Кримінальна відповідальність за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань

УДК 343.341

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА СТВОРЕННЯ НЕ ПЕРЕДБАЧЕНИХ ЗАКОНОМ ВОЄНІЗОВАНИХ АБО ЗБРОЙНИХ ФОРМУВАНЬ

Спеціальність 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2008

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Соціально-економічні і політичні перетворення, розвиток і зміцнення демократичної, соціальної і правової держави, гуманістичне спрямовування розвитку суспільного і державного життя України неможливі без рішучого посилення боротьби зі злочинністю. Держава в особі своїх органів встановлює правила поведінки, які спрямовані на гарантування безпеки кожного з нас, та встановлення стану захищеності суспільства від усілякого роду небезпек. Порушення цих правил може призвести до завдання шкоди суспільним відносинам у сфері громадської безпеки. На правове забезпечення запобігання найбільш небезпечним порушенням у цій сфері і спрямовані відповідні норми кримінального законодавства. Однією з них є норма, що забороняє створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань.

Проблема боротьби з не передбаченими законом воєнізованими або збройними формуваннями є вкрай важливою і складною для суспільства. Існування таких формувань створює загрозу безпеки особи, суспільства і держави, несе потенційну небезпеку для кожного громадянина. Зазначені формування в змозі перешкоджати здійсненню соціально-економічної політики держави. Таке становище потребує термінового здійснення заходів, в тому числі і кримінально-правового характеру. У першу чергу, це повинно стосуватися законодавчої бази, що визначає боротьбу із зазначеними об'єднаннями.

Відповідно до статистичних даних МВС України та СБ України, протягом 2001 - 2007 рр. на території України було порушено лише три кримінальні справи за ознаками злочину, передбаченого ст. 260 Кримінального кодексу України (далі - КК), що є свідченням не лише низької ефективності протидії злочинам цієї категорії, а й високій їх латентності.

На теперішній час в українському суспільстві складаються сприятливі умови для виникнення воєнізованих або збройних формувань. Цьому сприяє політична нестабільність, адже такі формування можуть створюватися під егідою певних політичних сил, які використовуватимуть їх як засіб досягнення своїх цілей, тобто як інструмент впливу на будь-які державні органи або суспільство. І такі випадки відомі в історії Української державності.

У юридичній літературі відсутнє комплексне теоретичне дослідження зазначеного складу злочину, його кваліфікації та відмежування від суміжних складів злочинів. Відсутнє чітке тлумачення ознак, що властиві цим формуванням, немає конкретного визначення форм прояву діяльності цих угруповань, у зв'язку з чим правозастосовчі органи зазнають труднощів у розумінні та застосуванні кримінально-правової норми, що передбачає відповідальність за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань.

Всі перераховані обставини обумовлюють у сукупності актуальність проведеного дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до: Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007 - 2009 рр., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 20.12.2006 р.; “Пріоритетних напрямків розвитку науки України на 2005-2010 рр.”, які рекомендовані відділенням кримінально-правових наук (затверджених загальними зборами Академії правових наук України від 09.04.2004 р.); Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 рр., затверджених наказом МВС України № 755 від 05 липня 2004 р.; Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, що потребують першочергової розробки на 2006 - 2010 рр. Харківського національного університету внутрішніх справ від 23 січня 2005 р.; Регіональної комплексної програми профілактики правопорушень в Автономній Республіці Крим на 2008 - 2009 рр., затвердженої постановою Верховної Ради Автономної Республіці Крим № 689-5/07 від 19 грудня 2007 р.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є комплексний кримінально-правовий аналіз проблем кримінальної відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань і розроблення на цій основі науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення відповідної статті КК України.

Реалізація визначеної мети обумовлює необхідність вирішення низки взаємообумовлених задач, серед яких найважливішими є:

– дослідити обумовленість встановлення кримінальної відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань;

– визначити та дати авторське тлумачення ознак не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань;

– дослідити об'єктивні ознаки злочину, передбаченого ст. 260 КК України;

– проаналізувати суб'єктивні ознаки злочину, передбаченого ст. 260 КК України;

– провести порівняльний аналіз складу злочину, передбаченого ст. 260 КК України та суміжних складів злочинів;

– розглянути питання покарання та звільнення від кримінальної відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань;

– сформулювати та обґрунтувати пропозицій щодо удосконалення кримінального законодавства в сфері боротьби зі створенням не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини у сфері громадської безпеки відносно захищеності невизначеного кола осіб від створення та діяльності не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань.

