рефераты Знание — сила. Библиотека научных работ.
~ Портал библиофилов и любителей литературы ~
 

МЕНЮ

рефератыГлавная
рефератыБаза готовых рефератов дипломов курсовых
рефератыБанковское дело
рефератыГосударство и право
рефератыЖурналистика издательское дело и СМИ
рефератыИностранные языки и языкознание
рефератыПраво
рефератыПредпринимательство
рефератыПрограммирование и комп-ры
рефератыПсихология
рефератыУголовное право
рефератыУголовный процесс
рефератыУправление персоналом
рефератыНовые или неперечисленные

рефераты

РЕКЛАМА


рефераты

ИНТЕРЕСНОЕ

рефераты

рефераты

 

Поняття, функції та система трудового права України

рефераты

Поняття, функції та система трудового права України

Реферат

Тема: Поняття, функції та система трудового права України

Трудове право України регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і галузевої приналежності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Зараз трудове право України переживає період реформування. Змінюється його предмет, сфера дії, галузевий режим правового регулювання, система, з'являються нові інститути.

Наука трудового права збагатилася працями відомих українських вчених В.С. Венедиктова, Р.І. Кондратьева, А.Р. Мацюка, Л.І. Лазор, П.Д. Пилипенка, В.І. Прокопенко, О.І. Процевського, В.Г. Ротаня. Проблеми сучасного трудового права активно обговорюються представниками російської науки: О.В. Абрамовою, І.Я. Кисельовим, С.П. Мавріним, А.Ф. Нуртдіновою, Ю.П. Орловським, В.М. Скобелкиним, О.В. Смирновим, О.І. Ставцевою, Л.О. Сироватською, В.М. Толкуновою,Є.Б. Хохловим та ін.

Трудове право України являє собою сукупність правових норм, що регулюють суспільно-трудові відносини, які виникають у зв'язку із реалізацією громадянами та іншими фізичними особами своїх здібностей до праці для виробництва матеріальних і духовних благ.

Щодо предмета трудового права як галузі єдиного права України, то він має свої, тільки йому притаманні, особливості. Особливість суспільних відносин, які формують предмет даного права, обумовлена такою важливою якістю людини як здатність до праці, оскільки її носієм є людина.

Предмет трудового права складають суспільні відносини, що виникають із застосування, організації, управління та оцінки фізичної і розумової праці людини. Саме така якість людини як цілеспрямована, усвідомлена, наполеглива діяльність викликає до життя відносини, що і є об'єктом правового регулювання. Об'єктивна нероз”єдненість людини та її праці дозволили з всієї сукупності суспільних відносин відокремити коло тих, які виникають із застосування праці, і назвати їх трудовими. Тільки людина, завдяки належній їй працездатності, спроможна вступати у суспільні відносини з приводу використання своєї праці. Тому трудові правовідносини за своєю природою завжди індивідуальні і соціальні.

До предмета галузі трудового права відносяться:

- Трудові відносини. Це ядро предмета трудового права. Вони безпосередньо виникають у процесі виробництва і носять вольовий характер. Такі відносини виникають незалежно від форм власності з приводу застосування праці і зв'язані із створенням матеріальних і духовних благ (трудовий договір, контракт).

Крім трудових регулюванню трудовим правом піддаються й інші суспільні відносини, які хоч і не припускають особисту участь працівника в праці, але, будучи відносинами суспільної організації праці на підприємстві, тісно пов'язані з трудовими. Так:

- Відносини профспілкових органів, трудового колективу з приводу організації праці, встановлення і застосування її умов. Дані відносини виникають у зв'язку з прийняттям локальних нормативних актів, участю в поліпшенні матеріально-побутового і культурного обслуговування працівників, участю у правозастосовчій діяльності по захисту індивідуальних і колективних інтересів працівників.

Відносини по участі в керівництві виробництвом. Вони реалізуються в двох основних формах: а) особиста участь в обговоренні і вирішенні питань розвитку виробництва, внесення пропозицій про поліпшення роботи підприємства; б) шляхом участі в керівництві виробництвом за допомогою громадських форм: загальні збори, конференція, виробнича нарада і т.д.

