Шляхи формування правової держави в Україн

Мартинюка В.Г.

Науковий керівник:

Ст. викладач Ковальчук О.М.

ЛУЦЬК-2003План

Вступ.

1.Основні концепції правової держави.

1.1. Ідея правової держави як загальнолюдська цінність.

1.2. Вихідні положення сучасної загальної теорії правової держави.

2.Основні ознаки правової держави.

2.1. Верховенство закону.

2.2. Реальність прав особистості забезпечення її вільного розвитку.

2.3. Взаємна відповідальність держави і особистості.

3. Шляхи формування правової держави в Україні.

Висновки.

Література.

Вступ.

Проблеми правової держави завжди хвилювали передових людей, прогресивних мислителів стародавності, середньовіччя і сучасності. Питання типу -- що таке правова держава? Коли з'явилася ця ідея і як вона розвивалася? Які її основні ознаки і риси? Яка мета і призначення правової держави? -- практично завжди знаходилися в полі зору філософів, юристів, істориків незалежно від з поглядів і суджень, а також від того, як кваліфікувалося і як називалася ця держава -- чи державою закону, справедливості, державою загального чи благоденства або ж державою законності.

Зрозуміло, суть і зміст ідеї правової держави в одних мислителів, політичних і суспільних діячів найчастіше розходилися із суттю і змістом його в інших мислителів і державних діячів.

Питання правової держави широко обговорюються й у наш час. Основна причина такої уваги до правової держави ґрунтується не тільки на гуманізмі самої ідеї його виникнення, але й у пошуках шляхів її найбільш адекватного оформлення й ефективного здійснення.

Правова держава -- це така держава, у якій створюються умови для найбільш повного забезпечення прав і свобод людини і громадянина, а також для найбільш послідовного зв'язування за допомогою права політичної влади з метою недопущення зловживань.

Серед існуючих умов і передумов успішного формування і функціонування правової держави варто назвати наявність у країні громадянського суспільства.

Словосполучення «громадянське суспільство» умовно, тому що «не громадянського», а тим більше «антигромадянського» суспільства не існує. Будь-яке суспільство складається з громадян і без них немислимо. Тільки додержавне, нецивілізоване (родове) суспільство не можна було назвати громадянським. По-перше, в силу його незрілості, примітивності; по-друге, тому, що там узагалі не було таких понять, як «громадянин», «громадянство».

Не могло бути, громадянським суспільством також і рабовласницьке суспільство, тому що воно не визнавало значну частину своїх членів і якості вільних і рівноправних. Раби були не суб'єктами, а об'єктами домагань з боку собі подібних. Те ж саме можна сказати про феодальне суспільство з його кріпосним правом.

У цій роботі буде зроблена спроба розкрити історію розвитку навчань і концепцій правової держави, а також основні ознаки правової держави, та шляхи формування правової держави в Україні на сучасному етапі.

1. ОСНОВИ КОНЦЕПЦІЇ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ

Здійснення основних прав людини всіма особами, що проживають у певній країні, може забезпечити насамперед відповідна держава: адже тільки вона здатна надати формальної (юридичної) загальнообов'язковості тим умовам, які конче необхідні для використання кожною людиною її основних прав. І якщо держава максимальною мірою реалізовуватиме таку здатність, зробить це своєю основною функцією, вона може вважатися правовою. Отже, правова держава -- це держава реальних прав людини.

Правова держава -- це держава, в якій юридичними засобами реально забезпечено максимальне здійснення, охорону і захист основних прав людини. Саме така держава є одним із найвизначніших загальнолюдських політико юридичних ідеалів.

Концепція правової держави формувалася в історії, політико-правової думки, поступово втілюючи кращі гуманістичні здобутки соціальної теорії та практики. При цьому використовувались окремі положення, висловлені такими видатними мислителями як Платон і Аристотель, Т. Гоббс і Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо і Ш.-Л. Монтеск'є.

Головним фундатором зазначеної концепції цілком заслужено вважається видатний німецький філософ І. Кант (хоча сам він вживав дещо інший термінологічний вислів -- «правовий державний устрій»). Серед тих, хто підтримував і розвивав ідею правової держави наприкінці XIX -- початку XX ст., були українські вчені (зокрема, Б. О. Кістяківський, М. І. Палієнко, С. Дністрянський, А. Малицький, В. Старосольський), відомі юристи-теоретики Росії (В. М. Гессен, С. А. Котляревський, М. М. Коркунов, Ф. В. Тарановський тощо) і представники багатьох інших країн.

1.1. ІДЕЯ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ

ЯК ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКА ЦІННІСТЬ

Зрозуміло, що при такому положенні справи, коли в держави в особі його різних органів і безлічі чиновників переважними є привілеї і права, а в рядових громадян -- переважно обов'язки, не може бути і мови про реалізацію принципу взаємної відповідальності держави і громадянина. Протягом всієї історії розвитку держави спочатку піддані, потім громадяни несли і несуть усілякі повинності і відповідальність перед державою. Однак ні держава в цілому, ні його окремі органи чи чиновники за безліч своїх діянь, включаючи самі катастрофічні по своїх наслідках, фактично ніякої відповідальності ні перед суспільством, ні перед окремими громадянами не несуть. Кравчук М. В. Теорія держави і права: Навчально-методичні матеріали для студентів Юридичного інституту ТАНГ. - Тернопіль: ТАНГ, 2000.

