Юридичні гарантії при укладенні трудового договору

ЮРИДИЧНІ ГАРАНТІЇ ПРИ УКЛАДЕННІ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ

Спеціальність 12. 00. 05 - трудове право;

право соціального забезпечення

Дисертація

на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Науковий керівник

Процевський Олександр Іванович,

доктор юридичних наук, професор

ХАРКІВ - 2001

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Характерною особливістю стану громадянина у суспільстві є всебічна забезпеченість реального здійснення широкого кола наданих йому демократичних прав та свобод, що закріплені у нормах чинного законодавства. Фактичне забезпечення прав і свобод досягається насамперед створенням необхідних економічних і політичних умов у країні, доповнених спеціальними юридичними засобами.

Одним з найбільш важливих засобів такого забезпечення є юридичні гарантії. Без створення широко розвинутої системи ефективних гарантій неможливо забезпечити кожному громадянину безперешкодне здійснення всього комплексу наданих йому прав.

Суттєві зміни, що відбуваються в економіці, зумовлюють необхідність удосконалення соціально-трудових і виробничих відносин. Трудові права громадян України повинні бути не тільки закріплені в трудовому законодавстві, але й забезпечені економічними, матеріальними, політичними, ідеологічними та юридичними гарантіями

Теоретична розробка проблем, пов'язаних з подальшим розвитком системи юридичних гарантій в Україні, має серйозне практичне значення. Вона, по-перше, допоможе вдосконалити правові норми, що охороняють права громадян, а по-друге, буде сприяєтиме підсиленню законності, поліпшенню діяльності органів й організацій, що застосовують ці норми. Зрозуміло, що при відсутності необхідних гарантій права та свободи, що містяться в Конституції та законах не можуть бути використані на практиці.

Ефективність юридичних гарантій в трудовому праві залежить від теоретично обґрунтованого й аргументованого їх ви-бору і закріплення в трудовому законодавстві з подальшим застосуванням на практиці.

До вивчення названих проблем у свій час зверталися М.Г. Александров, А. Баумгарт, А.К. Безина, Л.Ю. Бугров, А. Вельтнер, Л.Я. Гинцбург, Е.О. Голованова, С.А. Іванов, Я. Коваржик, Р. 3. Лівшиц, К. Мілованов, В.І. Никитинский, О.С. Пашков, А. Е. Пашерстнік, Процевський О.І., В.Н. Скобелкин, О. В. Смірнов, В. І. Смолярчук, В. Н. Толкунова, 3. Хайн та інши вчені. Однак в умовах ринкових відносин виникає чимало актуальних питань, які вимагають подальшого дослідження.

Наше законодавство дуже мінливе в умовах становлення України як правової держави. Адже право на працю і його гарантії постійно наповняються новим змістом, істотно впливають на продуктивність, дисципліну і якість праці. У зв'язку з цим існує необхідність дослідження багатьох теоретичних питань, від розв'язання яких значною мірою залежить функціонування й удосконалення ефективного правового механізму реалізації права на працю та його гарантій.

Об'єктом дослідження виступають юридичні гарантії при укладенні трудового договору. Предметом дослідження є система нормативних актів, які регулюють реалізацію права на труд.

Мета й завдання дослідження. Метою цього дослідження є виявлення основних проблем і теоретична розробка деяких питань, які торкаються гарантій реалізації права громадян України на працю, укладення трудового договору (контракту), та, взагалі, існування трудових правовідносин. Це пояснюється тим, що трудове законодавство в умовах ринкової економіки повинно вирішити два важливих завдання. По-перше, забезпечити реальну можливість та дійсну соціальну захищеність працівника як сторони трудового договору, а, по-друге, надати можливість власнику максимально використовувати можливості працівника.

У звязку з цим головними завданнями дослідження є: визначити не тільки саме поняття юридичної гарантії, а й дослідити соціальну природу цього складного юридичного явища; виявити сутність та призначення юридичних гарантій; надати наукову класифікацію юридичних гарантій стосовно до трудового права; дати розгорнуту характеристику гарантій залучення громадян у сферу праці, гарантій забезпечення здійснення трудових прав, гарантій, спрямованих на відновлення порушених трудових прав; внести конкретні пропозиції по удосконаленню трудового законодавства й практики його застосування.