Відносини, що виникають у зв'язку із працевлаштуванням. У процесі працевлаштування виникають З групи відносин: а) відносини між працівником і органом , який займається працевлаштуванням, (державною службою зайнятості); б) між службою зайнятості і роботодавцем з приводу працевлаштування працівника; в) між працівником і роботодавцем з приводу надання роботи.

Відносини по професійній підготовці і підвищенню кваліфікації кадрів безпосередньо на виробництві. Дані відносини виникають у зв'язку з одержанням громадянами робочих спеціальностей під час індивідуального або курсового учнівства, що звичайно передує їхній самостійній роботі або в зв'язку з розширенням професійних навиків.

Відносини по нагляду (контролю) за охороною праці і дотриманням трудового законодавства. Нагляд (контроль) здійснюється спеціально уповноваженими органами, які у своїй діяльності не залежать від роботодавця. Виникаючі відносини спрямовані на створення безпечних і здорових умов праці, охорону трудових прав і законних інтересів працівників.

Відносини по притягненню до юридичної відповідальності за порушення трудової дисципліни і заподіяння шкоди (збитку). Оскільки юридична відповідальність є суспільним, відношенням як по змісту так і за формою, а її виникнення відбувається в рамках трудових правовідносин, тому відносини по притягненню до дисциплінарної і матеріальної відповідальності також складають предмет трудового права.

Процесуальні-трудові відносини. Ці відносини пов'язані з виникненням і порядком розгляду трудових спорів, оскільки мова йде про застосування трудового законодавства, тому ці відносини складають предмет трудового права.

Відносини по соціальному страхуванню і пенсійному забезпеченню. Дані відносини безпосередньо пов'язані з трудовими відносинами.

Таким чином, українське трудове право - це система встановлених і застосовуваних державою норм, які регулюють трудові відносини працівників і роботодавців та інші тісно з ними пов'язані відносини.

Метод правового регулювання трудового права.

Для характеристики трудового права України важливе значення має не тільки предмет трудового права, але і метод правового регулювання.

Метод трудового права залежить від специфіки суспільних відносин, що є предметом цієї галузі права. У теорії права тепер прийнято виділяти два методи правового регулювання: метод децентралізованого, автономного регулювання, який ґрунтується на координації цілей та інтересів сторін суспільних відносин, і метод централізованого, імперативного регулювання, який ґрунтується на відносинах субординації. Трудовим правом здійснюється комплексне використовування обох цих методів.

Комплексний характер методу трудового права найповніше виявляється через відповідні комбінації способів, з допомогою яких відбувається правове регулювання. Для трудового права властиві усі три відомі способи, що так чи інакше формують методи цієї галузі. Спосіб дозволів, що дає можливість учаснику діяти на власний розсуд, та спосіб заборон, за яким можна робити усе, що не заборонено, характерні для децентралізованого, автономного методу регулювання. Вони відображають свободу і рівність сторін у правовідносинах. У трудовому праві це виявляється переважно у колективно-трудових відносинах, де сторони (роботодавці і профспілки) перебувають у партнерських стосунках, а також відносинах працевлаштування, коли сторони (працівник і роботодавець), укладаючи трудовий договір, вважаються рівними.

Ще один спосіб - приписів, що зобов'язує до вчинення чи утримання від певних дій та застосовується для методу імперативного регулювання, представлений у трудовому праві відносинами нагляду й контролю за дотриманням трудового законодавства і власне трудовими відносинами.

Якщо предмет трудового права відповідає на запитання, що регулює дана галузь права, то метод означає як, яким засобом забезпечується правове регулювання предмета.

Метод правового регулювання не обирається державою довільно, а обумовлюється предметом, тобто особливостями тих суспільних відносин, які складають предмет правового регулювання трудового права.

Під методом правового регулювання трудового права розуміється сукупність прийомів і засобів регулювання відповідних суспільних відносин.