Уявлення про державу як організацію, що здійснює свою діяльність на основі закону, почали формуватися вже на ранніх етапах розвитку людської цивілізації. З ідеєю правової держави зв'язувалися пошуки більш досконалих і справедливих форм суспільного життя. Мислителі античності (Сократ, Демокрит, Платон, Аристотель, Полібій, Цицерон) намагалися виявити такі зв'язки і взаємодії між правом і державною владою, які б забезпечували гармонічне функціонування суспільства тієї епохи. Учені стародавності вважали, що найбільш розумно і справедлива лише та політична форма гуртожитку людей, при якій закон загальнообов'язковий як для громадян, так і для самої держави. Рабінович П. М., Шмельова Г. Г., Луць Л. А. Загальна теорія права і держави: Учбовий посібник для студентів юридичних факультетів. -Чернівці: Український вільний інститут менеджменту і бізнесу, 1992.

Державна влада, що визнає право, і, одночасно, обмежена, на думку древніх мислителів, вважається справедливою державністю. «Там, де відсутня влада закону, - писав Аристотель, - немає місця і якій-небудь формі державного ладу». Рабінович П. М., Шмельова Г. Г., Луць Л. А. Загальна теорія права і держави: Учбовий посібник для студентів юридичних факультетів. -Чернівці: Український вільний інститут менеджменту і бізнесу, 1992.

Цицерон говорив про державу як про «справу народу», як про правове спілкування і «суспільному правопорядку». Державно-правові ідеї й інститути Древньої Греції і Рима вплинули на становлення і розвиток більш пізніх вчень про право і державу.

Ріст продуктивних сил, зміна соціальних і політичних відносин у суспільстві в епоху переходу від феодалізму до капіталізму породжує нові підходи до держави і розуміння його ролі в організації суспільних справ. Центральне місце в них займають проблеми правової організації державного життя, що виключає монополізацію влади в руках однієї особи чи владного органа, що затверджує рівність усіх перед законом, що забезпечує індивідуальну волю за допомогою права.

У період розкладання феодалізму, що почалося, ідеї правової державності з позицій історизму виклали прогресивні мислителі того часу Н. Макіавелі і Ж. Боден. У своїй теорії Макіавелі на основі багатовікового досвіду існування держав минулого і сьогодення почав спробу пояснити принципи політики, осмислити рушійні сили розвитку політичного життя для того, щоб накидати контури ідеальної держави, що щонайкраще відповідає потребам його часу. Ціль держави він бачив у можливості вільного користування майном і забезпеченні безпеки для кожного. При розгляді питання про державні форми перевага віддавалася республіці, оскільки саме республіка в більшій мірі відповідає вимогам рівності і волі. Боден визначав державу як правове керування багатьма сімействами і тим, що їм належить. Завдання держави полягає в тім, щоб забезпечити права і волі. Скакун О. Ф. Теория государства и права: Учебник. - Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000.

У період ранніх буржуазних революцій у розробку концепції правової державності значний внесок внесли прогресивні мислителі Г.Гроцій, Б.Спиноза, Т.Гоббс, Д.Локк, Ш.Монтеск'є, Д.Дідро, П. Гольбах, Т. Джефферсон і інші. Значний внесок у розробку основних елементів правової державності внесли також Вольтер, Гельвецій, Руссо, Пейн і інші видні мислителі.

Кант обґрунтував і детально розробив філософську основу теорії правової держави, центральне місце в який займає людина, особистість. Найважливішою ознакою публічного права філософ вважав прерогативу народу вимагати своєї участі у встановленні правопорядку шляхом прийняття конституції, що виражає його волю. Верховенство народу обумовлює волю, рівність і незалежність усіх громадян у державі, що виступає як «об'єднання безлічі людей, підлеглих правовим законам». Скакун О. Ф. Теория государства и права: Учебник. - Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000.

Там, де держава діє на основі конституційного права, відповідає загальній волі народу, там держава правова, там не може бути обмеження прав громадян в області особистої волі, совісті, думці, господарській діяльності.

У правовій державі громадянин повинний мати ту ж можливість примусу пануючих до точного виконання закону, який володіє пануючим у його відношенні до громадянина. Можливість правової організації Кант безпосередньо зв'язує з поділом влади на законодавчому, приналежному парламенту, виконавчу - уряду, і судову, здійснюваним судом присяжним, обраним народом.

Філософська концепція правової держави по Канту вплинула на подальший розвиток політико-правової думки і практику державно-правового будівництва цивілізованого суспільства.

Гегель розглядає державу в контексті загальної системи його фундаментальних філософських уявлень про світобудову, важливою частиною яких є філософія права. Держава в трактуванні Гегеля -- це теж право, але найбільш розвинуте і змістовне багатше, тому що воно містить у собі визнання всіх інших прав -- прав особистості, родини і суспільства. Зводячи державу в абсолют, що стоїть над особистістю і суспільством, Гегель доводить, що буття держави передує розвитку громадського суспільства. У цьому твердженні Маркс бачив головний порок гегелівської концепції держави, оскільки в реальній дійсності суспільство виникає раніш держави, а останнє є продуктом і результатом розвитку суспільства.

Держава, по Гегелю, це найбільш зроблена організація громадського життя, у якій усе будується на правовій основі, що являє царство реалізованої волі. Саме в державі і через державу реалізуються вищі моральні цінності людини. Скакун О. Ф. Теория государства и права: Учебник. - Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000.

