Історія створення Державного Гімну України

3. Спільні риси українських гімнів-пісень

Ми ознайомились з окремими піснями-гімнами, які існували в Україні, як бачите їх багато.

До чого вони закликали?

Всі вони закликали до боротьби за волю українського народу, за національну державу.

Особлива увага і честь випала пісені-гімну “Ще не вмерла Україна” Павла Чубинськоо, музика Михайла Вербицького. Чому так сталося?

Можливо нам допоможуть у цьому слова історика Миколи Костомарова з нарису “малоросійський гетьман Зіновій-Богдан Хмельницький”:

“В Україні народ мав багато спокус для здобуття волі. Перед очима він мав вільний стан, який складався з його ж братії, по сусідству розкинулися дніпрові острови, куди можна було втекти від тяжкої влади і нарешті близькість татар і небезпека татарських набігів привчали українського жителя до зброї, пани не могли заборонити своїм холопам мати зброю. Таким чином у українців підтримувався войовничий дух, не сумісний з рабським станом, на який його прирікав польський суспільний лад ”.

А в якій частині України зародилась більшість пісней-гімнів? У Західній Україні.

Чим це можна пояснити? Давайте знайдемо пояснення, спираючись на знання одержані на уроках історії.

В умовах, коли українців примушували забути своє минуле, викреслити із свідомості відчуття українськості, саме в Західній Україні народилися рядки національного гімну “Ще не вмерла Україна”

4. Історія виникнення віршу «Ще не вмерла Україна»

Перший рядок твору дав назву віршеві українського поета Павла Чубинського, який понад 150 років викликав жах у кількох режимів - царського, польсько-шляхетського, румунсько-боярського.

Павло Платонович Чубинський - людина, яка боролась за розвиток вітчизняної науки і культури, український і російський етнограф, вчений, поет. Народився 27 січня 1839 року поблизу містечка Бориспіль на Київщині, його родина походила з давнього роду козацької старшини.

Початок 60-х років 14 ст. у Галичині і Наддніпрянщині характеризується пожвавленням духовного життя. У середовищі київської старої громади, до якої входив і Павло Чубинський, виник надто сміливий на ті часи задум створити високопатріотичний вірш, який би надихав українців на боротьбу за волю, став би національним гімном. Реалізувати цей задум випало Павлу Чубинському. Пісня виникла в Києві восени 1862 р. під впливом сербського патріотичного гімну. Спочатку вона співалася на мотив цього гімну, а потім на мелодію Миколи Лисенка.

За вірш “Ще не вмерла Україна” і за авторство “возмутительных песен и прокламаций” в 1862 році Павла Чубинського було заслано на поселення до Архангельської губернії, де він перебував упродовж шести с половиною років. Було тоді йому 23 роки. Після Ємського указу 1876 року про чергову заборону українського слова, Чубинського вдруге висиляють з України, на цей раз до Петербурга. Серце вченого не витримало ударів долі. Вже важко хворий, він виклопотав дозвіл переїхати до свого хутора у 1879 р. Розбитий паралічем, упродовж останніх років життя, Павло Платонович помер 26 січня 1884 року, не доживши 1-го дня до 45-річчя. Поховали його на Книшевському цвинтарі у Борисполі. Память про Павла Платоновіча увіковічено у назві села, яке виросло поруч колишнього хутора, де народився поет. Його перейменовано на Чубинське.

Процитуємо Павлового побратима Леоніда Білецького, який був безпосередньо причетним до подій що супроводжували факт написання: “У пресі мені траплялась вказівка, що пісня “Ще не вмерла України і слава і воля” - народна. Я можу засвідчити, що це помилкова думка: її справді створив Павло Платонович за таких обставин…”

І далі розповідається, як на дружній вечірці з сербами, в київському будинку купця Лазарева, на Великій Васильківській, 122 (нині 106), співали сербську пісню, де були такі слова: “…Серце біє і кревліє за свою свободу.” На Чубинського справило таке величезне враження, що він вибіг до суміжної кімнати, а через півгодини по тому вже зявився з текстом “Ще не вмерла України…”

Цілком очевидно (і не випадково), що слова П. Чубинського “і слава, і воля”, та “запануєм і ми браття …” перекидають місток до Т.Шевченка, котрий в “Івані Підкові” фразує:

Було колись - в Україні

Ревіли армати;

Було колись - запорожці

Вміли панувати.