Методологічна основа дослідження базується на позитивному та критичному аналізі нормативно-правової інформації, наукової літературі з цього приводу, методі, принципах, джерелах трудового права. В дисертації були використані формально-логічний та історичний методи, метод порівняльно-правового, техніко-юридичного та системного аналізу.

Теоретичною основою дослідження стали праці вчених-правознавців. У роботі використовувалися досягнення загальної теорії права, трудового, цивільного та інших галузей права, зокрема, праці М.Г. Александрова, С.С. Алєксеєва, Б.К.Бегичева, В.М.Іванова, Р.І.Кондратьєва, Л.Я.Гінзбурга, А.Є. Пашерстника, О.С. Пашкова, О.І. Процевського, В.І. Прокопенко, М.Смирнова, Е.А. Суханова, Р.З. Лівшиця.

Нормативною базою дисертаційного дослідження є Конституція України, документи Міжнародної організації праці, інші діючі законодавчі акти України з питань реалізації права на труд та його гарантій.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що у роботі з нових позицій обґрунтовується погляд на поняття юридичних гарантій та їх дії в умовах ринкової економіки. Стосовно до ринкової економіки зроблена спроба розробити оптимальний підхід до удосконалення правового механізму у договірному регулюванні трудових відносин в Україні.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що сформульовані положення, висновки та рекомендації можуть бути враховані в процесі правотворчої, правозастосовчої й правоохоронної діяльності щодо вдосконалення правового механізму реалізації права на працю та його гарантій, в процесі реформування трудового законодавства, зокрема, при підготовці нового Трудового кодексу України та відповідних нормативно-правових актів.

Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає у тому, що вивчення юридичних гарантій у трудовому праві спрямоване на подальший розвиток учення про охорону прав працівників.

Результати дослідження можуть бути використані у навчальному процесі в юридичних учбових закладах при викладенні курсу “Трудове право”, а саме під час проведення семінарських та практичних занять, при читанні лекцій, підготовці навчальної, довідкової і методичної літератури та у науково-дослідницькій роботі студентів, а також при розробці науково-практичних коментарів та методичних рекомендацій.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до комплексної цільової програми, розробленої на кафедрі цивільно-правових дисциплін Інституту економіки і права Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди.

Особистий внесок здобувача. Сформульовані й обґрунтовані автором висновки, положення та, пропозиції, є особистим його надбанням, оскільки вони базуються на особистих дослідженнях, критичному осмисленні 144 наукових і нормативних джерел і на узагальненні судової практики застосування норм трудового законодавства з питань реалізації права на працю.

Окремі положення, порушуються в роботі вперше, інші розглядаються з урахуванням змін у соціально-економічному житті держави. Найбільш істотні висновки та пропозиції, які відображають внесок здобувача та новизну дисертаційного дослідження, містяться у наступних положеннях, представлених для захисту: розкрито поняття та функціональне призначення юридичної гарантії не тільки як родового поняття, а і стосовно до трудового права; обґрунтована роль та значення юридичних гарантій, як регулятора стабільності трудових правовідносин в умовах ринкової економіки; зроблена спроба детального обґрунтування висновку о необхідності більш детальної законодавчої регламентації застосування юридичних гарантій, висловлені пропозиції щодо розробки цих положень у новому Кодексі законів про працю України; показано практичне використання юридичних гарантій та їх вплив на виникнення, існування та припинення трудових правовідносин; з нових позицій розроблена класифікація видів юридичних гарантій в трудовому праві; внесені пропозиції по удосконаленню правових норм, які визначають порядок використання юридичних гарантій, зокрема, при укладенні трудових договорів (контрактів) та у період існування трудових відносин.

Апробація результатів, дисертації. Дисертація виконана й обговорена на кафедрі трудового права Інституту Економіки і Права ХГПУ ім. Г.Сковороди.