Згідно загальної теорії права, методу правового регулювання властиві певні характерні риси (ознаки), як то: а) порядок виникнення, зміни і припинення правовідносин ( юридичні факти); б) загальне юридичне положення учасників правовідносин; в) порядок встановлення прав та обов'язків; г) засоби, що забезпечують виконання обов'язків.

Особливості методу трудового права простежуються в 4-х основних елементах:

По-перше, виникнення, зміна і припинення трудових правовідносин. Залучення громадян до праці регулюється шляхом надання договірної свободи при обранні праці. Оплата ж за працю матеріально заінтересовує працівника у виборі місця застосування праці.

По-друге, трудовим правовідносинам властиве поєднання рівності з підлеглістю суб'єктів відносин. Юридична рівність сторін у трудових правовідносинах визначається економічною сутністю самих трудових правовідносин, що складаються двох взаємозалежних моментів:- юридична рівність сторін; їхнє підпорядкування внутрішньому трудовому розпорядку.

По-третє, у прийомах формування прав і обов'язків суб'єктів трудових правовідносин. Норми трудового права можуть бути імперативними, дозвільними та рекомендаційними. Імперативні норми виявляються у вигляді заборони чи припису. Наприклад, працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі ( ст. 30 КЗпП). Ст.55, ст.192 КЗпП забороняє залучати працівників, які не досягли 18 років до нічної праці або до праці у вихідні дні. У відрядженні за працівниками зберігається на протязі усього часу відрядження місце роботи і середня заробітна плата. При такій формі впливу законодавця на трудові відносини волевиявлення суб'єктів при формуванні змісту правовідносин виключається. Необхідність державно-власного регулювання трудових відносин диктується їх специфікою. Однак у трудовому праві більш розповсюдженні дозвільні норми, які надають можливість регулювати поведінку суб'єктів трудового правовідношення на свій розсуд.. Дозвіл, таким чином, дає працівникові і роботодавцю права на свої власні активні дії. Так, по узгодженню сторін визначаються трудова функція працівника, випробування при прийнятті на роботу, строк трудового договору і таке інше. Рекомендаційні норми встановлюють бажані форми поведінки і тому набувають силу обов'язкового правила в локальних правових актах або нормативних угодах.

Четверте, специфіка трудових правовідносин проявляється і в характері санкцій, встановлених нормами трудового права для забезпечення належної поведінки суб'єктів.

Норми трудового права передбачають особливі, притаманні тільки даній галузі санкції, які застосовуються у випадках невиконання обов'язків. До них відносяться заходи дисциплінарної відповідальності.

Таким чином, метод правового регулювання трудових відносин працівників характеризується :

а) договірним залученням до праці;

б) юридичною рівністю сторін у трудових правовідносинах;

в) підпорядкуванням їх внутрішньому трудовому розпорядку;

г) участю працівників у формуванні трудових відносин;

д) поєднанням централізованого і локального регулювання;

е) наявністю специфічних прийомів і засобів захисту трудових правовідносин.

В даний час із переходом до ринкової організації економіки і розвитком ринку робочої сили (ринку праці) часто трудовим відносинам, що виникають із трудового договору, по різним причинам додають форму цивільно-правових відносин, що виникають на основі особистого договору підряду. Розмежування зазначених договорів:

Трудовий договір.

1. Об'єктом трудового договору є жива праця. Обсяг виконуваної роботи визначається у вигляді професії, спеціальності, визначеної відповідно до тарифно-кваліфікаційного довідника.

2. Робоче місце створюється роботодавцем і він забезпечує всі умови праці, потрібні для виконання визначених договором робіт.