Цінність гегелівських поглядів на державу полягає в тому, що примусова, насильницька функція в ньому грає не настільки важливу роль. Головне - це чітка соціальна і правова спрямованість державної діяльності, її глибокий моральний зміст, розумність і корисність для суспільства й індивіда.

Маркс розглядав державу і право виходячи з відкритої ним класової теорії суспільного розвитку. Відповідно до даної теорії держава і право зникнуть разом зі зникненням класів у результаті встановлення диктатури пролетаріату в процесі переходу до суспільства без класів. Аналізуючи співвідношення буржуазної держави і права, Маркс доводить, що юридичний закон є продукт і відображення матеріальних виробничих відносин класового суспільства. Законодавство тільки фіксує вимоги, визначені економічними відносинами. Від держави ж залежить, наскільки адекватно воно може відбити в законах історично сформовані взаємини між людьми, що відповідають даному соціально-економічному устрою. «Воля полягає в тому, щоб перетворити державу з органу, що панує над суспільством, в орган, цілком цьому суспільству підлеглий». Хропанюк В.Н. Теория государства и права: Учебное пособие для высших учебных заведений / Под ред. проф. Стрекозова В.Г.- М.: ИПП «Отечество», 1993.- с. 53

Ідеї правової держави знайшли широке відображення й у політико-правовій думці викладених в працях Д.І. Писарєва, А. І. Герцена, Н. Г. Чернишевського, А. І. Радищева, П. І. Пестеля, І. М. Муравйова й інших мислителів, що піддавали обґрунтованій критиці беззаконня феодалізму.

Теоретичну завершеність концепції правової держави одержали в добутках видатних правознавців і філософів переджовтневого періоду: Н. М. Коркунова, С. А. Котляревського, П. І. Новгородцева, С. А. Муромцева, В. М. Гессену, Г. Ф. Шершеневича, Б. Н. Чичерина, Н. А. Бердяєва й інших. Їхні державно-правові погляди - предмет вивчення історії політичних і правових вчень. У нашій роботі коротко розглянуто лише ті концепції, у яких узагальнено викладаються головні ідеї і принципи правової держави з погляду національного правознавства.

Так, Шершеневич відзначає наступні шляхи формування й основні параметри правової держави: 1) для усунення свавілля необхідне встановлення норм об'єктивного права, що визначають межі волі кожного і відмежовують одні інтереси від інших, у тому числі і державній організації,-- звідси ідея панування права в керуванні; 2) якщо особиста ініціатива вимагає простору, то державі досить обмежитися охороною суб'єктивних прав; 3) щоб новий порядок не порушувався самими органами влади, необхідно чітко визначити повноваження останніх, відокремивши від виконавчої влади законодавчу, затвердивши самостійність судової влади, і допустивши до співучасті в законодавстві виборні суспільні елементи.

Гессен визначає правову державу, спираючись на фундаментальні погляди західної політико-правової думки. «Правовою називається держава, - відзначає він, - яка визнає обов'язковим для себе, як уряду, створювані ним же, як законодавцем, юридичні норми. Правова держава у своїй діяльності, у здійсненні своїх урядових і судових функцій зв'язана й обмежена правом, знаходиться під правом, а не поза ним чи над ним». Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В. В. Лазарева. -М.: Юристь, 1996.

У післяжовтневий період у нашій країні в силу ряду об'єктивних і суб'єктивних факторів ідеї правової держави спочатку були поглинені вимогами революційної правосвідомості, а потім цілком виключені з реального життя. Правовий нігілізм при зосередженні реальної влади в руках партійно-державного апарата, відмежування цієї влади від народу призвели до повного заперечення в теорії і на практиці правової організації громадського життя на засадах справедливості і, у кінцевому рахунку, до встановлення тоталітарної державності.

Радянська державно-правова наука в період тоталітаризму не сприймала ідею правової держави, вважала її буржуазною, діаметрально протилежною класовою концепцією держави. Інерція владного заперечення і наукового невизнання багатовікового досвіду теорії і практики правової державності породила серйозні соціально-економічні, культурно-духовні і національні конфлікти в житті суспільства.

В останні роки в руслі реформаторських процесів, що проходять у країні, відбулися серйозні зміни в наукових поглядах на державу і право, чітко позначилися нові підходи до оцінки їхньої ролі в політичній системі суспільства. Використовуючи науковий арсенал минулого і сьогодення, практичний досвід побудови і функціонування правової державності в сучасних цивілізованих країнах, вітчизняне правознавство, філософська, економічна і політична думка намітили реальні контури майбутньої правової держави в нашому суспільстві. Концептуальні положення і шляхи формування правової держави з урахуванням конкретних умов розвитку країни викладаються в працях В.В.Копейчикова, В.Ф.Погорілка, С. С. Алексєєва. А.В.Венгерова, В.Е.Гулиева, Н.Н.Деева, В.Д.Зорькіна, В.Н.Кудрявцева, Б.Л.Лазарєва, Р.З.Лівшиця, В.С.Нерсесянца, М.І.Пискотина, Ю.А.Тихомирова, Б.І.Топорнина, Р.А.Халфиной, З.М.Черниловского, В.А.Четвернина й інших. Хропанюк В.Н. Теория государства и права: Учебное пособие для высших учебных заведений / Под ред. проф. Стрекозова В.Г.- М.: ИПП «Отечество», 1993.- с. 56

Правова держава - багатогранне явище, що розвивається. У ході суспільного прогресу воно здобуває нові властивості, наповняється новим змістом, що відповідають конкретним умовам існування суспільства і рівню його розвитку. Неминучим загальним початком будь-якої правової держави є його зв'язаність правом. Правова держава -- це така форма організації і діяльності державної влади, що будується у взаємовідносинах з індивідами і їхніми різними об'єднаннями на основі норм права. При цьому право відіграє пріоритетну роль лише в тому випадку, якщо воно виступає засобом волі всіх і кожного, якщо діючі закони реально служать інтересам народу і держави, а їхня реалізація є втіленням справедливості. Розвите законодавство ще не свідчить про наявність у суспільстві правової державності. Недавній досвід показує, що в тоталітарних державах регулярно видавалися правові акти, забезпечувалася їхня тверда реалізація, але таке правове регулювання було антиподам правової держави.