Результати проведеного дослідження використовувались у навчальному процесі під час проведення лекцій та практичних занять із студентами з курсу “Трудове право”.

Структура дисертації складається із вступу, трьох розділів, висновку та списку використаної літератури.

У другому підрозділі розглядаються питання, пов'язані з призначенням та функціями юридичних гарантій у трудовому праві. Гарантії забезпечують перехід до реального здійснення можливостей, закріплених у законі, вони потрібні як для реалізації прав і свобод, так і для обов'язків. Реалізація прав, свобод і обов'язків по суті є лише частиною більш загальної проблеми - застосування норм права й дотримання законності. Оскільки права, свободи та обов'язки закріплені у правових нормах, то правильне застосування норм, неухильне дотримання законності містять у собі здійснення прав, свобод і обов'язків. Звідси проблеми гарантій застосування правових норм, дотримання законності й реалізації прав, свобод і обов'язків мають між собою багато спільного. Воно насамперед проявляється у сукупності тих обставин, що зумовлюють у всіх зазначених випадках необхідність гарантій, а також у єдності їх цілей та методиці наукового дослідження.

Гарантії потрібні не самі по собі, а для більш повного перетворення в життя прав, свобод і обов'язків. Звідси їх характер, система та види повинні якомога повніше відповідати певним формам реалізації прав і свобод та здійснення обов'язків. Мета встановлення юридичних гарантій - це забезпечення неухильного виконання законів, створення умов для найбільш повного здійснення наданих демократичних прав і свобод працівникам.

Третій підрозділ присвячено сутності гарантій. У широкому розумінні поняттям "гарантії" охоплюється вся сукупність об'єктивних і суб'єктивних факторів, що спрямовані на реалізацію прав і свобод громадян, на усунення можливих причин і перешкод їх неповного або неналежного здійснення й захист прав від порушень, що є, нажаль, багато чисельними у наші дні. Хоча ці фактори дуже різноманітні, але стосовно процесу реалізації прав і свобод вони виступають у якості умов, засобів, способів, прийомів та методів правильного його здійснення.

Враховуючи зазначені особливості одну групу гарантій доцільно іменувати "умовами" реалізації прав і свобод, а другу - "засобами". Перша група гарантій спрямована на створення сприятливих обставин для користування основними правами й свободами та виконання обов'язків. Друга група забезпечує органи держави, органи місцевого самоврядування, громадські об'єднання, самих громадян ефективним інструментом у боротьбі за належне здійснення прав і свобод. Механізм гарантій прав і свобод має таку особливість: його ефективне функціонування буде порушено, якщо втратиться злагоджена взаємодія обох груп гарантій.

У четвертому підрозділі здобувач намагався зробити розгорнуту класифікацію юридичних гарантій, за основу якої прийняв характер тієї галузі суспільної діяльності людей, в якій створюються, існують та удосконалюються засоби, способи та умови, що забезпечують дотримання законів й здійснення прав громадян. На цій підставі всі гарантії можна розбити на п'ять видів: економічні, матеріальні, політичні, ідеологічні та юридичні. Зрозуміло, це ділення є досить відносним, межі між видами мають відому рухливість. Багато матеріальних гарантій є й економічними, значну частину політичних і юридичних гарантій можна назвати ідеологічними і т. і. В цілому ряді випадків політичні засоби, що закріплені в законі, стають правовими гарантіями (наприклад, контроль профспілок за дотриманням трудового законодавства).

Крім основного критерію класифікації гарантій існують й інші критерії, що можна назвати допоміжними. Так, наприклад, гарантії можна розділити на об'єктивні та суб'єктивні. До суб'єктивного відноситься лише частина ідеологічних засобів забезпечення, а всі інші входять до групи об'єктивних гарантій.

За ступенем безпосередності впливу всі засоби забезпечення законності і, зокрема, забезпечення прав громадян можна розділити на прямі і непрямі. Прямими гарантіями здійснення трудових прав робітників та службовців безсумнівно є, наприклад, контроль за дотриманням трудового законодавства і т. і. У якості непрямих можна розглядати демократичний порядок створення органів, що розглядають трудові спори і т. і.