Предметом дослідження є кримінальна відповідальність за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань.

Методи дослідження. Дослідження зазначеної проблеми здійснювалося з використанням таких методів: діалектичного - при дослідженні кримінальної відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань у контексті загальних категорій кримінального права; історико-правового - при історичному аналізі встановлення кримінальної відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань; порівняльно-правового - при аналізі законодавства іноземних держав у частині встановлення відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань та використанні зарубіжного досвіду у вітчизняній законодавчій практиці; системно-структурного - при дослідженні об'єктивних і суб'єктивних ознак злочину, що досліджується, та при проведенні відповідних класифікацій; формально-юридичного - при дослідженні положень КК, що містять кримінально-правові заборони на створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань, з точки зору їх відповідності підставам та умовам криміналізації діянь, уніфікації термінів, відповідності правилам законодавчої техніки; соціологічного - при проведенні та узагальненні результатів анкетування суддів, працівників правоохоронних органів, науковців та пересічних громадян за спеціально розробленими анкетами.

Правову базу дослідження складають: Конституція України, кримінальне законодавство України та окремих зарубіжних держав, законодавство інших галузей права, а також положення міжнародних конвенцій, що стосуються предмета дослідження.

Емпіричною базою дослідження є дані, отримані при вивченні понад вісімдесяти кримінальних справ, три з яких порушені за ст. 260 КК України, а інші за суміжними до ст. 260 КК України злочинами, понад 10 адміністративних матеріалів, порушених за ст. 1865 України Кодексу про адміністративні правопорушення, дані проведеного анкетування суддів (більше 35 осіб), співробітників слідчих підрозділів (більше 70 осіб), науковців (більше 60 осіб) та опитування пересічних громадян (більше 150 осіб).

Теоретичною основою дисертації послужили наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених, присвячені розгляду як загальних питань кримінального права, так і досліджуваної проблеми, зокрема, М.І. Бажанова, А.Н. Бардіна, Ю.В. Бауліна, В.І. Борисова, Р.Р. Галіакбарова, В.В. Голіни, Н.О. Гуторової, В.М. Дреміна, О.М. Джужи, В.П. Ємельянова, В.П. Корж, М.Й. Коржанського, М.В. Корнієнка, В.М. Куца, С.Я. Лихової, П.С. Матишевського, М.І. Мельника, А.А. Музики, В.О. Навроцького, П.І. Орлова, В.В. Сташиса, С.А. Тарарухіна, В.Я. Тація, А.Н. Трайніна, З.А. Тростюк, В.П. Тихого, В.О. Тулякова, Є.В. Фесенко, М.І. Хавронюка та інших. Крім того, використовувались також наукові праці із загальної теорії держави і права, цивільного права, кримінології, криміналістики, філософії, психології, соціології.

Наукова новизна результатів дослідження полягає у тому, що дисертація є одним із перших в України комплексним монографічним дослідженням, що присвячене кримінальній відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань. До найбільш вагомих результатів, що відбивають наукову новизну дослідження, є теоретичні положення і практичні рекомендації, які виносяться на захист, зокрема:

Уперше:

- проведено історичний аналіз розвитку національного кримінального законодавства щодо протидії створенню не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань;

- досліджено обумовленість встановлення кримінальної відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань; визначено чинники, що обумовили встановлення відповідної кримінально-правової заборони;

- здійснено порівняльно-правовий аналіз норми, що передбачена ст. 260 КК України, з відповідними нормами кримінального законодавства іноземних держав; на підставі цього зроблено висновок, що закріплення означеної норми у КК України обумовлено також іноземним досвідом необхідності боротьби з цим негативним явищем;

