Конституційний Суд України

1. Конституційний Суд -- єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні.

2. Порядок формування Конституційного Суду і його склад.

3. Функції і повноваження Конституційного Суду.

4. Порядок діяльності Конституційного Суду і процедури розгляду ним справ.

18 жовтня 1996 року у присутності Президента України Леоніда Кучми, народних депутатів, членів Кабинету Міністрів і чисельних гостей шістьнадцять членів Конституційного Суду України склали присягу на вірність Конституції і державі. Вперше в історії незалежної України набув необхідних повноважень і чинності один з найважливіших інститутів держави.

Шлях до створення Конституційного Суду був складним і тривалим. Досягти успіхів на цьому шляху можна лише при об'єднанні зусиль учіх державних органів і органів місцевого самоврядування, консолідації усього суспільства. Лише за умови усвідомлення, що не страйки, не розбрат, не гучні слова й заклики, а важка й напружена праця усіх та кожного, злагода й громадянський мир -- єдиний напрям нашого поступу до заможної держави, високого життєвого рівня її громадян.

Вагомий внесок у консолідацію зусіль усіх державних органів та спрямування нашого поступу саме у такому річищі якраз і має робити Конституційний Суд. Він повинен стати суддею і арбітром у нерідко непростих взаєминах органів законодавчої й виконавчої влади, здійснювати оцінку на відповідальність Конституції усіх нормативних актів держави. Чи не найбільш важлива функція Конституційного Суду -- забезпечення захисту прав і свобод людини, охорона конституційного порядку в державі.

Інститут Конституційного Суду був введен в законодавство України після прийняття Верховною Радою України у липні 1990 р. Декларації про державну незалежність (суверенитет) України, схваленої на референдумі 1 грудня 1991 р., та прийняття у червні 1991 р. концепції нової Конституції України.

Конституційний контроль у сучасному його розумінні з'явився в 1803 р. в США, коли Верховний суд цієї держави оголовис, що федеральна Конституція -- найвищий закон країни і будь-якой закон Конгресу, которий суперечить Конституції, може бути визнаний судом неконституційним. Згодом такий порядок був запроваджений у цілому ряді держав американського і європейського континентів (Бразілія, Уругвай, Норвегія, Греція). Вже після першої світової війни в Європі сформувався новий підхід до здійснення конституційного контролю, який почав досить активно поширюватися і на інших континентах. Таким чином, у наш час існують дві системи конституційного контролю.

Американська система, яка склалася історично першою, полягає в тому, що конституційність законів та інших нормативних актів у процесі розгляду конкретних справ можуть перевіряти суди загальної юрисдикції (наприклад, суди адміністративно-теріторіальних одиниць), які можуть визнати певний закон неконстутиційним. Якщо надалі ця справа розглядається у Верховному суді краєни, рішення останнього щодо відповідності спірного закону конституції стає обов'язковим для всіх судів у державі. За підтримки Верховним судом рішення про неконституційність закону його застосування судами припиняється, а парламент такий закон скасовує.

Європейська система передбачає вилучення повноважень щодо вирішення питання про конституційність законів і підзаконних актів зі сфери компетенції загальних судів і створення в межах даної держави єдиного спеціального органу конституційного контролю (конституційної юрисдикції). Цей орган може мати різні найменування: Конституційний трибунал (Польща), Вищий конституційний суд (Єгипет), Федеральний конституційний суд (ФРН) тощо.

Встановлення Конституцією України і законом “Про Конституційний Суд України” єдиного органу конституційної юрисдикції -- Конституційного Суду України -- означає, що в нашій державі склалася європейська система конституційного контролю і в ній не може існувати будь-якого іншого органу, який би був уповноважений давати висновки щодо відповідності чи невідповідності конституційним приписам законів і підзаконних актів, а також дій тих чи інших участників суспільних відносин.

Проголошення 24 серпня 1991 р. незалежності України створило умови для радикальних демократичних перетворень у нашому суспільстві і державі. Змінилась організація державної влади -- відбувся поділ її на законодавчу, виконавчу і судову, виникли нові інститути, властиві суверенній демократичній правовій державі, зокрема, інститути Президента України, конституційної юрисдикції, Збройні Сили України та ін. Почалось становлення сучасного українського парламентаризму й правосуддя, цілісної системи органів виконавчої влади.