Розподіл гарантій прав громадян на загальні й спеціальні цілком припустимо, але по іншій ознаці. До загальних можна віднести засоби й умови, що забезпечують здійснення більшості наданих громадянам прав, а до спеціальних - ті, що призначені для забезпечення тільки визначеного права або групи однорідних прав (цивільних, трудових і т. і.).

В умовах ринкових відносин, крім законодавчого закріплення юридичних гарантій, останні встановлюються також суб'єктами у конкретних договорах У перекладі з французької мови “гарантія” означає “забезпечувати”. Див.: Юридический энциклопедический словарь. - М., 1984, с. 59.. Прийняття (наймання) на роботу працівників шляхом укладання з ними контракту власником або уповноваженим ним органом може здійснюватись у випадках, прямо передбачених чинним законодавством. враховуючи

Основним критерієм класифікації юридичних гарантій у сфері праці є форма, у якій вони виражені. Юридичні гарантії можуть бути сформульовані у вигляді елементарних прав, що входять до змісту конституційного суб'єктивного права і юридичного обов'язку, або у вигляді самостійних галузевих суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, що конкретизують конституційні права й обов'язки громадян України в соціально-економічній сфері. Так, право на вибір роду занять і роботи, відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти і з урахуванням суспільних потреб, будучи елементарним правом, що входить у зміст конституційного права громадян на працю, виступає гарантією цього права. Елементарне право працівника на робочий тиждень, що не перевищує 40 годин (ст. 50 КЗпП), є юридичною гарантією конституційного права громадян України на відпочинок. До числа таких прав-гарантій названого конституційного права, варто віднести: право на скорочений робочий день для неповнолітніх, для окремих категорій працівників (учителів, лікарів, та інших), для ряду професій і виробництв (ст.51 КЗпП); право на скорочену тривалість роботи в нічний час (ст. 54 КЗпП); право на щотижневий відпочинок (ст. 67, 68, 69 КЗпП); право на щорічну оплачувану відпустку та інші. (ст. 74 КЗпП).

Право працівника на визначеність трудової функції виступає найважливішою гарантією реалізації таких складових правомочностей конституційного права громадян на працю, як: правомочність на вибір роду занять та роботи відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти і з урахуванням суспільних потреб; правомочність на оплату праці відповідно до її кількості і якості. Тому таке велике значення мають положення, сформульовані у ст.ст. 31-35 КЗпП України. Так, у ст. 31 КЗпП закріплено, що власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором. Конкретизація цієї заборони для власника зафіксована, по-перше, у понятті переведення на іншу роботу і, по-друге, у процедурних нормах такого переведення: загальних й спеціальних.

Загальним правилом переведення на іншу роботу є обов'язкова згода працівника як на переведення на тому ж підприємстві, так і на переведення на роботу на інше підприємство або в іншу місцевість, хоча б разом із підприємством, на якому зайнятий працівник.

Право працівника на здорові і безпечні умови праці носить комплексний характер і складається з цілого ряду правомочностей, таких як: право на захист від впливу шкідливих умов праці; право працювати тільки у виробничих помешканнях і на робочих місцях, що відповідають санітарно-гігієнічним нормам, правилам; правомочність на одержання інструктажу щодо техніки безпеки та виробничої санітарії; на розслідування нещасного випадку, що відбувся на виробництві; на відшкодування збитку, заподіяного каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням трудових обов'язків. Усім перерахованим правомочностям працівників, як це зрозуміло з вище сказаного, кореспондують обов'язки власника підприємства по створенню здорових і безпечних умов праці для працівника. Такий механізм виступає надійною юридичною гарантією охорони здоров'я працівника в процесі праці.

Найважливішою юридичною гарантією конституційного права громадян України на освіту виступає основне галузеве право працівників - право на безкоштовне професійне навчання на виробництві, включаючи безкоштовне підвищення трудової кваліфікації.