Панували, добували

І славу і волю…

5. Про автора музики.

Твір Павла Платоновича потрапив у 1883 році у Львові до Михайла Михайловича Вербицького - талановитого композитора, одного з організаторів духовного і культурного життя в Західній Україні.

Найбільшу популярність принесла Михайлу Вербицькому героїкопатріотична музика до вірша “Ще не вмерла Україна”.

Вперше пісня пролунала у 1864році в селі Млини, де довго жив і працював автор музики. Музичний текст вперше побачив світ 1885 р. у збірці “Кобзар”, полонивши широкі кола громадськості. Рукописний текст “Ще не вмерла Україна і слава і воля”, слова і музика зберігається у науковій бібліотеці імені Стефаніка.

6. Визнання пісні «Ще не вмерла Україна» широкими колами української громадськості

Саме як національний гімн “Ще не вмерла Україна і слава і воля” визначили Іван Франко, Леся Українка, українські громади в різних куточках світу.

Як бачимо, спочатку “Ще не вмерла Україна” існувала як вірш, що виник у наддніпрянській Україні, а піснею-гімном став у Галичині, де вже були певні традиції створення патріотичних пісень. Цей гімн був особливо поширений через те, що його автори - наддніпрянець і галичанин, що підкреслювало соборність українських земель.

Пісня-гімн “Ще не вмерла Україна” вийшла за рамки української поезії, на початку 20 ст. її переклали кількома іноземними мовами.

Слова і музика пісні надихали і досі надихають борців за рідну Україну. Гімн “Ще не вмерла Україна” не залишав людей байдужими , хвилював їхні душі, зачіпав за живе.

7. Нове життя гімну на початку 20 ст. та офіційне визнання пісні «Ще не вмерла Україна « Державним Гімном незалежної України

Нове життя гімну почалося з часу утворення незалежної Української держави в січні 1918 р. Пісня “Ще не вмерла Україна” звучала як національний гімн при УНР, ЗУНР, Гетьманаті, Директорії. Але державне затвердження вона одержала лише 15 березня 1939 р. - як гімн Карпатської України.

Ця держава проіснувала не довго. Разом з її занепадом гімн був заборонений Угорським урядом, так само, як і понад 70 років у Радянській Україні.

Пісня “Ще не вмерла Україна” воскресла з Народним Рухом України. Прилюдно вона прозвучала в Борисполі над могилою Павла Чубинського наприкінці 1989 року.

З 17 вересня 1991 року Українське радіо розпочинає свої передачі виконанням пісні-гімну “Ще не вмерла Україна”, а 5 грудня 1991 року вона вперше прозвучала на засіданні Верховної Ради України, присвяченому підсумкам всеукраїнського референдуму та виборам Президента нашої держави, у виконанні уславленого хору імені Верьовки.

Так гімн, створений двома синами розділеної імперіями України, повернувся до пісенної скарбниці народу.

10 років тому, 15 січня 1992 р., Президія Верховної Ради затвердила музику до пісні П. Чубинського і М. Вербицького “Ще не вмерла Україна”, як Державний Гімн України. Слова Державного Гімну України передбачається затвердити окремим законом. У звязку з цим оголошено конкурс.

Яку роль відіграє Державний Гімн після проголошення незалежної України? Яке місце в житті нашої держави займає національний гімн?

Державний Гімн відіграє роль заклику до утвердження самостійності та суверенітету України, надихає український народ на збудову своєї держави.

8. Критичні зауваження щодо тексту гімну Євгеном Голибардом

Саме стосовно тексту Державного Гімну існують певні протиріччя та зауваження. Саме з цієї причини ще й досі не затверджено Верховною Радою його текст.