3. Трудовий договір передбачає зарахування працівника в штат (склад) організації (або в індивідуального підприємця) і підпорядкування його встановленим правилам внутрішнього трудового розпорядку, розпорядженням керівника. Виконує роботи відповідно до графіка чи режиму роботи, встановленого роботодавцем. Роботодавець праві доручати працівникові будь-яке завдання, що не виходить за межі його трудової функції як роботи особливого роду по трудовому договору. На основі свободи праці працівник використовує свої особисті здатності до праці, у добровільному порядку укладаючи трудовий договір. При цьому він зобов'язаний приймати особисту участь у спільному процесі праці, а його заміна іншим працівником не допускається інакше як по розпорядженню роботодавця (керівника) у випадках, передбачених законом.

4. За виконання роботи працівникові нараховується і виплачується відповідно до системи оплати праці і розміру заробітна плата, встановлена у трудовому договорі, але не нижче від установленої законодавством, в терміни, визначені відповідно до законодавства колективним чи трудовим договором.

5. Відомості про роботу по трудового договору вносяться в трудову книжку на підставі наказу керівника, що видається відповідно до даного договору.

6. Виникаючі на основі цього договору відносини регулюються нормами трудового права.

Цивільно-правовий договір

1. Мета договору підряду -- одержання результату роботи. Обсяг виконуваної роботи визначається у вигляді конкретних фізичних величин, що підлягають вимірюванню і можуть бути відображені в акті приймання роботи.

2. Підрядчик самостійно організовує свою працю (у будь-який зручний йому час, на свій ризик, із використанням своїх або наданих замовником матеріалів, не дотримуючи встановлених в організації останнього правил внутрішнього трудового розпорядку, не підкоряючись таким вказівкам замовника, що є втручанням у його господарську діяльність

3. Договором встановлюються початковий і кінцевий терміни, в межах яких підрядчик зобов”язаний виконати визначені договором роботи відповідно до власного графіка роботи та виходячи лише з власних можливостей.

4. Підрядчику за виконання визначеної договором та здатної за актом роботи виплачується дохід у розмірі, встановленому цим договором. До цього доходу крім заробітної плати може включатись і вартість інших витрат, які поніс підрядчик при виконанні роботи. Договором може бути передбачено виплату авансу.

5. За договором підряду замовник не несе інших майнових обов'язків перед виконавцем, крім обов'язку оплатити кінцевий результат роботи. При цьому якщо за договором підряду ризик неможливості надання остаточного результату роботи з об'єктивних причин покладений на виконавця, то в трудовому договорі такий ризик несе роботодавець ( оплата при браку продукції, простої, невиконанні норм виробітку, що мали місце не з вини працівника ( ст. 111,112, 113 КЗпП ).

6. Цивільно-правові договори регулюється нормами цивільного права.

Ринкова економіка поширилася на сферу праці, сформувала ринок робочої сили, визнала найманий характер праці і дала можливість появі такого суб'єкта (поряд із працівниками і роботодавцями), як працівники, зв'язані з членством або участю у власності.

На підприємствах, в організаціях і установах держбюджетної сфери трудові відносини виникають на основі укладеного трудового договору.

В організаціях (підприємствах), які є різними господарськими товариствами, а також виробничими кооперативами, працівники одночасно можуть бути учасниками або членами цих організації, якщо господарська діяльність останніх заснована на особистій праці (трудовій участі) їхніх членів або учасників. У цих випадках із ними укладається трудовий договір, а отже, виникає трудове відношення. Таким чином, особа може бути учасником якогось господарського товариства, одержувати частину прибутку у вигляді дивідендів, брати участь у керівництві справами, наприклад, товариства з обмеженою відповідальністю, мати інші повноваження відповідно до Статуту цього товариства і нормами цивільного права й одночасно, на підставі трудового договору, входити до складу працюючих (включатися в штат), тобто виконувати визначену трудову функцію (роботу з визначеної спеціальності, кваліфікації або посади), підкорятися внутрішньому трудовому розпорядку і розпорядженням керівника, беручи участь у спільному (колективному) процесі праці. Спільна праця людей обумовлює не тільки необхідність підпорядкування внутрішньому трудовому розпорядку організації, але і вимагає створення безпечних умов роботи, охорону життя і здоров'я працівників, а також визначеного соціального захисту.