- доведено, що спірним є віднесення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань до різновидів злочинних організацій. Основною ознакою, що відмежовує зазначені формування від злочинних організацій, виступає мета їх створення. Мета створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань, на відміну від злочинної організації, може бути не пов'язаною із вчиненням тяжких чи особливо тяжких злочинів. Обґрунтовано, що воєнізовані або збройні формування правильно відносяться до стійких злочинних об'єднань;

- комплексно досліджено поняття не передбачених законом воєнізованих та збройних формувань. На підставі цього визначено, що “воєнізоване формування” та “збройне формування” відносяться до порівняльних понять, які мають спільні ознаки. “Воєнізоване формування” та “збройне формування” є сумісними поняттями, що знаходяться у відношенні підпорядкування. “Воєнізоване формування” буде підпорядкованим поняттям, а “збройне формування” - підпорядковуючим. На відміну від “воєнізованого формування”, “збройне формування” має додаткову ознаку у вигляді його озброєності, яка робить його більш небезпечним. Отже, поняття “збройне формування” ширше за “воєнізоване формування” і включає у себе всі його ознаки.

Набули подальшого розвитку:

- теоретична інтерпретація правових ознак стійких злочинних об'єднань. Доведено, що окрім загальних ознак, а саме кількісного складу, стійкості та ієрархічності, які притаманні всім стійким злочинним об'єднанням, не передбачені законом воєнізовані або збройні формування мають і специфічні ознаки: зовнішню схожість із передбаченими законами України військовими формуваннями; організаційну структуру, що виражається в єдиноначальності, підпорядкованості і дисципліні; проведення військової чи стройової підготовки; воєнізований характер завдань і методів діяльності такого формування; для збройних формувань - також наявність придатної для використання вогнепальної, вибухової чи іншої небезпечної для життя і здоров'я людини зброї;

- обґрунтовано позицію щодо недоцільності паралельного використання у законі понять “воєнізоване формування” та “збройне формування”, на підставі чого, вбачається більш точним замість цих двох термінів використовувати єдине словосполучення “воєнізоване збройне формування”. З цього випливає наступне: складова терміна “збройне” дозволить відмежовувати ці об'єднання від суспільно безпечних воєнізованих груп, а складова терміна “воєнізоване” дозволить відмежовувати ці об'єднання від інших злочинних об'єднань за наявності у них зброї, наприклад, збройної організованої групи при розбої. Тільки поєднання цих двох складових зазначеного терміна дозволить більш точно та повно визначити поняття злочинного об'єднання в контексті ст. 260 КК України.

Запропоновано авторське визначення “воєнізованого збройного формування”, під яким необхідно розуміти стійке злочинне об'єднання, що має організаційну структуру військового типу, а саме: єдиноначальність, підпорядкованість та дисципліну, в якому проводиться військова або стройова підготовка, що незаконно має на озброєнні придатну для використання вогнепальну, вибухову чи іншу небезпечну для життя та здоров'я особи зброю та здатне до виконання бойових завдань.

- поняття безпосереднього об'єкта злочину, передбаченого ст. 260 КК України. Детально проаналізовано структуру суспільних відносин, що складають цей безпосередній об'єкт, та визначено механізм заподіяння йому шкоди;

- діяння, що характеризують об'єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 260 КК України. Виявлено неточності законодавчого визначення окремих з них та запропоновано шляхи їх виправлення. Визначено момент закінчення злочину при вчиненні кожного з діянь;

- пропозиції щодо удосконалення редакції ст. 260 КК України.

Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що викладені в ньому висновки та пропозиції можуть бути використані:

у науково-дослідній роботі - при подальшій розробці загальних і спеціальних питань боротьби з організованою злочинністю;

у правотворчості - при подальшому вдосконаленні чинного законодавства України, зокрема в частині відповідальності за злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями;

у правозастосовчій практиці - при вирішенні питань кваліфікації злочинів, що вчинюються стійкими злочинними об'єднаннями (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у діяльність слідчих підрозділів ГУ МВС України в АР Крим; Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у діяльність слідчих відділів ГУ СБ України в АР Крим);

у навчальному процесі - при підготовці підручників та навчальних посібників з кримінального права та при викладанні курсу кримінального права (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчальний процес Кримського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ).

