рефераты Знание — сила. Библиотека научных работ.
~ Портал библиофилов и любителей литературы ~
 

МЕНЮ

рефератыГлавная
рефератыБаза готовых рефератов дипломов курсовых
рефератыБанковское дело
рефератыГосударство и право
рефератыЖурналистика издательское дело и СМИ
рефератыИностранные языки и языкознание
рефератыПраво
рефератыПредпринимательство
рефератыПрограммирование и комп-ры
рефератыПсихология
рефератыУголовное право
рефератыУголовный процесс
рефератыУправление персоналом
рефератыНовые или неперечисленные

рефераты

РЕКЛАМА


рефераты

ИНТЕРЕСНОЕ

рефераты

рефераты

 

Основні права та свободи людини, механізми та методи їх захисту

рефераты

Основні права та свободи людини, механізми та методи їх захисту

11

Реферат на тему

Основні права та свободи людини, механізми та методи їх захисту

ПЛАН

1. Поняття і трактування прав і свобод людини.

2. Класифікація прав і свобод.

3. Обов'язки.

4. Методи й механізми захисту прав і свобод людини.

5. Література.

1. Поняття і трактування прав і свобод людини.

В юридичній науці існують два головні напрями визначення суті прав і свобод людини: природно-правовий та позитивістський.

Природно-правовий напрям розглядає людину як таку, що має невід'ємні природні права, даровані їй від народження. Вони не залежать від волі дер-жави. Основою цього напряму стала природно-правова концепція, яка вважає головним принцип свободи, невід'ємності, невідчужуваності прав лю-дини. Держава покликана визнавати ці права, рахуватися з ними, охороня-ти їх від будь-яких посягань. Ідея природних прав лю-дини покликана поставити заслін всевладдю держави, що перешкоджає роз-виткові свободи, індивідуалізму й автономії особи. Чинна Кон-ституція України спирається на природно-правову концепцію прав людини.

Позитивістський напрям (протистояв і значною мірою протистоїть до цього часу природно-правовому напряму), згідно з яким права людини, їх обсяг і зміст визначає держава як верховна сила, наділена правом розпо-ряджатися долями індивідуумів на власний розсуд, котра «дарує» їх людині, здійснюючи щодо неї патерналістські функції.

Законодавче оформлені права людини набувають додаткової сили, а дер-жава зобов'язується гарантувати та забезпечувати їх. Це усуває протистояння природно-правового та позити-вістського підходів до прав людини і виключає насильство держави стосовно осо-би, відстоює автономію і пріоритет прав людини щодо держави.

Справжнього сенсу права людини набувають тільки на основі прин-ципів демократії, свободи, справедливості, рівності, визнання самоцінності людини.

Найвиразніше права люди-ни виявляються в її суб'єктивному праві, що включає як можливість самостійно здійсню-вати чи не здійснювати певні дії (поведінку), так і можливість вимагати цьо-го від іншої особи (інших осіб). У ви-падку порушення суб'єктивного права воно захищається законом у приму-совому порядку шляхом пред'явлення в суді або іншому установленому за-коном державному органі вимог до порушника..

Свобода людини і громадянина як конституційно-правова катего-рія -- це спроможність людини діяти відповідно до своїх інтересів і мети. Це можливість власного, незалежного вибору того чи іншого рішення. Свобода тлумачиться як встановлена і гарантована законом сфера автономії громадя-нина стосовно держави, державної влади й інших громадян. Це свобода пев-них дій, волевиявлення, передусім свобода вияву політичних думок, вимог і міркувань, або право громадянина на невтручання органів держави й інших громадян у сферу його особистих переконань.

Правам і свободам людини повинні відповідати певні її обов'язки, бо без цього права не будуть забезпечені відповідними діями інших осіб, організа-цій, держави, від яких залежить функціонування цих прав і свобод. Загальна теорія права трактує конституційні обов'язки людини і громадя-нина як міру належної поведінки. Людина повинна підкорятися певним правилам, щоб при використанні своїх прав і свобод не завдавати невиправ-даної шкоди іншим.

Отже, права і свободи людини -- це її соціальні можливості, які визнача-ються економічними й культурними умовами життя суспільства і законодав-че закріплюються державою. В них виражена та міра свободи, яка об'єк-тивно можлива для індивіда на конкретному етапі розвитку суспільства.

Під основними правами людини зазвичай розуміють права, які містяться в конституціях держав і міжнародно-правових документах з прав людини, зокрема, в загальній Декларації прав людини (1948), Міжнародному пакті про гро-мадянські та політичні права (1966), Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (1966), а також Європейській конвенції захисту прав людини і основних свобод (1950), Європейській соціальній хартії (1960). Основні права і свободи забезпечують різноманітні сфери життя люди-ни -- особисту, політичну, соціальну, економічну, культурну. Відповідно до цього вони структуруються за групами і найменуваннями. Ці права розріз-няють також за часом виникнення. Від цього походить поняття «покоління прав людини».