Ці права-гарантії можна розділити на: норми-гарантії при одержанні працівником професійного навчання на виробництві; норми-гарантії для працівників, що поєднують роботу з навчанням у загальноосвітніх школах і професійно-технічних навчальних закладах; норми-гарантії для працівників, що поєднують роботу з навчанням у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах. Важливо також відзначити, що велика кількість з цих гарантій виступають одночасно юридичними гарантіями конституційного права на працю, тому що вони забезпечують реалізацію правомочності на вибір роду заняття й роботи.

Так, право працівників на об'єднання в професійні спілки - це і гарантія конституційного права громадян на об'єднання в громадські організації (ст. 36 Конституції України), і галузевий принцип даної галузі права.

За сферою дії юридичні гарантії, що забезпечують реалізацію конституційних прав і обов'язків громадян засобами трудового права, можуть бути загальними й спеціальними (додатковими).

Суттєвість загальних юридичних гарантій виражається в тому, що сферою їх розповсюдження є всі працівники або більша їх частина. До них відносяться, наприклад, закріплені в Конституції України гарантії, пов'язані з реалізацією права на працю й гарантії, що стосуються зміни змісту трудового договору або його припинення, встановлення режиму робочого часу та часу відпочинку, забезпечення трудової дисципліни, охорони праці.

На відміну від загальних, спеціальні юридичні гарантії поширюються не на всіх, а лише на окремі категорії працівників. Вони відбивають або статеву та вікову категорію працівників та службовців (жінки, молодь, пенсіонери, інваліди) або такі об'єктивні умови праці, при яких для працівників законом установлені спеціальні (додаткові) гарантії трудових прав (наприклад, для працівників транспорту, зв'язку, охорони здоров'я, працівників, зайнятих на підземних, монтажних роботах).

Згідно з відображеними в юридичних гарантіях прийомами й способами правового регулювання трудових відносин, останні можуть бути сформульовані у формі заборон, дозволів і приписів.

У залежності від форми вираження та цільового призначення всі юридичні гарантії трудових прав і обов'язків громадян України, які знайшли закріплення в нормах чинного законодавства, можуть бути розділені на п'ять видів: 1) перешкоджаючі порушенням трудових прав або невиконанню правових обов'язків, тобто, що несуть превентивний характер; 2) що сприяють реалізації прав та обов'язків; 3) відновлюючи, тобто, що сприяють відновленню порушеного права або що усувають перешкоди для реалізації обов'язків; 4) відшкодувальні, тобто ті, що забезпечують відшкодування збитку, заподіяного в результаті порушення прав, або створення перешкод для виконання обов'язків; 5) гарантії-санкції, спрямовані на притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні трудового законодавства, положень трудового договору.

Другій розділ дисертаційного дослідження “Гарантії залучення громадян у сферу праці”. Перший підрозділ другого розділу присвячено реалізації працівниками права на працю й забезпеченні підприємств кадрами за допомогою системи працевлаштування. Це має особливе значення зараз, у момент становлення держави й переходу до ринкової економіки, що тягне за собою кардинальні зміни в економіці, політиці, соціальному житті країни, а також менталітету кожного громадянина окремо.

У визначенні поняття працевлаштування чітко виражена його правова спрямованість. Так, стаття 43 Конституції України, закріплюючи право на працю, вказує, що це право забезпечується широкою системою заходів, у тому числі й системою працевлаштування.

Основними видами працевлаштування, за допомогою яких працівниками реалізується право на працю, є: розподіл молодих фахівців і молодих робітників; направлення на роботу працівників за рахунок спеціально встановленої на підприємствах броні; організований набір робітників на сезонні роботи; працевлаштування осіб, що визволяються в зв'язку зі змінами в організації виробництва й праці, у тому числі ліквідації, реорганізації або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників та ін.

У другому підрозділі аналізуються норми-гарантії при прийомі на роботу. Конституція України визнає, а Кодекс законів про працю України гарантує громадянам України право на працю. У статті 22 КЗпП України закріплені гарантії при прийомі працівників на роботу. Сутність їх у тому, що закон забороняє необґрунтовану відмову у прийнятті на роботу, тобто в ньому міститься вимога, щоб будь-яка відмова була обґрунтованою; він забороняє будь-яке пряме чи побічне обмеження прав, встановлення прямих або побічних переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору.