1.2. ВИХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ СУЧАСНОЇ

ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ.

Неодмінно також зазначити таке важливе питання як вихідні положення сучасної загальної теорії правової держави, а саме:

1) В єдності, «зв'язці» права і держави первинним є право як загально соціальне явище, оскільки воно виникає раніше і незалежно від держави.

2) Держава повинна бути обмежена саме таким правом. Вона пов'язана не тільки законами, які сама встановлює (вони, безперечно, обов'язкові і для неї), а й загально соціальним правом -- передовсім у процесі законотворчості.

3) Найголовніше призначення такої держави -- забезпечити здійснення, охорону та захист основних прав людини.

4) Уявлення про правову державу вирішальною мірою залежить від того, яким правом збираються її пов'язати, як саме розуміють права людини. А зміст останніх (як зазначалося раніше) завжди так чи інакше несе на собі відбиток конкретних історичних умов існування людства, а отже, із плином часу цей зміст може зазнавати певних змін, розвиватися. Відповідно ж до трансформації право розуміння мають дещо оновлюватися і деякі елементи уявлення про правову державу Котюк О. В. Основи держави і права. - К.: Вентурі, 1998.

.

5) Правові держави можуть формуватись у неоднакових соціально-економічних устроях, системах. Становлення різних за типами правових держав саме за сучасних умов пояснюється тим, що всім таким державам притаманні якісь спільні, однакові соціально-змістовні ознаки. Наявність таких ознак -- результат того, що в будь-якій сучасній юридичній системі у тій чи іншій формі мають місце приписи, які відображають визнання певної самоцінності кожної людини, а також необхідність забезпечити виживання людського роду в цілому. Є підстави вважати, що за умов зростання глобальних, загальнолюдських проблем, у міру нормального, еволюційного розвитку загально цивілізаційних процесів питома вага таких ознак правових держав у різних країнах підвищуватиметься Котюк О. В. Основи держави і права. - К.: Вентурі, 1998.

.

6) Поряд з тим, оскільки на право розуміння, поширене серед різноманітних соціальних спільнот, груп, прошарків конкретного суспільства, неодмінно накладають відбиток, у кінцевому підсумку, їхні реальні потреби та інтереси, теорія і практика формування правової держави у різних країнах навряд чи можуть бути повністю уніфіковані. Крім того, на формування такої держави в окремих країнах за різних умов впливає ряд конкретно-історичних факторів (економічний лад і соціальна структура суспільства, політика правлячого осередку суспільства, класу або іншої соціальної групи, історичні, національні, культурні традиції та умови, міжнародна ситуація). Тому в кожному випадку слід зважати на цю специфіку, відображаючи її, зокрема, шляхом визначення конкретної соціальної сутності відповідної правової держави.

7) Для впровадження у життя панівного в суспільстві право розуміння держава вдається до різноманітних загальнообов'язкових організаційно-юридичних структур, механізмів, процедур (технологій) тощо. Всі вони характеризуються, описуються, фіксуються, як правило, через формально визначені ознаки відповідних дій, фактів, ситуацій. І саме для правової держави специфічним є те, що право розуміння, якому вона підпорядкована, неодмінно охоплює і певний мінімум формальних ознак тих суспільних відносин, котрі одночасно інтерпретуються як правові. Без певних юридичних процедур правова держава неможлива. Тому остання має характеризуватись і формальними (а не тільки соціально-змістовними) властивостями. Причому обидві названі групи властивостей настільки тісно пов'язуються, поєднуються, переплітаються між собою, що утворюють певну цілісність, розірвати, сепарувати яку можна у чистому вигляді лише теоретично, в абстракції.

Отже, для справді правових держав мають бути притаманні як загальні, спільні, так і особливі, своєрідні ознаки, риси. Всі вони можуть бути поділені на соціально-змістовні (або так звані матеріальні) і формальні (структурно-організаційні, процедурні та ін.).

2. ОСНОВНІ ОЗНАКИ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ

2.1. ВЕРХОВЕНСТВО ЗАКОНУ У ВСІХ СФЕРАХ ГРОМАДСЬКОГО ЖИТТЯ.

У системі правових цінностей вищою формою вираження, організації і захисти волі людей є закон. У законах держава встановлює загальнообов'язкові правила поведінки, що повинні максимально враховувати об'єктивні потреби суспільного розвитку на засадах рівності і справедливості. Саме тому закон володіє вищою юридичною чинністю. Всі інші правові акти повинні відповідати закону. Закони регулюють найбільш важливі, стрижневі сторони громадського життя. Вони визначають межі волі в життєво важливих сферах, охороняють моральні цінності суспільства (наприклад, закони про власність, про підприємництво, про акціонерні товариства, про громадські об'єднання, про свободу совісті, й інші). Підзаконні акти при необхідності можуть лише конкретизувати деякі положення законів, але ні в якому разі не «удосконалювати», не «підправляти», не «змінювати» закон.