Найпоширеніший та загальновизнаний вважається такий текст:

Ще не вмерла Україна

І слава, і воля,

Ще нам, браття українці,

Усміхнеться доля.

Згинуть наші вороженькі,

Як роса на сонці,

Запануєм і ми, браття,

У своїй сторонці.

Душу й тіло ми положим

За нашу свободу

І покажем, що ми, браття,

Козацького роду.

Під час виконання цого твору Капелою бандуристів ім. Тараса Шевченка (США), ми почули деяку відмінність у третьому рядку: “Ще нам, браття молодії …” Відмінність суттєва, бо не заперечуючи національної приналежності (“браття” в контексті перших двох рядків), акцентує звернення до молодих українців, а отже, вибудовує у свідомості певний погляд у перспективу, з надією на можливості молоді і молодої держави.

Народний хор Академії Наук, студентський хор Київської консерваторії під керуванням Павла Муравського, деякі інші хори також співають “браття молодії”. Відомий народний хор “Гомін” під керівництвом Л. Ященка співає “браття українці”, замість “і покажем.” - “Та й покажем”, замість “вороженьки” - “воріженьки”, а замість “і слава, і воля,” - співають (зрештою, цілком слушно за змістом) “ні слава, ні воля”. Цей останній варіант знаходимо також в “Енциклопедії українознавства. Т. І. Мюнхен - Нью-Йорк, 1949 р.”

Існують десятки інших версій з більшими й меншими відмінностями: “…ще нам, браття козаки,… згинуть наші вороги,” (збірник “Луна”, упорядник - Кирило Стеценко); “браття молодці, …наші вороги, …запануєм, браття, ми…”(Окреме видання, 1917 р.).

Але найголовніше, що вдалося встановити Д. Чередниченку на підставі вивчення майже двох десятків архівних і рідкісних літературних джерел, це факт розбіжності між першим рукописом Павла Чубинського і пізнішим варіантами пісні, в тому числі й нинішнім текстом Гімну.

У чудовій книжці “Павло Чубинський. Сопілка. - К.: Задруга,2001. - 79 с.” (упорядник - Дмитро Чередниченко) подано сімнадцять варіантів вірша “ Ще не вмерла Україна”.

Багато суперечностей викликає загальний зміст та настрій самого вірша П. Чубинського.

Зокрема Є.Голибард у газеті “Слово Просвіти” (11.01.02) висловлює такі думки:

“У мене давно склалося враження , що ворогам України української, ворогам України справді суверенної і демократичної дуже хочеться, щоб текст нашого Гімну залишався саме таким , як зараз. Тобто тобто перекрученим за формою, абсурдним - за змістом, руйнівним - у сфері національно-патріотичного самоусвідомлення.

Вчитайтеся-вдумайтеся: “Ще не вмерла Україна…” Пропоную цілком логічне продовження: “…але помирає, бо у бідних українців розуму немає!”

Не поспішайте ображатися на мене. Подумайте. Подумайте і проспівайте від початку (без мого дратливого додатку): “ Ще не вмерла…” Тобто що - поки тримається, але вже дихає на ладан? Причому, разом зі “славою” і “волею”.

Уявіть себе серед тисяч співвітчизників, разом із якими, у злагодженому хорі, у супроводі великого симфонічного оркестру, ви урочисто проголошуєте цю істину: “Ще не вмерла …”

Хіба це Гімн новонародженої країни, яка хоче рости і розвиватися!?

Та такого ”гімну” добре лише нашим ворогам співати. Тобто, добре для них, коли вони співатимуть для нас. Як попередження і погроза. З тріумфом, акцентуючи на тому. Що ось-ось їхня “правда” візьме гору: “Ще не вмерла… і воля”, але невдовзі. Мовляв, зачекайте, українці, не так довго вам зосталося чекати і … співати. Тим більше, що і в Гімні вашому не закладено жодних реальних перспектив, а лише дитячі ілюзії та припущення:

Згинуть наші вороженьки,

Як роса на сонці…

По-перше, якщо так лагідно називаєте своїх ворогів, суфіксуючи найдорожчим (неньки - вороженьки). То яким чином збираєтеся подолати їх - улюблених?! А ніяк. Самі “згинуть”. Випаруються “як роса на сонці”. Дивина та й годі. І ви хочете, щоб оце гороскопне базікання брали до свідомості громадяни-патріоти?