Отже, трудове право регулює відносини всіх працівників (включаючи осіб - членів організацій і працюючих у них по трудовому договору).

Необхідно звернути особливу увагу на те, що трудові відносини, що виникають із членства в організаціях (або на основі участі в них), у частині, що не суперечить законам і іншим нормативним правовим актам про працю, регулюються також законами про діяльність цих організацій і їх установчих документів.

Трудовим відносинам властиві характерні ознаки, що дозволяють відрізнити їх від цивільних відносин, пов'язаних із застосуванням праці.

Відмінність трудового права від адміністративного права - у регулюванні визначених суспільних відносин викликає найбільшу складність. Оскільки: трудовим відносинам як і адміністративним властивий момент керівництва; межі трудової правосуб'єктності підприємств визначаються нормами трудового права й адміністративного права; є особливості в правовому регулюванні службово-трудових відносин посадових осіб, які володіють власними повноваженнями в сфері керівництва.

Однак варто мати на увазі, що: а) у трудовому праві власні функції роботодавця не виходять за межі координації процесу праці; б) трудове право закріплює загальне правове положення обох суб'єктів трудових відносин; в) предметом трудових відносин є виробнича діяльність людей, яка характеризується безпосереднім поєднанням робочої сили з засобами виробництва, предметом адміністративних відносин - власні повноваження органа держави, які виходять за сферу предмета трудового права.

Однорідність трудового і фінансового права обумовлена природою майнових відносин, на основі яких вони об'єднані в системі законодавства України ( ст.2 ЦК України). У системі інститутів трудового права найбільш наближеними до інститутів фінансового права є наступні: колективний договір; трудовий договір; забезпечення зайнятості працівників, які звільняються; оплата праці, гарантії і компенсації; державне соціальне страхування та інші. Очевидними є зв'язки згаданих інститутів трудового права з такими інститутами фінансового права, як бюджетне право, податкове право, валютне право та банківське право. З одного боку, одержані в результаті трудової діяльності громадян доходи, прибуток, збори на соціальне страхування та інші джерела, створювані на основі праці, є першочерговими джерелами доходів фінансових фондів держави, відносини з якими регулюються нормами фінансового права. З іншого боку, видаткова частина державних фінансових ресурсів призначена в основному для задоволення потреб громадян. Отже, відносини, що регулюються фінансовим правом по спрямуванню цих коштів конкретним адресатам, трансформуються в трудових правовідносинах при одержанні заробітної плати, допомоги по державному соціальному страхуванню та інших виплат.

Фундаментальними основами поєднання функціональної спрямованості норм трудового і фінансового права, систематизованих у конкретних галузевих інститутах, є норми Конституції України.

Так, конституційний принцип верховенства права ( ст.8) зобов'язує приймати закони та інші нормативно-правові акти виключно на підставі конституційних норм і відповідно до них. Норми ст.95 Конституції запровадили бюджетну систему - єдину фінансову систему державних фондів, за допомогою яких повинні реалізуватися засади справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами. Її включено в предмет правового регулювання окремого інституту фінансового права - бюджетного права (Закон України «Про бюджетну систему України»).

Одночасно на рівні фінансових фондів господарюючих суб'єктів відбуваються формування та реалізація колективного договору за участю трудового колективу, зокрема, у формуванні, розподілі та використанні прибутку підприємств, установ, організацій (ст. 13 КЗпП України).

Нормами трудового права регулюються трудові відносини працівника і роботодавця, що виникають у сфері застосування праці, де участь працівників у колективному процесі праці здійснюється як їх спільна трудова діяльність у тій або іншої організації (у роботодавця), тобто об'єктом регулювання є жива праця, його умови й оплата праці.

У цьому принципова відмінність трудових відносин, регульованих нормами трудового права, від інших суміжних відносин у сфері застосування праці.

Функції трудового права.