Законом передбачені й обмеження при прийомі на роботу, наприклад, осіб, які є близькими родичами чи свояками. Обмеження при прийомі на роботу встановлені також для осіб, позбавлених права управляти транспортними засобами. Також забороняється застосування праці неповнолітніх у виробництвах, професіях і на роботах із важкими та шкідливими умовами праці та ін.

Раціональне залучення працівників у сферу праці забезпечується і такою загальною гарантією права на працю, як визнання законом недійсними умов договору про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю (стаття 9 КЗпП України).

Третій підрозділ розглядає трудовий договір як одну з форм реалізації права на працю. Правові питання існування трудових правовідносин на підставі укладення сторонами трудового договору досить широко досліджувалися науковцями.

Сторони в трудовому договорі володіють трудовою правосуб'єктністю, тобто здатністю володіти правами і виконувати обов'язки, через те працівник не може укладати договір через представника або покладати свої обов'язки за договором на іншу особу. Для наймача варто відмітити особливу роботодавчу трудову правосуб'єктність. успішного

З розвитком нових форм організації виробництва чітко постала тенденція до розширення договірного регулювання трудових відносин сторін. Яскраве свідчення тому -- практика укладення контрактів. У всіх нормативних актах, де йдеться про контракт, він визначається як особлива форма трудового договору (ч. з ст. 21 КЗпП). На нашу думку, визначення контракту як форми трудового договору подано без врахування катего-рійних понять форми -- зміст, рід, вид. Родові відносини притаманні категорії трудового договору. Отже, правильніше було б визначити контракт як вид, а не як форму, оскільки форма є засіб існування та відображення змісту. Визначивши таким чином контракт, можна ліквідувати подальші суперечності положення закону, оскільки невірним є вживання однієї й тієї самої категорії в одному випадку при визначенні поняття контракту (ч. з ст. 21 КЗпП України), а в іншому -- щоб розкрити засіб вираження цього самого поняття (ст.24 КЗпП України), де йдеться про укладання контракту у письмовій формі. Вважаю, що визначення контракту як особливого виду трудового договору, що укладається у письмовій формі, найбільш правильне.

відповідальності

Розділ третій “гарантії, що забезпечують здійснення трудових прав після укладення трудового договору”.

У сучасних умовах розвитку України як правової держави величезне значення мають ті гарантії трудових прав, що спрямовані на забезпечення стабільності трудових відносин. Важливе місце серед них займають гарантії, що забороняють власнику або уповноваженому ним органу в односторонньому порядку змінювати угоду про виконання конкретної роботи. Саме ці проблеми досліджуються у першому підрозділі. Основами зміни трудових відносин можуть бути тільки взаємна згода сторін трудового договору або окремо зазначені в законі випадки.

Відповідно до ст. 32 КЗпП переведення на іншу роботу допускається тільки за згодою працівника. Беручи до уваги ст. 43 Конституції України, ст. 21 і 31 КЗпП, необхідно визнати, що будь-яка зміна трудової функції працівника, робочого місця, що виходить за межі трудового договору, хоч і не може бути кваліфікована як переведення на іншу роботу, все ж без погодження працівника не допускається.

У другому підрозділі розглядаються та аналізуються норми гарантуючи працівникам охорону праці й здоров'я. Правове регулювання охорони праці охоплює розробку прийняття загальних норм охорони праці, правил техніки безпеки виробничої санітарії; проведення профілактичних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов праці, що попереджують виробничий травматизм та професійні захворювання; створення сприятливих умов праці і забезпечення її охорони на діючих підприємствах в процесі виконання працівниками своїх трудових обов'язків; систематичне поліпшення і оздоровлення умов праці; розробку додаткових заходів щодо охорони праці окремих категорій трудящих жінок, неповнолітніх, осіб із зниженою працездатністю тощо.

Наближення національного законодавства з охорони праці до міжнародних стандартів і вимог Міжнародної Організації Праці (МОП), зафіксованих у її конвенціях і рекомендаціях, є одним із важливих напрямків його удосконалювання.