Під першим поколінням прав людини розуміють ті традиційні ліберальні цінності, які були сформульовані в процесі здійснення буржуазних револю-цій, а потім конкретизувалися і розширилися в практиці й законодавстві де-мократичних держав. До них належать: право на свободу думки, совісті і ре-лігії; право кожного громадянина на ведення державних справ; право на рів-ність перед законом; право на життя, свободу і безпеку особи; право на сво-боду від свавільного арешту, затримання або вигнання; право на гласний і з дотриманням усіх вимог справедливий розгляд справ незалежним і безсто-роннім судом тощо.

Друге покоління прав людини сформувалося в проце-сі боротьби народів за поліпшення економічного становища, підвищення культурного статусу, їх реалізація потребує організаційної, координуючої та інших форм діяльності держави. До прав другого покоління належать права на працю і вільний вибір роботи; соціальне забезпечення і відпочинок; захист материнства і дитинства; освіту; участь у культурному житті суспільства.

Після Другої світової війни почало формуватися третє покоління прав лю-дини. До них включаються лише колективні права (здійснюються не окремою людиною, а народом, нацією, суспільством тощо), так звані права солідарності -- право на розви-ток, мир, здоров'я, довкілля, спільну спадщину людства, а також право на комунікацію.

2. Класифікація прав і свобод.

Існують такі основні групи прав і свобод людини та громадянина: грома-дянські, політичні, економічні, соціальні, культурні.

Громадянські (особисті) права -- це визначені та гарантовані конституці-єю і законами пріоритетні можливості людини користуватися невідчужуваними благами особистого життя й індивідуальної свободи. Вони визначають свободу людини у сфері особистого життя, юридичну захищеність від будь-якого незаконного втручання. До громадянських прав людини належать: пра-во на вільний розвиток особистості; невід'ємне право на життя; право на по-вагу до гідності; право на свободу та особисту недоторканість; право на та-ємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспон-денції; право на невтручання в особисте і сімейне життя; право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання; право на свободу думки і слова; право на свободу світогляду і віросповідання.

Політичні права і свободи людини визначають її правове становище в сис-темі суспільно-політичних відносин, які виникають у процесі здійснення державної влади. Носіями, суб'єктами цих прав є лише громадяни тієї чи ін-шої країни, а не всі особи, які живуть на її території. Вони можуть бути реа-лізовані як індивідуально, так і завдяки участі громадянина, наділеного ци-ми правами і свободами, у діяльності відповідних об'єднань, політичних партій, профспілкових організацій, державних структур. До політичних прав громадян належать: право на свободу асоціацій; пра-во на участь у державних справах як безпосередньо, так і через своїх пред-ставників; право обирати і бути обраним; право на свободу думки, безпе-решкодне дотримання власних думок; право на вільний пошук, одержання і поширення інформації; право на мирні збори та маніфестації; право на звернення.

Економічні, соціальні та культурні права покликані забезпечити людині належний життєвий рівень. Перелік цих прав закріплений у Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (1966): право на працю, право на страйк, право кожної людини на свободу від голоду та ін., вима-гає від держав надання сім'ї по змозі якомога ширшої охорони і допомоги Він визначає ту поз-начку, нижче від якої цивілізована держава не може опуститися. Саме ці права мають гарантувати економічну свободу людини, її розвиток як віль-ної, забезпеченої у своїх життєвих потребах особистості. Гарантування дер-жавою цих прав характеризує її як соціальну, тобто таку, що забезпечує дос-татньо високий рівень життя своїх громадян. Одним із найважливіших по-казників справжньої демократії є здійснення в державі й суспільстві еконо-мічних, соціальних і культурних прав та свобод людини і громадянина. Конституція України гарантує усі права закріплені Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права (1966).

Міжнародне законодавство зобов'язує держави забезпечити право кожно-го створювати для задоволення і захисту економічних та соціальних інтере-сів професійні спілки і вступати в них за власним вибором. Важливим соціально-економічним правом людини є право на соціальне забезпечення, зокрема і соціальне страхування. Міжнародно-правові документи зобов'язують держави визнавати право кожного на достатній життєвий рівень для нього самого і його сім'ї. Він пе-редбачає достатнє харчування, одяг і житло, а також безперервне поліпшен-ня умов життя. До найважливіших прав кожного належить право на найвищі досягнення рівня фізичного та психічного здоров'я.

Особливе місце серед прав і свобод людини посідають культурні права. Саме вони гарантують людині доступ до благ культури, свободу художньої, наукової і технічної творчості, участь у культурному житті, користування закладами культури, право на освіту і спрямо-вані на гармонійний розвиток особи, на виховання у неї почуття власної гідності, на зміцнення поваги до прав людини і основних свобод.

Освіта покликана дати змогу всім бути корисними учасниками вільного суспіль-ства, сприяти взаєморозумінню, терпимості та дружбі між усіма націями і расами, етнічними й релігійними групами, сприяти роботі ООН з підтри-мання миру. Щоб повною мірою забезпечити право на освіту, держави-учасниці пакту по-винні початкову освіту зробити обов'язковою і безкоштовною для всіх, а се-редню, включаючи професійно-технічну, відкритою і доступною для всіх. Вища освіта повинна бути однаково доступною для всіх на підставі здіб-ностей кожного. Передбачається поступове запровадження безкоштовної середньої і вищої освіти.