Поряд із змінами в організації держави й суспільства та завдяки їм, відбулися зміни у правовій системі України. З перших років незалежності було прийнято значну кількість принципово нових законодавчих актів України замість колишніх союзних законів і підзаконних актів та істотно оновлено чимало чинних законів. Конституція України 1996 р. створила основу нової системи права України, всіх її галузей і насамперед такої галузі, як конституційне право України. Прийняті на основі Конституції в розвиток її положень нові законодавчі акти, сприяли становленню більшості основних інститутів конституційного права, насамперед -- державного і суспільного ладу, прав та свобод людини і громадянина, форм безпосередньої демократії, державної влади й місцевого самоврядування та ін.

Конституція України закріпила здійснення державної влади на засадах її поділу: на законодавчу, виконавчу і судову. Всі три види державної влади є самостійними, кожна з них діє в межах своєї компетенції, встановленої Конституцією і законами України. Існування судової влади поруч із законодавчою і виконавчою є ознакою демократичної держави.

Особливе, відокремлене місце від судової системи має Конституційний Суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, який відрізняється від судів загальної і спеціальної компетенції порядком утворення, складом, специфікою судового провадження та його процедурою, особливістю юридичної сили та обов'язковості рішень Конституційного Суду, а також строком призначення на посаду. Конституційний Суд України є судовим органом конституційного контролю, що самостійно і незалежно здійснює судову владу за допомогою конституційного судочинства.

Згідно з Конституцією України (ст. 124), судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Конституція України (ст. 147) визначає Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Завданням Конституційного Суду є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.

Конституційний Суд як спеціалізований орган конституційної юрисдикції має як спільні, так і відмінні риси від судів загальної юрисдикції. Діяльність конституційних судів здійснюється в певних процесуальних формах, що зближує їх з судами загальної юрисдикції. Спільними для них є більшість принципів судочинства. Закон про Конституційний Суд України (ст. 4) передбачає, що діяльність Конституційного Суду грунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повноти і всебічності розгляду справ та обгрунтованості прийнятих ним рішень. Відрізняються конституційні суди від судів загальної юрисдикції за способом їх формування, складом і, головним чином, за характером справ, які вони вирішують. Предметом розгляду конституційних судів є конституційні питання.

Незалежно від формального визначення правової природи конституційних судів, сама назва цих органів свідчить про те, що вони розглядаються як особливі органи правосуддя. Конституція України виділяє норми про Конституційний Суд України в окремий розділ. Цим підкреслюється значення Конституційного Суду як спеціального органу конституційної юрисдикції.

Конституційне правосуддя, незалежно від організаційних форм його здійснення, вирішує завдання захисту Конституції: забезпечення її верховенства, принципу розподілу влади, захист прав і свобод людини і громадянина.

Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як десять років, проживає в Україні протягом останніх двадцяти років та володіє державною мовою. Судді Конституційного Суду не можуть належати до політичних партій та профспілок, мати представницький мандат, брати участь у будь-якій політичній діяльності, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів. Це має важливе політичне значення, тому що при зміні політичного курсу утруднює можливість відповідним політичним силам в своїх інтересах збільшувати кількість членів Конституційного Суду, оскільки для цього потрібно буде внести зміни до Конституції.

Суддя Конституційного Суду України призначається на дев'ять років без права бути призначеним на повторний строк.

Конституція України (ст. 148) визначає такий порядок формування Конституційного Суду України: Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду. Формування органів конституційного правосуддя різними гілками влади має на меті забезпечити їх незалежність і попередити можливість підпорядкування одній з них.

Попередньо Президент України проводить консультаціі з Прем'єр-міністром та Міністром юстиції щодо кандидатур на посади суддів Консгитуційного Суду. Приначеною на посаду судді Конституційного Суду вважаться особа, про призначення якої видано Указ Президента України, скріплений підписами Прем'єр-міністра та Міністра юстиції.