Соціальне призначення права в суспільстві виявляється у його функціях. За визначенням сучасної теорії права такими є основні напрями правового впливу на людину і суспільство (суспільні відносини). Рабинович П.М. Основи загальної теорії права та держави. - К. 1994.-

У перехідний до ринку період, можна виділити такі функції трудового права:

Захисна функція. Стосується охорони інтересів працівника як сторони, певною мірою слабшою у трудових відносинах. Захисна функція трудового права виявляється ще й в тому, що трудове право створює рівні можливості для реалізації громадянами своєї здатності працювати, встановлюючи єдині правила щодо умов праці на підприємствах різних форм власності. Відображується в нормах більшості інститутів трудового права: інституті забезпечення зайнятості та працевлаштування; трудового договору; робочого часу і часу відпочинку; оплати праці; охорони праці; нагляді і контролі; вирішенні трудових спорів.

Виробнича функція значно змінилася в сучасних умовах. Від традиційного її розуміння як функції, що забезпечувала виробництво, належну продуктивність праці і суворе дотримання правил трудової дисципліни, вона переросла у функцію захисту у трудових відносинах інтересів роботодавців.

Трудове право, незважаючи на його соціальну природу, не може не захищати інтереси другої сторони у трудових відносинах. Інакше воно або вступить у колізію з іншим законодавством, у першу чергу з законодавством про власність і про підприємництво, або ті ж самі роботодавці змушені будуть ігнорувати трудове законодавство і шукати інших правових шляхів для використання робочої сили, поза тими, що передбачені цим законодавством. Якщо захисна функція забезпечує, наприклад, обмеження утримань із заробітної плати працівників, то виробнича, повинна гарантувати роботодавцю можливості стягнути повністю збитки, завдані йому в результаті заподіяння шкоди працівником.

Виховна функція хоч і загальноправова, але стосовно трудового права сьогодні є особливо виразною. Вона стосується забезпечення відповідної правової культури у трудових відносинах. Розвиток підприємництва з його основною метою - досягненням прибутку, низька на перших порах оплата праці, а подекуди взагалі її не сплачують, нерідко призводять до ігнорування, передусім з боку роботодавців загальних приписів трудового права. Тому дуже важливо домогтися належної правової культури учасників трудових правовідносин в умовах ринкової економіки і тут свою роль повинне відіграти трудове право України.

Система галузі трудового права і система науки трудового права.

Трудове право як галузь являє собою сукупність правових норм, які відрізняються єдністю внутрішньої структури й органічного зв'язку її елементів. Така сукупність норм і регульованих ними відносин утворює систему галузі права. Система галузі трудового права і система науки, навчального курсу «Трудове право» - це взаємозалежні, але різні поняття. Вони мають визначену подібність, але не ідентичні, і розрізняються. Зазначені системи будуються по їхнім цілі і предмету, а предмет і цілі цих систем різні. Так, предметом і цілю системи галузі є побудова самого трудового законодавства, створення структури розміщення його норм всередині галузі.

Система науки, навчального процесу своїм предметом і цілю має вивчення норм трудового права, їхнього розвитку, правових зв'язків, тобто правовідносин сфери трудового права. Наука вивчає не тільки українське, але і зарубіжне трудове право і міжнародно-правове регулювання праці. Отже, її предмет виходить за рамки українського діючого трудового законодавства, а система науки ширша системи галузі.

Система галузі трудового права -- це і класифікація його норм по предмету в однорідні групи ( інститути і педінститути), і послідовність їх розміщення всередині структури галузі.

Вся система трудового права поділяється на дві частини: загальну та особливу.

Загальна частина трудового права охоплює норми правових інститутів, які мають загальне значення. Вона включає розділи, які встановлюють: предмет та завдання цієї галузі права; її основні принципи; джерела права; суб'єкти трудового права, права та обов'язки сторін в правовідносинах, а також норми в колективному договорі.

