкових ресурсів, кількість і якість

клієнтури, що обслуговується, політику банку по залученню і розміщенню

грошових ресурсів з метою одержання прибутку.

Для проведення структурного аналізу активних і пасивних частин

балансів який – або групи банків, вихідна безліч параметрів утворюють

наступні показники: УФ - статутний фонд, СС - власні засоби, ПС -

притягнуті засоби, ТРС - поточні і рассчетные рахунка, ДС - термінові

депозити, МБКП притягнуті міжбанківські кредити, ВН - внески населення, ПР

- прибуток, РА - робітники активи, ВА - високоліквідні активи, КП -

кредитний портфель, МБКА - виданий міжбанківський кредит, ОВГЗ - державні

цінні папери і ЦБ - операції з цінними паперами. У результаті реалізації

процедури кластерного аналізу банків України, уся безліч банків виявилося

розбитим на п'ять кластерів.

У 1-й кластер увійшли три самих великих банки України -

Промінвестбанк, Україна, Укрсоцбанк, а також один із самих великих

комерційних банків - ПУМБ. Головна особливість цієї структури - невеликий

щодо інших груп банків питома вага практично всіх статей балансу, що є

характерною ознакою наявності великої і розвитої мережі філій.

В 2-й кластер виділився Ощадний банк - четвертий по розмірі власних

засобів банк України. Це порозумівається відомою специфічністю діяльності

цього банку і, отже, особливою структурою активних і пасивних статей

балансу, що і відбилося на результатах класифікації.

3-й кластер є самим представницької по числу банків, що ввійшли - 25.

Характерна риса цієї структури - велика питома вага робочих активів і

кредитного портфеля, притягнуті засоби в кілька разів перевершують власні,

питома вага “дешевих” залучень ( ТРС ) найчастіше перевершує питома вага

“дорогих” залучень ( ДС ). Таку структуру можна назвати

прибылеориентированной. Як правило, орієнтація на високий рівень прибули

зв'язані і з більш високим рівнем практично всіх банківських ризиків.

У 4-й кластер увійшли шість комерційних банків. Банки цієї групи в

основному працюють із власними засобами, питома вага “дорогих” залучень

(ДС) найчастіше перевершує питома вага “дешевих” залучень (ТРС).

Недостатній обсяг притягнутих фінансових ресурсів, як правило, негативно

позначається на величині прибули. Тому цим банкам приходиться вибирати одну

з таких альтернатив: упокоритися з невисоким рівнем прибули ( це може собі

дозволити тільки великий банк ), або спробувати підняти рівень

прибутковості, працюючи на міжбанківському кредитному ринку, ринку

довгострокових чи позичок на ринку корпоративних цінних паперів, що

неминуче зв'язано з різким підвищенням рівня кредитного ризику.

5-й кластер утворили чотири комерційних банки. Головна особливість

цієї структури - питома вага поточних і розрахункових рахунків у кілька

разів перевершує питому вагу високоліквідних активів і термінових

депозитів. Банкам цієї групи приходиться вирішувати проблему ліквідності,

постійно виникаючу чи виниклу тимчасово в силу ряду специфічних

особливостей їхньої банківської діяльності.

Тут доречно зробити таке зауваження. У банках щодня приймаються

рішення щодо залучення засобів у депозити і їхнє розміщення. У зв'язку з

цим розрахований по балансі коефіцієнт миттєвої ліквідності побічно

відбиває стан ліквідності банку. Реальне положення справ може бути оцінено

лише за результатами аналізу грошових потоків.

Найбільш прийнятними в змісті забезпеченості виданих кредитів і

притягнутих засобів є наступні співвідношення: відношення притягнутих

засобів до власного в межах 2 - 4, відношення кредитного портфеля до

власних засобів у межах 1,4 - 2,5. Максимально припустимими значеннями для

цих же величин є відповідно значення 10 і 5,7. Банки, позиції, яких

перевищують ці граничні значення, або знаходяться в безпосередній

близькості до них, піддані дуже великим ризикам - навіть короткочасне,

середньої сили збурювання фінансового ринку здатно привести до некерованих

процесів з катастрофічним наслідками.

Рівняння регресії, що відновлює залежність величини прибули банку від

складових пасивної частини балансу, що є базою для проведення активних

операцій, виглядає так:

ПР = 3371 - 0,00997*ВБ + 0,27*СС - 0,286*УФ +

+ 0,0645*ТРС + 0,440*ДС + 0,158*МБКП - 0,421*ВН

Тут СС - власні засоби, ПС - притягнуті засоби, ТРС - поточні і

рассчетные рахунка, ДС - термінові депозити, МБКП притягнуті міжбанківські

кредити, ВН - внески населення.