У той же час правовий закон не допускає свавілля законодавця. У законах повинні виражатися об'єктивно складаються суспільні відносини, тенденції їхнього розвитку і самовідновлення. Різного роду законодавчі обмеження і заборони суб'єктивного характеру підривають основи правової держави, стримують суспільний прогрес Загальна теорія держави і права / За ред. академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора В. В. Копєйчикова. - К.: Юрінком, 1997..

Основний закон правової держава - Конституція. У ній сформульовані правові принципи державного і громадського життя.

Як зазначає В.В.Копейчиков, Конституція -- найважливіший правовий та полі-тичний документ держави, характеризують окремі властивості, що мають певну самостійність, але, взяті в сукупності, можуть дати досить повне уявлення про неї. Таких властивостей кілька:

1. Верховенство конституції, яке визначається її особливим місцем у системі законодавства, безумов-ною необхідністю для законів і підзаконних актів відповідати конституційним приписам.

2. Програмність. Крім закріплення існуючих су-спільних відносин, конституція може визначати основні цілі розвитку держави та суспільства, а також шляхи досягнення цих цілей, тобто містити в собі про-граму дальшого розвитку країни, сформульовану в найзагальніших рисах. Такі програмні положення, як правило, викладені в преамбулах конституцій. Є вони й у преамбулі Конституції України.

3. Нормативність, яка характеризує конституції як єдиний юридичний документ, що складається із за-гальнообов'язкових правил (норм), котрі визначають поведінку державних органів, громадських об'єднань, громадян та інших суб'єктів.

4. Установчість. Ця властивість конституції полягає у її здатності наділяти певні суб'єкти (органи, організа-ції) конкретними правами та обов'язками, чітко окрес-лювати їхню компетенцію.

5. Стабільність покликана підкреслити стійкість визначених у Конституції суспільних відносин і озна-чає, що закріплені в ній принципові положення мають діяти протягом більш-менш тривалого часу. Але суттєва частина її приписів може змінюватися відпо-відно до потреб розвитку суспільства й держави (на-приклад, адміністративно-територіальний поділ, нор-ми представництва в законодавчих органах) Основи конституційного права України: Підручник / За ред. В.В.Копейчикова. - Стер. Вид. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 288с..

Конституція являє собою загальну правову модель суспільства, який повинне відповідати все поточне законодавство. Ніякий інший правовий акт держави не може суперечити конституції. Пріоритет конституції - невід'ємна риса правової держави. Тому правова держава -- це конституційна держава.

Верховенство закону, і, насамперед конституції, створює міцний режим правової законності, стабільність справедливого правового порядку в суспільстві.

2.2. РЕАЛЬНІСТЬ ПРАВ ОСОБИСТОСТІ,

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЇЇ ВІЛЬНОГО РОЗВИТКУ.

У соціально-політичному житті воля людини виступає як його право. Правова держава визнає за індивідом визначену сферу волі, за межі якої втручання держави неприпустимо. Обов'язок «невтручання» державної влади відповідає праву індивіда вимагати дотримання цього. У випадку порушення даного права воно забезпечується судовим захистом. У цих умовах фактична воля перетворюється в “право волі”. Право стає загальним масштабом і рівною мірою волі. Реальний його прояв охоплюється формулою: «Усе, що не заборонено індивіду, йому дозволене», -- і навпаки: «Усе, що не дозволено владі - їй заборонено».

Потрібно відмітити, що правовий характер волі індивіда виявляється в різних сферах громадського життя. У сучасній демократичній державі об'єктивне право волі втілюється в суб'єктивних правах особистості, різноманітних по своєму конкретному змісту. Але головне в них - це права індивіда на позитивні дії держави в його інтересах:

- право на недоторканість особи (ст.29 Конституції України);

- право на свободу думки і слова (ст. 34 Конституції України);

- соціальний захист та забезпечення (ст.46 Конституція України);

- судовий захист ( ст. 55 Конституції України);

Ступінь розвитку і гаранту забезпечення прав особи обумовлюється зрілістю правових початків державності, об'єктивними соціально-історичними, економічними і духовними передумовами Загальна теорія держави і права / За ред. академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора В. В. Копєйчикова. - К.: Юрінком, 1997..

2.3. ВЗАЄМНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

ДЕРЖАВИ Й ОСОБИСТОСТІ.

Відносини між державою як носієм політичної влади і громадянином як учасником її формування і здійснення повинні будуватися на засадах рівності і справедливості. Визначаючи в законах міру свободи особи, держава в цих межах обмежує себе у власних рішеннях і діях. Вона бере на себе зобов'язання забезпечувати справедливість у відносинах з кожним громадянином. Підкоряючи праву, державні органи не можуть порушувати його розпорядження і внесуть відповідальність за порушення чи невиконання цих обов'язків. Обов'язковість закону для державної влади забезпечується системою гарантій, що виключають адміністративне свавілля. До них відносяться: відповідальність депутатів перед виборцями (відкликання депутата): відповідальність уряду перед представницькими органами; дисциплінарна, цивільно-правова чи кримінальна відповідальність посадових осіб держави будь-якого рівня за невиконання своїх обов'язків перед конкретними суб'єктами права.