Важливою гарантією, спрямованою на охорону трудових прав працюючих є те, що нормативними документами за робітниками закріплено право обов'язкового інформування про умови праці, про наявність на робочих місцях шкідливих і небезпечних виробничих чинників, про можливі наслідки їх впливу на здоров'я (ст. 6 Закону "Про охорону праці" і ст. 13 Конвенції МОП №155). Робітнику дається право відмовитися від виконання роботи в ситуації, небезпечній для його життя і здорові, або при наявності загрози життю і здоров'ю інших людей (ст. 7 Закону "Про охорону праці” і ст. 19 Конвенції МОП №155). Як національним законодавством з охорони праці, так і міжнародними нормами робітнику гарантується захист від переслідувань і звільнення з роботи в таких випадках.

Відшкодування шкоди (у тому числі моральної) і допомога у випадку трудового каліцтва й смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві гарантується ст. 11 і 12 Закону України "Про охорону праці" і Конвенціями МОП №102, №121, №128.

Система гарантій у забезпеченні здійснення трудових прав знаходить своє вираження й у правовій регламентації діяльності системи органів нагляду й контролю за додержанням законодавства про працю, що визначена у статтях 259-265 КЗпП України й в інших нормативних актах. Відповідно до указаних правових норм нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю здійснюють спеціально уповноважені на те органи та інспекції, які не залежать у своїй діяльності від власника або уповноваженого ним органу.

Третій підрозділ присвячений дуже складним та багато у чому суперечливим питанням оплати праці та матеріальної відповідальності працівника. Гарантії, що забезпечують здійснення трудових прав, мають тісний зв'язок і із правом робітників та службовців на заробітну плату, що є основним джерелом прибутків працівників. Важливе значення забезпечення здійснення трудових прав працівників мають юридичні гарантії, спрямовані на обмеження утримань із заробітної плати працівників. У статті 127 КЗпП України записане, що відрахування із заробітної плати можуть проводитись тільки у випадках, передбачених законодавством України. Тому власник або уповноважений ним орган не може робити такі утримання за своїм розсудом. У цьому і виражається одна з істотних гарантій охорони заробітної плати робітників та службовців. Однак, певні суми із заробітної плати працівників власник має право утримувати. Це право надане йому законом, але дії власника в ньому чітко регламентовані.

Існують і інші гарантії, що забезпечують здійснення трудових прав громадян. Широко виявляються вони, зокрема, при покладанні на робітників та службовців матеріальної відповідальності за збиток, заподіяний підприємству, установі, організації. Гарантії трудових прав, при відшкодуванні цього збитку забезпечуються як у самій процедурі його відшкодування, так і при визначенні конкретного його розміру. Усі ці особливості передбачені в статтях 130-138 КЗпП України. Ці норми спрямовані на: по-перше, збереження власності шляхом відшкодування працівником прямого дійсного матеріального збитку, заподіяного підприємству; по-друге, створення такого положення, щоб заробітна плата робітників та службовців була гарантована від необґрунтованих і надмірних утримань; по-третє, виховання в працівникові дбайливого відношення до майна підприємства.

Четвертий підрозділ містить аналіз діючого законодавства з приводу припинення трудового договору. У роботі проаналізовані правові категорії “припинення” та “розірвання” трудового договору та їх конкретні підстави. Законодавство про працю, керуючись конституційною нормою щодо захисту громадян від незаконного звільнення, що закріплена у ст. 43 Конституції України, передбачає необхідні юридичні гарантії, які по-лягають, зокрема, в тому, що трудовий договір може бути припинений лише з підстав, передбачених законодавством, і у порядку, встановленому законодавством для кожної з підстав. Крім того, ст. 232 КЗпП передбачається також судовий захист громадян від незаконного звільнення.