А по-друге, як маємо розуміти “росу на сонці” Бо якщо під сонцем випаровується, це зрозуміло, а на сонці її просто не буває. Виходить, “”нашим вороженькам” нічого не загрожує взагалі?

Ще нам браття українці.

Усміхнеться доля.

Що це за безглузде “пророцтво”, звідки воно, на якій підставі? У Гімні підстав немає! Та й коли воно буде оте “ще”? Ми ж не малі діти, щоб вірити обіцянкам - “От завтра прокинешся”, а під подушкою - дари від святого Миколая. А якщо вірите, тоді чого ви, “браття українці”, не задоволені нинішньою владою, яка те саме вам упродовж десяти років обіцяє: терпіть, чекайте, ще вам доля (колись) усміхнеться… Тим більше, що самі про це повторюєте у своєму Гімні, як заклинання.

Люди добрі, роззуйте очі та розгляньтеся навколо, на іншій нації, де давно немає наших проблем (“…чужого научайтесь”). Ось Вам початок німецького Гімну:

Дойчланд, Дойчланд - убер аллес!

(Німеччина, Німеччина - понад усе!)

Тут все чітко і ясно: мета, прагнення і патріотичний обов'язок. “Понад усе!” Візьміть початок польського Гімну:

Єшче Польска не згінела

Кєби ми жиєми.

Цо нам обца пшемоц взєла,

Фабльо одбєжеми!

(Якщо ми живі,

То Польща не загинула.

Те, що насильно у нас забрали чужинці,

Шаблею відвоюємо!)

Як бачимо, лексика польського Гімну виключає можливість проспівати його для поляків кимсь іншим, загрожуючи їм так, як не можливо в разі виконання сучасного Гімну українського. Також не бачимо в польському Гімні жодних погроз, якщо навіть його співають поляки, бо “шаблею відвоюємо” тільки те, “Що насильно забрали чужинці”

Таким чином текст нашого Гімну має бути не аморфний і не плаксивий, а бойовий, урочистий і мобілізуючий.

9. Висновок

Ми з вами ознайомилися з двома точками зору на історію створення та емоційне забарвлення українського гімну «Ще не вмерла Україна». Старший вчитель з міста Путивль Сумської області Л. О. Лисенко виклав історію його створення та повністю схвалює його текст. Євген Галібард у свою чергу вважає текст Гімну недостатньо бойовим, урочистим і мобілізуючим.

На мою думку текст віршу «Ще не вмерла Україна» саме такий не раптово. Перегукується із своєю народною пісенною творчістю, із поезією Тараса Шевченка, відображає українську ментальність. До то ж ньому є заклик до героїчного самопожертвування:

….Душу й тіло ми положим,

За нашу свободу…

В ім'я волі. А щодо музики, мені ще ніколи не доводилося чути щось подібне за урочистістю та піднесенням. Я вважаю, що Український Гімн звучить цілком пристойно під час урочистих подій. Звуки його наповнюють гордістю моє серце.

Я хочу закінчити цю роботу словами поета Арнольда Полторацького , які перегукуються із словами нашого Гімну:

«Україно, соборна державо,

Сонценосна колиска моя,

Це не вмерла й не вмре твоя слава,

Завойована в чесних боях!»

10. Список використаної літератури

1. «Все для вчителя». Інформаційно-практичний бюлетень №60. Київ. 2002 р. Стаття Л. О. Лисенко

2. «СЛОВО просвіти». Част.№2. Київ. 2002 р.

Стаття Е. Голибарла

3. Українська національна символіка: походження, традиції, доля. К. Громозда, О. Павловський. Київ. 1989 р.