На тих же правових початках будується відповідальність особистості перед державою. Застосування державного примусу повинно носити правовий характер, не порушувати межі свободи особи, відповідати за вчинене правопорушення.

Правовий характер взаємної відповідальності держави й особистості - це важлива складова частина об'єктивно складається в суспільстві права, а не продукт волевиявлення держави. Дотримання правових вимог - юридичний обов'язок всіх їх, насамперед, держави. Цим підкреслюється не відчуженість природних прав людини в правовій державі.

Такі основні характеристики правової держави. У них концентруються загальнолюдські цінності, сформовані в процесі тривалого розвитку державно-організаційного суспільства. Природний прогрес людського життя вносить і буде вносити нові елементи в теорію і практику будівництва правової держави Хропанюк В.Н. Теория государства и права: Учебное пособие для высших учебных заведений / Под ред. проф. Стрекозова В.Г.- М.: ИПП «Отечество», 1993.- с.60 . III. ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ

Формування й існування правової держави в будь-якій країні припускає встановлення не тільки формального, але і реального панування закону у всіх сферах життя суспільства, розширення сфери його прямого, безпосереднього впливу на суспільні відносини.

Зрозуміло, було б спрощенням думати, що в умовах правової чи будь-якої іншої держави можна взагалі обійтися без підзаконних, відомчих актів. Особливо це стосується процесу реалізації конституційних законів і положень, що містяться в них.

Справді, чи можна, наприклад, обійтися без звичайних законів чи підзаконних актів у процесі реалізації конституційного права на працю, на відпочинок, на охорону здоров'я, на матеріальне забезпечення в старості, у випадку хвороби, повної чи часткової втрати працездатності у процесі реалізації права на освіту? Ні, звичайно. Тому що виникаючі при цьому суспільні відносини настільки складні і багатогранні, що для свого упорядкування вони об'єктивно вимагають не один, навіть самий авторитетний, фундаментальний, яким є конституційний акт, а систему взаємозалежних з ним і розвиваючих вимоги, що містяться в ньому, і розпорядження актів.

Отже, в умовах правової держави мова йде не про те, чи повинні не повинні існувати поряд із законами і підзаконні, відомчі акти. Існування їх неминуче. Як зазначав П.М. Рабинович, воно обумовлено самою природою і характером регульованих ними суспільних відносин Див: Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник. - К.: Атіка. - 2001. - 176с..

Мова йде лише про те, щоб ці акти не домінували в кількісному і якісному відношенні в загальній системі нормативно-правових актів. А головне, щоб, розвиваючи і деталізуючи положення, що містяться в законах, підзаконні акти не спотворювали суті і змісту самих законів.

В Україні й інших країнах, що ставлять своєю метою формування правової держави, питома вага підзаконних, відомчих актів цілком можливо і потрібно змінити. У противному випадку заклики й установки про державотворення неминуче залишаться нереалізованими закликами й установками,

Серед інших рис і особливостей правової держави варто вказати на такі, як повна гарантованість і непорушність в умовах його існування прав і свобод громадян, а також встановлення і підтримка принципу взаємної відповідальності громадянина і держави. Як громадяни несуть відповідальність перед державою, так і державна влада повинна нести відповідальність перед громадянами.

Однак чи завжди це мало місце в наший державі? Чи гарантувалися раніш і чи гарантовані повною мірою зараз права і свободи громадян України? Значною мірою -- так. Гарантовані політично, юридично і почасти економічно. Хоча і не у відношенні всіх громадян. Гарантії діяли і діють в основному у відношенні “осіб влади”.

Разом з тим визначені гарантії зберігалися і зберігаються у носінні прав і свобод інших, «рядових» громадян. У колишній УРСР і в сучасній Україні аж ніяк не завжди формальною декларацією були і є конституційні положення, що закріплюють рівність громадян перед законом, також їхні соціально-політичні й особисті права і свободи. Це стає особливо очевидним тоді, коли мова йде про гарантії права на працю, на відпочинок, на одержання освіти, медичне обслуговування, користування досягненнями культури й ін. Дані права значною мірою гарантувалися в УРСР. У визначеній мері вони гарантуються для всіх громадян і в сучасній Україні.

У той же час очевидним є і те, що в силу економічних соціальних причин, росту цін і інфляції, посилення бюрократизму і корупції в управлінському апараті гарантії прав і свобод громадян значною мірою послабляються. Як раніше, так і тепер рядовий громадянин нерідко змушений виступати в ролі ходка по «коридорах влади» і бути прохачем навіть у тих випадках, коли мова йде про задоволення його законних прав і інтересів. Теория государства и права: Курс лекций/ Под ред. М.Н.Марченко. - М.: Зерцало, 1997, с. 264

Зрозуміло, при такім положенні справи, коли в державі в особі її різних органів і безлічі чиновників переважними є привілеї і права, а в рядових громадян -- переважно обов'язки, не може бути і мови про реалізацію принципу взаємної відповідальності держави по відношенню до громадянина. Протягом всієї історії розвитку України спочатку піддані, потім громадяни несли і несуть усілякі повинності і відповідальність перед державою. Однак ні держава в цілому, ні його окремі органи чи чиновники за багато своїх діянь, включаючи самі катастрофічні по своїх наслідках, фактично ніякої відповідальності ні перед суспільством, ні перед окремими громадянами не несуть. Загальна теорія держави і права / За ред. академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора В. В. Копєйчикова. - К.: Юрінком, 1997.