Верховна Рада України призначає суддів Конституційного Суду таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Призначеними на посади суддів Конституційного Суду вважаються кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів депутатів, але більше половини голосів депутатів від конституційного складу Верховної Ради України.

З'їзд суддів України за пропозицією делегатів з'їзду відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх делегатів з'їзду визначає кандидатури на посади суддів Конституційного Суду для включення в бюлетені для таємного голосування. Призначеним на посаду судді Конституційного Суду вважається кандидат, який у результаті таємного голосування одержав більшість голосів від числа обраних делегатів з'їзду суддів України.

У разі припинення повноважень судді Конституційного Суду відповідно Президент України, Верховна Рада України у місячний строк, а з'їзд суддів України у тримісячний строк призначають іншу особу на цю посаду.

Голова Конституційного Суду обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду зі складу суддів Конституційного Суду лише на один трирічний строк таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів з будь-яким числом кандидатур, запропонованих суддями Конституційного Суду. Обрання Голови Конституційного Суду самими членами Конституційного Суду є додатковою гарантією незалежності Конституційного Суду від інших гілок влади.

Судді Конституційного Суду при здійсненні своїх повноважень є незалежними і підкоряються лише Конституції України та керуються Законом про Конституційний Суд України, іншими законами України, крім тих законів або їх окремих положень, що є предметом розгляду Конституційного Суду України.

Особа судді Конституційного Суду України є недоторканною. Суддя Конституційного Суду не може бути затриманий чи заарештований без згоди Верховної Ради України до винесення обвинувального вироку суду. Судді Конституційного Суду не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у Конституційному Суді та в його колегіях, за винятком відповідальності за образу чи наклеп при розгляді справ, прийнятті рішень та дачі висновків Конституційним Судом України.

Повноваження судді Конституційного Суду припиняються у разі: закінчення строку призначення; досягнення суддею шістдесятип'ятирічного віку; неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; порушення суддею вимог Закону про заборону політичної діяльності та виконання іншої оплачуваної роботи; порушення суддею присяги; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; припинення його громадянства; визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Основними функціями Конституційного Суду України є вирішення питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Згідно з Конституцією України (ст. 150, 151), Законом про Конституційний Суд України (ст. 13) до повноважень Конституційного Суду належить прийняття рішень і дача висновків у справах щодо:

· конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

· відповідності Конституції України чинним міжнародним договорам України або тим міжнародним договорам, що вносяться до Верховної Ради для надання згоди на їх обов'язковість;

· додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту;

· офіційного тлумачення Конституції та законів України.

До повноважень Конституційного Суду України не належать питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.

Підставами для прийняття Конституційним Судом рішення щодо неконституційності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є їх невідповідність Конституції України; порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті.

З питань своїх повноважень Конституційний Суд приймає рішення й висновки. Рішення Конституційний Суд приймає за результатами розгляду справ щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради, актів Президента, актів Кабінету Міністрів, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується у встановленому законом порядку.

Висновки Конституційний Суд дає у справах з питань офіційного тлумачення Конституції та законів України; про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради для надання згоди на їх обов'язковість; щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.

Рішення і висновки Конституційного Суду підписуються не пізніше семи днів після прийняття рішення, дачі висновку і офіційно оприлюднюються наступного робочого дня після їх підписання.

Рішення і висновки Конституційного Суду рівною мірою є обов'язковими до виконання. У разі необхідності Конституційний Суд може визначити у своєму рішенні, висновку порядок і строки їх реалізації, а також покласти на відповідні державні органи обов'язки щодо забезпечення виконання рішення, додержання висновку. Невиконання рішень та недодержання висновків Конституційного Суду тягнуть за собою відповідальність згідно з законом.

Важливе значення має питання про те, з якого моменту втрачає чинність нормативний акт, визнаний органом конституційного правосуддя неконституційним. По-перше, з певної дати в майбутньому, вказаному в рішенні органу конституційної юрисдикції. По-друге, з моменту прийняття рішення органом конституційного правосуддя; такий порядок закріплений Конституцією України (ст. 152) і чинним законом про Конституційний Суд України (ст. 73).

Формами звернення до Конституційного Суду є конституційне подання і конституційне звернення.