Особлива частина трудового права значно ширше загальної частини. При цьому роль і функції правових інститутів особливої частини не однакові. Перше місце займає інститут трудового договору, який закріплює договірний принцип залучення до праці, порядок виникнення, зміни, припинення трудових відносин. Саме виникнення трудового правовідношення тягне поширення на його учасників дій норм трудового права про умови праці. Тому слідом за нормами, що визначають підстави виникнення трудового правовідношення, розташовуються інститути про тривалість праці і відпочинку, про оплату й охорону праці, про трудову дисципліну, матеріальну відповідальність, трудові спори.

Нарешті, найнижча, а насправді головна ланка системи трудового права - правова норма. Цей елемент системи трудового права на відміну від правових інститутів менш досліджений у науці трудового права. Вважають, що норми права - це об'єкт дослідження загальної теорії права, а тому, напевне, дослідники галузевих наук не приділяють їм особливої уваги. Загальнотеоретичні підходи до визначення норми права орієнтуються, на думку Пилипенко П.Д., “на якусь ідеальну (зразкову) норму, яка далеко не завжди вписується в рамки конкретних норм трудового права”. Як відомо, виділяють три основні елементи правової норми: гіпотезу, диспозицію і санкцію. Спроба відшукати всі три елементи у нормах трудового права майже у всіх випадках дає негативний результат. Навряд чи вдасться знайти бажані три елементи норми права у статті 21 КЗпП, яка дає визначення трудового договору, чи у статті 149 КЗпП, в якій вказано порядок застосування дисциплінарного стягнення. Можна сказати, що за кожною статтею, за кожним пунктом нормативного акту, які вміщують правила, спрямовані на забезпечення регулювання трудових відносин, треба бачити норму трудового права - ту найнижчу ланку, яка формує його систему.

Найважливішою особливістю системи трудового права є наявність у складі багатьох інститутів значної кількості локальних норм, у тому числі і таких, які приймають на договірному рівні. Такі інститути, як колективний договір, робочий час, час відпочинку, оплата праці, трудова дисципліна, охорона праці більшою або меншою мірою складаються з локальних норм права, За своєю юридичною силою вони не поступаються нормам централізованого законодавства і лише за сферою дії поширюються на трудові відносини одного конкретного підприємства.

Система трудового права змінюється, розвивається. Зміни її можна умовно об'єднати в наступні групи:

Перша група характеризується відокремленням від трудового права норм нової галузі - права соціального забезпечення, що вивчається після завершення навчального курсу «Трудове право».

Другу групу в системі трудового права показують процеси формування в ній нових інститутів: забезпечення зайнятості, соціально-партнерських угод, колективних трудових спорів та ін.

Третю групу підтверджують зміни, що відбуваються в окремих інститутах. Наприклад, в інституті трудових спорів і порядку їх вирішення.

Список літератури

1. Бару М. На шляху до нового трудового кодексу // Право України,-1995.-№5-6.

2. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. - 2-ге вид., -К.:Вікар, 2004. - 725с.

3. Глазько С.М. „Класифікація підстав припинення трудового договору” // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2005. - №29. - с.286-293.

4. Глазько С.М. „Основні засади припинення трудових правовідносин” // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2004. - №27. - с.383-386.

5. Глазько С.М. „Сутність нормативно-правового забезпечення припинення трудового договору” // Право і безпека. - Харків, 2004. №3,4. - С.129-133.

6. Греков І. Співвідношення волі і волевиявлення при розірванні трудового договору за ініціативи працівника //Право України.-2000.-№6.

7. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1970 року з наступними змінами та доповненнями //http://www.rada.qov.ua.

8. Конституція України від 28 червня 1996 року. //http://www.rada.qov.ua.

9. Папієв М. Проект Трудового кодексу України // Праця і зарплата. - № 42 (Спецвипуск). - 2003 р.

10. Прокопенко В. I. Трудове право України: Підручник. -- X.: Фірма «Консум», 1998. - 480 с.

11. http://pravo.biz.ua.

12. http://pravoznavec.com.ua.

13. http://www.rada.qov.ua. - Офіційний веб-сайт Верховної Ради



рефераты





Рекомендуем



рефераты

ОБЪЯВЛЕНИЯ


рефераты

© «Библиотека»