У сфері теорії держави і права відбулася досить значна зміна політичних і ідеологічних орієнтирів. Однак у практичному політико-правовому житті, що стосується правової держави і принципу поділу влади, за останні роки не відбулося яких-небудь істотних змін. Наявність їх без сумніву свідчило б про рух держави і суспільства по шляху не декларованої, а реальної для всіх громадян Української демократії.

У числі найважливіших ознак і рис правової держави виступає не тільки створення, але і підтримка в суспільстві режиму демократії, законності і конституційності, запобігання спроб узурпації влади, зосередження її в одних чи декількох руках.

Саме на наш погляд, у правовій державі (як один з головних ознак його існування) повинно бути досягнуте реальне забезпечення прав і свобод рядових громадян. Повинний бути створений механізм їхньої повної гарантованості і всебічної захищеності; послідовно проводитися в життя принцип оптимального сполучення прав і свобод громадян з їх конституційними обов'язками.

Крім названих, є й інші ознаки і риси, що характеризують правову державу і принципово відрізняють її від не правової держави. Їх досить багато і вони дуже різноманітні. У своїй сукупності вони дають загальне уявлення про те, що є правова держава, яка її сутність зміст, основні цілі її створення і призначення. Нарешті, які умови її формування і функціонування.

Останнє є принципово важливим, особливо для сучасної України, так само як і для інших країн, що ставлять перед собою завдання формування на базі існуючих державних структур правової держави. Тому що якщо в країні немає реальних -- об'єктивних і суб'єктивних умов для створення, а потім -- нормального функціонування правової держави, то не може бути і мови про успішне рішення даної проблеми.

Що ж собою являють ці умови чи передумови? З чим вони зв'язані? Насамперед, вони асоціюються з необхідністю досягнення високого рівня політичної і правової свідомості людей, з виробленням у них необхідної для активної участі в політичному і громадському житті загальнолюдської культури.

Принципово важливими передумовами державотворення в нашій країні є також: вироблення в широких шарів працюючого населення навичок, потреб і досить високого рівня компетентності для свідомої участі їх у керуванні державними і суспільними справами: наявність у суспільстві міцного правопорядку, непорушної законності і конституційності; ствердження принципу плюралізму думок і суджень у всіх сферах життя суспільства і держави; розвиток системи самоврядування народу в центрі і на місцях; послідовне розширення і поглиблення в сфері економіки, політики, культури, науки, у соціальній сфері життя суспільства принципів реальної демократії.

Важливими умовами і передумовами формування правової держави в Україні є також створення внутрішньо єдиного, несуперечливого законодавства. Існуючі нині протиріччя в правовій системі, що виникає час від часу боротьба діючих законів і законодавчих актів, видаваних на місцях, не тільки не наближають країну до правової держави, але, навпаки, ще більше віддаляють Загальна теорія держави і права / За ред. академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора В. В. Копєйчикова. - К.: Юрінком, 1997..

Ця боротьба руйнівно позначається на економіці, суспільстві і самій державі. Зневажливе відношення до існуючих законів автоматично породжують таке ж відношення і до місцевих актів, це веде до трагічних наслідків для багатьох мільйонів людей.

Аксіомним, не підлягаючому ніякому сумніву є той факт, що закони, поки вони діють в інтересах усіх шарів і класів суспільства, життєво важливо їх -- дотримувати, а не порушувати. Домагатися у випадку їхньої застарілості, явного чи удаваного консерватизму і відсталості від життя їхнього негайного скасування конституційним шляхом, а не переступати їхньої границі і не руйнувати тим самим регульовані ними господарські, соціальні, культурні, політичні й інші зв'язки між різними інститутами і людьми.

Серед існуючих умов і передумов успішного формування і функціонування правової держави варто назвати наявність у країні громадянського суспільства. Як зазначала М.І.Матузова ідея правової держави є ідея взаємоуправління громадянського суспільства і держави, що припускає руйнування монополії держави на владу з одночасною зміною співвідношення волі держави і суспільства на користь останнього й окремої особистості». Теория государства и права. Курс лекций /Под ред. Н.И.Матузова и А.В.Малько.- М.: Юристъ, 1997.- с. 187

В даний час Українська дійсність характеризується невисоким рівнем політичної і парламентської культури, правовим нігілізмом, слабістю демократичних традицій і навичок. Якщо і можна для України визнати концепцію правової держави, то, зрозуміло, з цілим рядом застережень, з огляду на відношення громадян України до права як соціального інструменту, історичну прихильність до сильної держави, низьку «природну» правову активність і ініціативу.

ВИСНОВКИ

Правове держав-багатомірне явище, що розвивається. У ході суспільного прогресу воно здобуває нові властивості, наповняється новим змістом, що відповідають конкретним умовам існування суспільства і рівню його розвитку. Неминучим загальним початком будь-якої правової держави є її зв'язаність з правом. Саме на наш погляд, правова держава -- це така форма організації і діяльності державної влади, що будується у взаєминах з індивідами і їхніми різними об'єднаннями на основі норм права. При цьому право грає пріоритетну роль лише в тому випадку, якщо воно виступає засобом волі всіх і кожного, якщо діючі закони реально служать інтересам народу і держави, а їхня реалізація є втіленням справедливості. Розвинуте законодавство ще не свідчить про наявність у суспільстві правової державності.