Конституційне подання -- це письмове клопотання до Конституційного Суду про визнання правового акта чи його окремих положень неконституційними, про визначення конституційності міжнародного договору, про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України, а також звернення Верховної Ради про дачу висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.

Суб'єктами права на конституційне подання з питань прийняття рішень Конституційним Судом щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим є Президент України, не менш як сорок п'ять народних депутатів України, Верховний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Суб'єктами права на конституційне подання з питань дачі висновків Конституційним судом є:

· щодо відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість, -- Президент України, Кабінет Міністрів України;

· стосовно додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту -- Верховна Рада України;

· щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України -- Президент України, не менш як сорок п'ять народних депутатів України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховний Суд України, Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування.

Конституційне звернення -- це письмове клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи. Суб'єктами права на конституційне звернення з питань дачі висновків Конституційним Судом щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи в Україні.

Конституційний суд вправі відмовити у відкритті провадження у справі за таких підстав: відсутність встановленого законодавством права на конституційне подання чи конституційне звернення; невідповідність конституційного подання, конституційного звернення вимогам, передбаченим законодавством; непідвідомчість Конституційному Суду питань, порушених у конституційному поданні або конституційному зверненні.

На засіданнях Конституційного Суду розглядаються всі питання, що потребують вирішення Конституційним Судом, крім тих, що вирішуються на його пленарних засіданнях.

Для забезпечення повноти розгляду справи Колегія суддів Конституційного Суду під час підготовки справи, Конституційний Суд в процесі провадження у справі мають право витребувати від Верховної Ради, Президента, Прем'єр-міністра, Генерального прокурора, суддів, місцевих органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, підприємств і організацій усіх форм власності, політичних партій та інших об'єднань громадян і окремих громадян необхідні документи, матеріали та інші відомості, що стосуються справи. Колегія суддів і Конституційний Суд мають право викликати посадових осіб, експертів, свідків, громадян, участь яких повинна забезпечити об'єктивний і повний розгляд справи.

Учасниками конституційного провадження є суб'єкти права на конституційне подання і конституційне звернення, їхні представники, а також залучені Конституційним Судом до участі у розгляді справи органи та посадові особи, свідки, експерти та перекладачі. У Конституційному Суді України провадження ведеться, рішення і ухвали приймаються, висновки даються та оприлюднюються державною мовою. Строк провадження у справах за конституційним поданням не повинен перевищувати трьох місяців, а за конституційним зверненням -- шести місяців. У разі провадження за конституційним поданням, яке визнане Конституційним Судом невідкладним, строк розгляду такого подання не повинен перевищувати одного місяця.

Закон про Конституційний Суд України регулює, крім загальних положень діяльності Конституційного Суду, процедури розгляду ним певних категорій справ. Основною функцією органів конституційного правосуддя є здійснення контролю за додержанням Конституції в процесі правотворчої діяльності шляхом перевірки правових актів з точки зору їх відповідності Конституції. Тому Закон про Конституційний Суд України першим регулює порядок провадження у справах щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради, актів Президента, актів Кабінету Міністрів, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Суб'єкти права на конституційне подання з цих питань направляють до Конституційного Суду конституційні подання, в яких викладаються аргументи і стверджується про неконституційність відповідних актів, визначають до трьох представників для участі у розгляді справи. Конституційний Суд обов'язково залучає до участі в провадженні у справі представників органів влади, акти, яких оспорюються щодо їх конституційності. У разі якщо ці акти або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України, вони оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом рішення про їх неконституційність.

Іншим видом справ, що розглядається Конституційним Судом, є провадження у справах щодо конституційності правових актів, що викликають спір стосовно повноважень конституційних органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Підставою для конституційного подання є наявність спору стосовно повноважень вказаних органів, якщо один із суб'єктів права на конституційне подання, визначених у ст. 40 Закону про Конституційний Суд України (Президент, не менше як сорок п'ять народних депутатів України, Верховний Суд, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим), вважає, що правові акти, якими встановлено повноваження зазначених органів, не відповідають Конституції України. У резолютивній частині рішення Конституційного Суду дається висновок щодо конституційності правового акта, яким встановлено повноваження конституційних органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування.