Інтерпретація цієї регресійної моделі така. У середньому рівень

банківського прибутку в найбільшій мері визначається такими складовими

притягнутих засобів, як поточні і розрахункові рахунки клієнтів і термінові

депозити, а також величиною власних засобів, у меншій мері - величиною

валюти балансу, розміром статутного фонду, притягнутого міжбанківського

кредиту і внесків населення.

Отримана регресійна модель свідчить про наступний.

Сформована усереднена по всіх банках структура пасивів ( питома вага

у валюті балансу власних засобів - 8,04 %, статутного фонду - 2,37 %, що

течуть і розрахункових рахунків клієнтів - 10,15 %, термінових депозитів -

7,89 %, отриманих міжбанківських кредитів - 3,45 %, внесків населення - 5,8

%, відносини притягнутих засобів до власних - 3,78) у середньому по моделі

може забезпечити одержання 16435,18 тис. грн. ( це на 0,07 % менше

середнього значення прибули по вибірці даних ).

Низький рівень капіталізації більшості комерційних банків України

змушує їхньої звістки політику, спрямовану на досягнення високого рівня

прибули, тому що шлях забезпечення росту власного капіталу за рахунок

нагромадження прибули є одним з найпростіших, найменш дорогих і найбільш

безпечних ( з погляду володіння контрольним пакетом акцій ). Така політика

зв'язана з високим ступенем ризику, Оскільки існує монотонна залежність

рівня прибутковості банківських операцій від ступеня їхнього ризику, тобто

збільшенню можливості одержання доходу відповідає зростання ступеня ризику.

Особливо небезпечна тактика залучення ресурсів вкладників слабко

забезпечених власним капіталом з наступним кредитуванням приблизно в тих же

обсягах. Така не зважена політика приводить до погано керованих процесів

[12].

ВИСНОВКИ

Ресурсна база банку має найважливіше значення і є основним чинником

успішної його діяльності, тому що формування ресурсів і надання кредитів

знаходяться в тісному взаємозв'язку.

Значення власних ресурсів банка складається насамперед у тім, щоб

підтримувати його стійкість. На початковому етапі створення банку саме

власні засоби покривають першочергові витрати, без яких банк не може почати

свою діяльність. За рахунок власних коштів банки створюють необхідні їм

резерви. Нарешті, власні ресурси є головним джерелом вкладень у

довгострокові активи.

Структура акціонерного капіталу різних банків неоднорідна.

Акціонерний капітал підрозділяється на власне акціонерний капітал, що

складається з грошей отриманих від емісії простих і привілейованих акцій,

надлишкового капіталу і нерозподіленого прибутку; банківські резерви, що

складаються з резерву на випадок непередбачених витрат, резерву на виплату

дивідендів, резерву на покриття непогашених боргів ; довгострокові

зобов'язання банку.

Перед комерційним банком коштує важлива задача - вибрати такий

порядок формування власного капіталу, що при мінімумі витрат на

устаткування і функціонування забезпечував би виплату достатніх дивідендів

акціонерам, створюючи тим самим умови для подальшого розвитку комерційного

банку.

Притягнуті засоби банків покривають понад 90 % усієї потреби в

грошових ресурсах для здійснення активних операцій. Роль їх виняткова

велика. Мобілізуючи тимчасово вільні засоби юридичних і фізичних осіб на

ринку кредитних ресурсів, комерційні банки з їхньою допомогою задовольняють

потреба народного господарства в додаткових оборотних коштах, сприяють

перетворенню грошей у капітал.

Комерційні банки в умовах конкурентної боротьби на ринку кредитних

ресурсів повинні постійно піклується як про кількісний, так і про якісне

поліпшення своїх депозитів. Вони використовують для цього різні методи. При

цьому усі банки дотримують кілька основних принципів організації депозитних

операцій. Вони полягають у наступному:

- депозитні операції повинні сприяти одержанню прибутку чи створювати

умови для одержання прибутку в майбутньому ;

- депозитні операції повинні бути різноманітними і вестися з різними

суб'єктами ;

- особлива увага в процесі організації депозитних операцій варто

приділяти строковим вкладам ;

- повинна забезпечуватися взаємозв'язок і погодженість між

депозитними і кредитними операціями по термінах і сумам ;

- організувати депозитні і кредитні операції, банк повинний прагнути

до мінімізації своїх вільних ресурсів ;

- банку варто вживати заходів до розвитку банківських послуг, що

сприяють залученню депозитів.

Динамічний розвиток сфери банківських послуг, а також підсилюється

конкуренція комерційних банків за клієнта вже сьогодні з усією гостротою

ставить проблему розширення операцій комерційних банків по відкриттю

різного роду депозитних внесків. У цьому зв'язку цікавий досвід банків

індустріально розвитих країн у проведенні депозитної політики.