На нашу думку, економічною основою правової держави є виробничі відносини, що базуються на багатоскладності, на різних формах власності як рівноправних і однаковою мірою захищених юридично. У правовій державі власність належить безпосередньо виробникам і споживачам матеріальних благ, індивідуальний виробник виступає як власник продуктів своєї особистої праці. Правовий початок державності реалізується тільки при наявності самостійності і волі власності, що економічно забезпечують панування права, рівність учасників виробничих відносин, постійний ріст добробуту суспільства і його саморозвиток.

Саме тому, на наш погляд, соціальну основу правової держави складає саморегулююче громадянське суспільство, що поєднує вільних громадян-носіїв суспільного прогресу. У центрі уваги такої держави знаходиться людина, її різноманітні інтереси. Через систему соціальних інститутів, суспільних зв'язків створюються необхідні умови для реалізації кожним громадянином своїх творчих, трудових можливостей, забезпечується плюралізм думок, особисті права і свободи. Перехід від тоталітарних методів керування до правової державності пов'язаний з різкою переорієнтацією соціальної діяльності держави, з відмовленням від пріоритету «знеособленого» виробництва над соціально-економічними, політичними і духовними інтересами громадян. Міцна соціальна основа держави визначає стабільність його правових підвалин. Правова держава -- це одночасна і соціальна держава.

Моральну основу правової держави утворять загальнолюдські принципи гуманізму і справедливості, рівності і свободи особи, її честі і гідності. Режим правової державності реально затверджує вищі моральні цінності людини, забезпечує їхній визначальну роль у житті суспільства, виключає свавілля і насильство над особистістю. Конкретно це виражається в демократичних методах державного керування, справедливості правосуддя, у пріоритеті прав і свобод особи у взаєминах з державою, захисту прав меншості, терпимості до різних релігійних поглядів і т.п. Духовна насиченість державного життя зі значного ступеня визначає моральну зрілість суспільства в цілому, рівень його цивілізованості, гуманізм у соціально-економічних і політичних, відношеннях.

Правова держава -- це суверенна держава, що концентрує в собі суверенітет народу, націй і народностей, що заселяють країну. Здійснюючи верховенство, загальність, повноту і винятковість влади, така держава забезпечує волю природних відносин, заснованих на засадах справедливості, для усіх без винятку громадян. Примус у правовій державі здійснюється на основі права. Примус, будучи важливим показником державного суверенітету, обмежено правом, виключає беззаконня і свавілля. Держава застосовує силу в розумних (правових) рамках і тільки в тих випадках, коли порушується його суверенітет, інтереси його громадян. Воно обмежує волю окремої людини, якщо її поведінка загрожує волі інших людей.

Політична природа держави, найбільше чітко виявляється в її суверенітеті. Саме в суверенітеті концентрується вся гама потреб і інтересів різних ланок політичної системи суспільства. Завдяки суверенітету координуються інтереси державні і недержавні організації, забезпечується їх справедлива правова рівновага і вільний розвиток.

Не ідеалізуючи ролі права, варто реальніше відноситися до самої ідеї правової держави, тому що «у дійсності політична влада завжди прагне вирватися з правових рамок і «правова держава» - це, скоріше, ідеальний тип…» Четвернин В.А. Демократическое конституционное государство. Введение в теорию. М., 1993. с.3

8. Жеругов Р. Т. Теория государства и права. - М., 1995.

9. Загальна теорія держави і права / За ред. академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора В. В. Копєйчикова. - К.: Юрінком, 1997.

10. Кельман М. С. Словник термінів та визначень з курсу право-знавства. - Львів, 1997.

11. Кельман М. С. Теорія держави. - Львів, 1997.

12. Кельман М. С. Теорія права: Навч. посібник. -- Тернопіль, 1998.

13. Котюк О. В. Основи держави і права. - К.: Вентурі, 1998.

14. Кравчук М. В. Теорія держави і права: Навчально-методичні матеріали для студентів Юридичного інституту ТАНГ. - Тернопіль: ТАНГ, 2000.

15. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. Отв. ред. проф. М. Н. Марченко. - М., 1998.

16. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В. В. Лазарева. -М.: Юристь, 1996.

17. Окіншевич Л. Вступ до науки про право і державу. - Мюнхен, 1987.

18. Проблемы теории государства и права: Учебное пособие. Под редакцией доктора юридических наук, профессора М. Н. Марченко. - М.:Проспект, 1999.

19. Рабінович П. М., Шмельова Г. Г., Луць Л. А. Загальна теорія права і держави: Учбовий посібник для студентів юридичних факультетів. -Чернівці: Український вільний інститут менеджменту і бізнесу, 1992.

20. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права і держави. - К.: ІСДО, 1995.

21. Скакун О. Ф. Теория государства и права: Учебник. - Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000.

22. Сурілов О. В. Теорія держави і права. - Одеса, 1998.\

23. Теория государства и права. Теория государства / Под ред. А. В. Венгерова. - М., 1995.

24. Теория государства и права. Курс лекций /Под ред. Н.И.Матузова и А.В.Малько.- М.: Юристъ, 1997.- с. 187

25. Теория государства и права: Курс лекций/ Под ред. М.Н.Марченко. - М.: Зерцало, 1997, с. 264.

26. Хропанюк В.Н. Теория государства и права: Учебное пособие для высших учебных заведений / Под ред. проф. Стрекозова В.Г.- М.: ИПП «Отечество», 1993.- с.60.