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження були предметом обговорення на міжнародних та всеукраїнських наукових і науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених” (м. Харків, 2003 р.); “Забезпечення правопорядку та безпеки громадян у контексті реформування міліції громадської безпеки” (м. Харків, 2006 р.); “Другі Прибузькі юридичні читання” (м. Миколаїв, 2006 р.); “Піднесення до права” (м. Запоріжжя, 2006 р.); VІІІ звітна науково-практична конференція науково-педагогічних працівників Кримського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ (Сімферополь, 2006 р.).

Публікації. За темою дослідження опубліковано шістнадцять наукових робіт, з яких дев'ять статей надруковано у виданнях, визнаних ВАК України фаховими з юридичних наук.

Структура роботи обумовлена метою, задачами, об'єктом і предметом дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, які містять 10 підрозділів, висновків (до кожного розділу та загальних висновків до всієї роботи), списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг роботи складає 259 сторінок, з них основного тексту 186 сторінок. Кількість використаних джерел - 386 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, розкривається зміст і стан проблеми, яка підлягає аналізу, характеризується зв'язок роботи з науковими програмами, планами та темами, визначаються мета і задачі дослідження, його об'єкт, предмет, методологічні і теоретичні засади, висвітлюється наукова новизна і практична значущість дослідження, формулюються положення, що виносяться на захист, наводяться дані про їх апробацію.

Розділ 1 “Обумовленість встановлення кримінальної відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань та їх загальна характеристика” складається з трьох підрозділів і присвячений аналізу історичного розвитку та обумовленості кримінального законодавства України щодо відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань, сучасних підстав криміналізації створення вказаних злочинних об'єднань та поняття і ознак притаманних цим угрупованням.

У підрозділі 1.1 “Історико-правовий аналіз розвитку кримінального законодавства України щодо відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань” простежується процес історичного розвитку уявлень щодо небезпечності створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань. Аргументується, що на перших етапах розвитку України ще не визначилась необхідність у забороні створення не передбачених законом воєнізованих формувань. З моменту посилення центральної влади починалися процеси централізації всіх сфер суспільного життя. Формування централізованої беззаперечної влади єдиного суверена мало змогу зіштовхнутися зі супротивом з боку воєнізованих формувань князівств або інших суб'єктів. У такому аспекті, вірогідно, і виникла потреба у забороні формування незалежних від центральної влади воєнізованих формувань.

На території сучасної України перші відгомони встановлення відповідальності за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань з'явилися за козацьку добу у ХVІІІ ст.

Уперше окрема відповідальність за створення зазначених формувань у кримінальному законодавстві України з'явилася у КК України 1960, який у 1993 був доповнений ст. 1876 “Створення не передбачених законодавством воєнізованих формувань або груп”.

Чинне кримінальне законодавство передбачило відповідальність за створення вказаних угруповань у ст. 260 КК України “Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань”.

У підрозділі 1.2 “Підстави криміналізації створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань” зазначається, що криміналізація створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань є цілком обумовленою і повністю відповідає загальним підставам криміналізації суспільно небезпечних діянь. Підставами криміналізації таких формувань виступають: високий ступінь суспільної небезпечності; несприятлива динаміка виникнення та існування вказаних об'єднань; об'єктивна необхідність кримінально-правової охорони суспільної безпеки у зв'язку із створенням не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань; необхідність кримінально-правової гарантії конституційних прав та проголошених Конституцією України цінностей, а також реалізація положень законів України; необхідність виконання зобов'язань за міжнародними угодами; можливість доведення факту вчинення діяння кримінально-процесуальними засобами.

Підрозділ 1.3 “Поняття та ознаки не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань” присвячений аналізу понять “не передбачене законом воєнізоване формування” і “не передбачене законом збройне формування” та притаманним їм ознакам.