Найважливішим інструментом депозитної політики є відсоток, що банк

сплачує вкладникам за приваблювані ресурси. Сплата відсотків по депозитних

рахунках - основна стаття операційних витрат банку. Отже банк не

зацікавлений у занадто високому рівні процентної ставки. Одночасно він

змушений підтримувати такий її рівень, що був би привабливий для клієнтів.

Ніж надійніше пасиви, тобто чим більше термін і сума депозити, тим більший

відсоток гарантує банк.

Значення ринку міжбанківських кредитів полягає в тому, що,

перерозподіляючи надлишкові для деяких банків ресурси, цей ринок підвищує

ефективність використання кредитних ресурсів банківської системи в цілому.

Крім того, наявність розвитого ринку міжбанківських кредитів дозволяє

зосереджувати в оперативних резервах банків менше засобів для підтримки

їхньої ліквідності.

Низький рівень капіталізації більшості комерційних банків України

змушує їхньої звістки політику, спрямовану на досягнення високого рівня

прибули, тому що шлях забезпечення росту власного капіталу за рахунок

нагромадження прибули є одним з найпростіших, найменш дорогих і найбільш

безпечних ( з погляду володіння контрольним пакетом акцій ). Така політика

зв'язана з високим ступенем ризику, Оскільки існує монотонна залежність

рівня прибутковості банківських операцій від ступеня їхнього ризику, тобто

збільшенню можливості одержання доходу відповідає зростання ступеня ризику.

Особливо небезпечна тактика залучення ресурсів вкладників слабко

забезпечених власним капіталом з наступним кредитуванням приблизно в тих же

обсягах. Така не зважена політика приводить до погано керованих процесів.

Особливу увагу варто приділити залученню засобів фізичних осіб, що по

оцінках деяких фахівців складають 10 - 12 млрд. доларів. Щоб активізувати

залучення заощаджень населення України в активний господарський оборот

необхідно:

- упроваджувати нові види банківських вкладів, зручних для громадян ;

- активніше залучати засобу громадян України в іноземній валюті (

деяке збільшення обсягів притягнутих валютних внесків відбулося після появи

анонімних валютних рахунків ) ; вітчизняним фінансово - кредитним

заснуванням доцільно відкривати рахунка для іноземних громадян ;

- розширити спектр додаткових послуг, що даються банками приватним

особам ; пріоритетними тут повинні стати надання трастовых послуг

населенню, до яких відносяться різні операції з цінними паперами, надання

консультацій, оренда сейфів, оплата рахунків довірителя.

Вкладники повинні бути переконані в безпеці своїх заощаджень. Для

цього варто розробити і прийняти Закон про банкрутство і ліквідацію банку,

створити систему страхування депозитів, оформлення операцій шляхом

фінансових зобов'язань, що мають реальну юридичну чинність, і, нарешті, що

діє систему розгляду і задоволення позовів у суд.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Гроші, кредит, банки / Кравцов Г.И. - Мн.: Меркование, 1994 р.

2. Основи банківської справи / Мороз П.И. - К., 1994 р.

3. Банківський портфель - 3 / Коробів К.Л. - М.: Соминтек,1995 р.

4. Волсович С.Н. Меню для корпоративних клієнтів. // Фінансова

консультація, № 7, 1998 р.

5. Безверха И.К. Ринок МБК: поки коштуємо на місці. // Фінансові ризики,

№1, 1997 р.

6. Ощадні сертифікати: де, навіщо, почім. // Фінансова консультація, № 12,

1998 р.

7. Сучасний комерційний банк: керування й операції / Усоскин В.М.-М.:Усі

для вас, 1994 р.

8. Правила здійснення депозитних операцій для банківських заснувань

затверджені Постановою №216 Правління НБУ від 7.07.1997 р.

9. Міжбанківський кредит: дилинговые операції на ринку “коротких” грошей /

Гагарін С.В.-М.:Принтлайн, 1995

10. Операції комерційних банків і закордонний досвід / Ширинская Е.Б.-

М.:Фінанси і статистика, 1993 р.

11. Надлишкова ліквідність - теж головний біль // Фінансові ризики, № 1,

1997 р.

12. Сушко В., Андронов О., Дробязко А. Аналіз структури балансів найбільших

банків України. // Фінансові ризики, № 4, 1997 р.

13. Концепція розвитку банківської системи України // Вісник НБУ, № 3, 1996

р.

14. Волосович С. Н. Перспективні напрямки залучення заощаджень населення

банківськими заснуваннями. // Вісник НБУ, № 11, 1997 р.