Конституційний Суд розглядає також справи щодо конституційності актів про призначення виборів, всеукраїнського референдуму чи місцевого референдуму в Автономній Республіці Крим. Предметом розгляду Конституційним Судом є питання щодо конституційності правових актів Верховної Ради України, актів Президента України та правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим про призначення виборів, всеукраїнського референдуму чи місцевого референдуму в Автономній Республіці Крим. У разі визнання таких актів неконституційними у рішенні Конституційного Суду зазначається про припинення діяльності всіх органів, які були створені для проведення цих виборів чи референдумів, про знищення бюлетенів, агітаційних матеріалів і про припинення фінансування заходів щодо проведення виборів чи референдумів та повернення державі перерахованих, але не використаних коштів.

Наступним видом справ, які розглядаються Конституційним Судом, є провадження у справах щодо відповідності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, Кабінету Міністрів, Верховної Ради Автономної Республіки Крим конституційним принципам і нормам стосовно прав та свобод людини і громадянина. Підставами для порушення питання про відкриття провадження у справі щодо відповідності норм чинного законодавства принципам і нормам Конституції України стосовно прав і свобод людини і громадянина є наявність спірних питань щодо конституційності прийнятих і оприлюднених у встановленому порядку законів, інших правових актів; виникнення спірних питань щодо конституційності правових актів, і виявлених у процесі загального судочинства; виникнення спірних питань щодо конституційності правових актів, виявлених органами виконавчої влади в процесі їх застосування та Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини у процесі його діяльності. У разі виникнення у процесі загального судочинства спору щодо конституційності норми закону, яка застосовується судом, провадження у справі зупиняється і відкривається конституційне провадження, справа розглядається Конституційним Судом невідкладно.

Предметом конституційного провадження у справах щодо конституційності норм законів, якими суперечливо регулюється порядок реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина, є вирішення спірних питань конституційності норм двох чи більше законів або актів міжнародного права, визнаних обов'язковими на території України, що встановлюють різний порядок реалізації одних й тих самих конституційних прав та свобод, чим суттєво обмежуються можливості їх використання. У рішенні Конституційного Суду визначається, норми якого закону є конституційними, а якого -- неконституційними і нечинними.

Конституційний Суд розглядає справи й дає висновки щодо конституційності чинних міжнародних договорів України та міжнародних договорів України, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість. Питання щодо конституційності чинного міжнародного договору розглядається Конституційним Судом за конституційним поданням Президента України, Кабінету Міністрів України. У разі дачі висновків про невідповідність міжнародного договору Конституції України Конституційний Суд у цьому ж провадженні вирішує також питання щодо неконституційності цього договору чи його окремих частин. Питання щодо конституційності міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість, розглядаються Конституційним Судом за конституційним поданням Президента України, Кабінету Міністрів України до прийняття Верховною Радою України відповідного закону. Відкриття конституційного провадження у цих справах зупиняє розгляд Верховною Радою України питання щодо надання згоди на їх обов'язковість.

Підставою для відкриття конституційного провадження у справі щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту є конституційне подання Верховної Ради України з даного питання. На підставі аналізу поданих Верховною Радою України документів і матеріалів Конституційний Суд дає відповідний висновок. В зарубіжних країнах органи конституційного правосуддя грають різну роль у процедурі імпічменту. В одних країнах вони дають лише висновки з різних питань, пов'язаних з процедурою імпіч менту, в інших -- безпосередньо вирішують питання про усунення глави держави з поста на підставі звинувачення, висунутого парламентом.

Підставою для конституційного подання щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України є практична необхідність у з'ясуванні або роз'ясненні, офіційній інтерпретації положень Конституції та законів України. Підставою для конституційного звернення щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України є наявність неоднозначного застосування положень Конституції або законів України судами України, іншими органами державної влади, якщо суб'єкт права на конституційне звернення вважає, що це може призвести або призвело до порушення його конституційних прав і свобод. У резолютивній частині висновку Конституційного Суду офіційно тлумачаться положення Конституції та законів України, щодо яких було подано конституційне подання чи конституційне звернення. У разі, якщо при тлумаченні Закону України його окремих положень) була встановлена наявність ознак його невідповідності Конституції України, Конституційний Суд у цьому ж провадженні вирішує питання щодо неконституційності цього Закону.