У результаті дослідження цих понять зроблено висновок, що вказані формування не відносяться до різновиду злочинних організацій, а є стійкими злочинними об'єднаннями. Автор піддає критиці нормативне закріплення цих понять. Зокрема вказується, що воєнізовані та збройні формування в законі визначаються через терміни “формування, яке має організаційну структуру військового типу” та “воєнізована група” відповідно. Більш детальний розгляд цих двох термінів дозволяє визначити їх вади та визнати їх синонімами. Використання означених синонімів в Особливій частині КК є недоцільним, оскільки кожний з них не має самостійного навантаження, істотно відмінного від того, що несе споріднений термін. В такому аспекті вбачається більш доцільним визначати у законі поняття саме “не передбачених законом воєнізованих та збройних формувань” і зробити це через термін “стійке злочинне об'єднання, яке має організаційну структуру військового типу”. З огляду на це необхідно внести зміни у законодавство, а саме у примітці до ст. 260 КК України замість термінологічних зворотів “формування, яке має організаційну структуру військового типу” та “воєнізована група” використовувати термінологічний зворот “стійке злочинне об'єднання, яке має організаційну структуру військового типу”.

Доводиться, що використання у законі цих двох понять є недоцільним. Зокрема, поняття воєнізоване завжди передбачає наявність зброї як ознаки будь-якого легального військового формування. Окрім цього, просте воєнізоване формування без зброї не може становити таку міру суспільної небезпеки, яка потребує кримінально-правового реагування. З огляду на це, пропонується виключити ч. 1 ст. 260 КК України, а в ч. 2 ст. 260 КК України передбачити відповідальність за створення не передбачених законом воєнізованих збройних формувань.

Досліджено кожну з ознак цих формувань. Доведено, що не передбаченим законом воєнізованим та збройним формуванням притаманні ознаки як стійких злочинних об'єднань: кількісний склад, стійкість, ієрархічність, так і власні специфічні: зовнішня схожість на передбачені законами України військові формування; організаційна структура, яка виражається у єдиноначальності, підпорядкованості і дисципліні; проведення військової чи стройової підготовки; воєнізований характер завдань і методів діяльності такого формування; для збройних формувань також наявність придатної для використання вогнепальної, вибухової чи іншої зброї.

Вбачається за доцільне виключити із законодавчого визначення воєнізованого формування його ознаку - проведення фізичної підготовки, як таку, що не є визначальною.

Наявність придатної для використання вогнепальної, вибухової чи іншої зброї є ознакою, що відмежовує воєнізоване від збройного формування у контексті ст. 260 КК України. У роботі наголошується на певних дискусійних моментах цієї ознаки. З огляду на неконкретність терміна “інша зброя”, пропонується його замінити на термінологічний зворот “інша небезпечна для життя та здоров'я особи зброя”.

На підставі розглянутого у підрозділі 1.3 пропонується авторське визначення “воєнізованого збройного формування”. Так, під воєнізованими збройними формуваннями слід розуміти стійкі злочинні об'єднання, які мають організаційну структуру військового типу, а саме: єдиноначальність, підпорядкованість та дисципліну, в яких проводиться військова або стройова підготовка, які незаконно мають на озброєнні придатну для використання вогнестрільну, вибухову чи іншу небезпечну для життя та здоров'я особи зброю та здатні до виконання бойових завдань.

Розділ 2 “Кримінально-правова характеристика створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань” присвячений аналізу об'єктивних та суб'єктивних ознак цього злочину.

У підрозділі 2.1 “Об'єкт злочину” подається аналіз різноманітних підходів до визначення об'єкта злочину, що досліджується.

Розміщення норми, що передбачає відповідальність за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань, в розділі ІХ “Злочини проти громадської безпеки”, вбачається правильною.

На підставі пропонованих у науці визначень сутності громадської безпеки автор пропонує її власне бачення. Так, загалом громадську безпеку можна визначити як стан захищеності суспільства від будь-яких небезпек. Визначаючи громадську безпеку як родовий об'єкт злочинів, передбачених розділом IX Особливої частини КК України, слід виходити з того, що розділ IX передбачає злочинні діяння, пов'язані з загальнонебезпечними джерелами небезпеки. Ці джерела можуть бути соціальними (злочинні організації, воєнізовані групи, терористичні організації тощо) та упредметненими (зброя, бойові припаси, радіоактивні матеріали тощо). Враховуючи це, громадську безпеку як родовий об'єкт злочинів, передбачених розділом IX Особливої частини КК України, автор визначає як стан захищеності суспільства від суспільно небезпечних посягань, пов'язаних із соціальними або упредметненими джерелами небезпеки.