3. Обов'язки.

З правами та свободами людини і громадянина тісно пов'язані їхні обов'язки. Конституційно-правовий інститут обов'язків почав формуватися лише після Другої світової війни. Традиційними обов'язками, які держава мовчки чи відкрито покладала на своїх громадян, були: підкорення законам та іншим нормативним актам, сплата податків, військова повинність тощо.

Конституція України також визначає низку обов'язків людини і громадя-нина: захист Вітчизни є не тільки правовим, а й моральним обов'язком кожного громадянина країни; обов'язок не заподіювати шкоди приро-ді, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки; сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених за-коном, а також щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем прожи-вання декларацію про свій майновий стан та доходи за минулий рік; неухиль-но дотримуватися Конституції і законів України, не посягати на права і сво-боди, честь та гідність інших людей.

4. Методи й механізми захисту прав і свобод людини.

Практична цінність прав і свобод людини та громадянина полягає у їхній реальності, під якою розуміють можливість здійснення повноважень, що випливають зі змісту того чи іншого конкретного суб'єктивного права. Ре-альність прав людини забезпечується низкою гарантій, тобто засобів, спосо-бів і умов, використовуючи які, суб'єкт досягає повного і безперечного здій-снення своїх прав. Ці гарантії залежать від рівня демократії, розвитку еконо-міки, правової культури, суспільства, від ступеня незалежності судової вла-ди, від співмірності встановлених законом обмежень тощо. Гарантії суб'єк-тивних прав поділяються на конституційні, юридичні, морально-політичні, економічні (соціальні). Конституційні гарантії забезпечені авторитетом основного закону, в яко-му закріплені основні права і свободи людини.

Юридичні гарантії виникли в англосаксонських країнах, їхній зміст зводиться до двох основних положень. По-перше, громадянинові надається право вдаватися до судового захисту щоразу, як його права і свободи порушуються державними органами або ок-ремими особами. По-друге, громадянин наділяється правом звернення до суду з вимогою примусового забезпечення встановлених законом прав і сво-бод. Йдеться про здійснення суб'єктивного права.

Морально-політичні гарантії прав і свобод полягають у впливі громадської думки, яка нині стала важливим елементом демократичної політичної системи. Правлячі кола змушені рахуватися з гро-мадською думкою, утримуватися від грубих форм обмеження прав і свобод людини. Вони відчувають і тиск світової громадської думки.

Економічні, або соціальні гарантії полягають у реальній можливості ко-ристуватися суб'єктивними правами і свободами. Суспільство з ринковою економікою проголошує рівні можливості, але у зв'язку із соціальним роз-шаруванням людей не забезпечує у повному обсязі їхніх інтересів. Держава через свої правоохоронні органи може гарантувати особисті й політичні пра-ва громадян, але не має необхідних важелів для забезпечення соціально-по-літичних прав. Цьому перешкоджають безробіття, загальне зростання цін та інші економічні фактори.

Ідеологічні гарантії -- це сукупність ідеологічних і світоглядних принци-пів, що зумовлюють першочергові цінності і непорушність суб'єктивних прав, їхню повну і безперешкодну реалізацію.

Гарантії дають змогу зробити необхідний перехід від передбаченої законо-давством можливості до реального здійснення захисту прав і свобод людини та громадянина. Існують дві категорії гарантій: загальні і спеціальні (юри-дичні). Під загальними гарантіями розуміють такі, які охоплюють всю су-купність об'єктивних і суб'єктивних факторів, спрямованих на усунення можливих причин і перешкод щодо їх неналежного здійснення. А спеціаль-ні (юридичні) гарантії трактуються як правові засоби і способи, за допомо-гою яких реалізуються, охороняються, захищаються права і свободи люди-ни, усуваються або поновлюються порушені права. Загальні гарантії прав і свобод класифікуються як економічні, політичні і організаційні.

Механізм захисту прав і свобод людини передбачає систему правових за-собів, спрямованих на захист прав людини при скоєнні певного правопору-шення чи об'єктивно-протиправного діяння. Право на захист означає можливість використання примусової сили дер-жави. Важли-ву роль відіграють такі атрибути захисту прав і свобод людини, як наявність конституції, надійне законодавство, конституційне закріплення основних прав і свобод людини, незалежність судової влади, наявність органу консти-туційного контролю тощо.

Для надійного захисту прав людини важливе значення має співробітниц-тво держав у цій галузі і створення системи міжнародного контролю за вті-ленням у життя взятих ними юридичних зобов'язань. Спеціальні установи, що функціонують як на світовому, так і на регіональному рівнях, є одним із найзначніших досягнень другої половини

Література.

1. Дженіс М., Кей P., Бредлі Е. Європейське право в галузі прав людини: Джерела і практика застосування: -- Київ, 1997.

2. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Ук-раїні: Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. -- Київ, 2000.

3. Конституція України: Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина: Навч. посібн. -- Київ, 1999.

4. Международные акты о правах человека: Сборник документов. -- Москва, 1999.



рефераты





Рекомендуем



рефераты

ОБЪЯВЛЕНИЯ


рефераты

© «Библиотека»