Успіх молодої української демократії не буде залежати від наявності чи відсутності конституційного суду. В Україні поки немає багатьох елементів демократичної системи, які мають важливе значення. Проте серед неодмінних умов функціонування демократичної системи вперше з'явився механізм, що забезпечує ефективний захист конституційних прав і свобод, у той час як протягом 70 років авторитарність Радянської влади перешкоджала розвитку інститутів, здатних вирішити подібну задачу. Український Конституційний Суд є єдиним органом юрисдикції, здатним виносити остаточні і непідлягаючі заперечуванню рішення. Якщо в перші роки діяльність Суду була надто обережна, то зараз при наявності ряду позитивних змін, Суд показав, що він у стані і захищати індивідуальні права, і обмежувати перевищення влади на державному рівні, що вже саме по собі є істотним досягненням.

Конституційний Суд - важливий елемент політичної системи. Він слугує забезпеченню політичної стабільності, розвитку політичних процесів у встановлених Конституцією межах. При цьому, політична функція Суду може і повинна здійснюватися тільки у формі судового розгляду. Саме в цьому випадку позиція Суду як арбітра, чи посередника-миротворця має правове значення і тягне юридичні наслідки, обов'язкові для сторін конституційної суперечки.

Головна особливість і важлива відмінність Конституційного Суду України від судів загальної юрисдикції й арбітражних судів у тім, що Конституційний Суд України - це не тільки судовий орган, але і такий конституційний орган, якому надане право у встановлених Конституцією і законом формі і межах здійснювати контроль над органами законодавчої і виконавчої влади, а в опосередкованому вигляді - і над іншими судовими органами, а в даному змісті він сам представляє вищу державну владу. Цією якістю обумовлена інтегруюча роль Конституційного Суду як гаранта політичної стабільності в суспільстві і державі та хранителя довгострокових конституційних цінностей.

Проаналізувавши основні правові принципи й основи діяльності Конституційного Суду України я прийшов до висновку, що на сучасному етапі розвитку вітчизняного судочинства Конституційний Суд має необхідні повноваження й інструменти для виконання своєї першорядної задачі - захисту конституційних основ суспільного ладу і конституційних прав громадян України. Незважаючи на деякі складності в організації судової практики, головна проблема ефективності роботи Конституційного Суду в Україні укладається не в недоліках процедури конституційного судочинства чи конституційного законодавства, а в забезпеченні виконання рішень Суду, що часом відкрито ігноруються як суб'єктами держави, так і галузями державної влади. Невиконання судових рішень - характерна риса всього українського правопорядку. Законність в державі, у тому числі і конституційну, повинні забезпечувати не Конституційний Суд, а виконавча влада, прокуратура, правоохоронні відомства. Конституційний суд - це фактично вища й остання інстанція, і він повинен вступати в дію лише тоді, коли не спрацьовує вся інша система влади чи правосуддя.

Таким чином, краща гарантія виконання рішень Конституційного Суду - не примус, а такий стан суспільної свідомості, при якому в жодного органу, посадової особи чи громадянина, не виникало бажання діяти всупереч цьому рішенню. Під «такою» суспільною свідомістю я маю на увазі підвищення рівня правової культури.

Література

1. Конституція України

2. Закон України “Про Конституційний Суд України”

3. Бойко В.Нова Конституція і судова влада. Право України.-1997.

4. Мишин А.А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. - М., 1998.

5. Погорілко В.Ф. Конституційне право України - Київ Наукова думка 1999р.

6. Лисенков С.Л. Конституція України: матеріали до вивчення - Київ Либідь 1997р.

5. Шемшученко Ю.С., Мурашин Г.0. Конституційний Суд України -Київ іе Юре 1997р.

6. Право України 1998р. №5/ Окремі питання поділу влади і юрисдикція Конституційного Суду України.

7. Конституційне право України. За редакцією В.Ф.Погорілка. Київ. Наукова думка. 2000р.