Підставами припинення трудового договору, а зокрема і звільнення працівника, є такі життєві обставини, що мають юридичне зна-чення (юридичні факти) і за наявності яких законодавство допускає при-пинення договору. Такими юридичними фактами, зокрема, можуть бути вольові дії, коли одна зі сторін договору чи обидві його сторони, чи третя особа, яка не е стороною трудового договору, проте має згідно із за-конодавством право вимагати його припинення (суд, профспілковий орган, військкомат), виявляють ініціативу припинити дію договору.

Припинення дії трудового договору є правомірним лише в тому разі, якщо є зазначена в законі підстава та дотриманий відповідний порядок звільнення працівника згідно з даною підставою (ст. 36 КЗпП).

Норми про припинення трудового договору повинні, з одного боку, характеризувати високий рівень трудових прав громадян і, з іншого - бути надійним гарантом від незаконних звільнень.

Доцільно внести деякі зміни в порядок оформлення звільнення з різних підстав із метою відображення їх спе-цифіки.Зараз немає процесуальної різниці між порядком оформлення звільнення з ініціа-тиви працівника та припиненням трудового договору за угодою сторін. Таке оформлення спільного бажання припинити трудовий договір дозволило б уникнути трудових спорів, пов'язаних із порушенням сторонами встановленого терміну припинення трудового договору, видання власником або уповноваженим ним органом дострокового наказу про звільнення, відмовою працівника від свого наміру звільнитися тощо.

Основоположним принципом інституту звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу є принцип, згідно з яким працівник може бути звільнений тільки на підставах, передбачених законом. Перелік таких підстав містить ст.ст. 40, 41 і 47 КЗпП України.

У правовій державі аксіоматичним повинно стати положення про те, що змінювати права громадян можна тільки законом. Безперечно, це положення повністю стосується і реалізації права на працю, у тому числі випадків припинення дії трудового договору.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Щодо поняття юридичних гарантій та їх класифікації. - Збірник наукових праць ХДПУ ім.. Г.С. Сковороди. Серія "Економіка і право". Випуск 2.- Харків,1999 р.

2. Класифікація юридичних гарантій трудових прав громадян. // Право України. - № 2, 2000 р.

3. Гарантії трудових прав працівника при переведенні, переміщенні, зміні істотних умов праці. // Підприємництво, господарство і право. - № 9, 2000 р.

Пересунько В.С. Юридичні гарантії при укладенні трудового договору. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.05 - трудове право; право соціального забезпечення. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2001.

В дисертації досліджуються юридичні гарантії при укладенні, існуванні та припиненні трудового договору. В ній розкривається поняття юридичної гарантії, визначаються різні види гарантії у трудовому праві, надається їх класифікація. Аналізуються не тільки відповідні норми трудового законодавства України, а й робляться висновки щодо їх застосування.

Перший розділ дисертації складається з чотирьох підрозділів. У першому підрозділі здобувач зробив спробу дослідити соціальну природу юридичних гарантій за трудовим правом. У другому підрозділі розглядаються питання, пов'язані з призначенням та функціями юридичних гарантій у трудовому праві. Третій підрозділ присвячений сутності гарантій. У четвертому підрозділі здобувач намагався зробити розгорнуту класифікацію юридичних гарантій, за основу якої прийняв характер тієї галузі суспільної діяльності людей, в якій створюються, існують та удосконалюються засоби, способи та умови, що забезпечують дотримання законів й здійснення прав громадян. У другому розділі дисертаційного дослідження аналізуються наукові та практичні аспекти проблеми працевлаштування, норми-гарантії прийому на роботу, різні аспекти укладення трудового договору (контракту), як однієї з форм реалізації права на працю. Третій розділ присвячений тим нормам-гарантіям, яки спрямовані на забезпечення стабільності трудових правовідносин, зокрема, це й питання незмінності трудової функції, й переведень на іншу роботу, й оплати праці та матеріальної відповідальність працівника, охорона праці і здоров'я та, нарешті, проблеми припинення трудового договору.

Пересунько В.С. Юридические гарантии при заключении трудового договора. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.05 - трудовое право; право социального обеспечения. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2001.

В диссертации исследуются юридические гарантии при заключении, в период действия и прекращения трудового договора. В ней раскрывается понятие юридических гарантий, определяются разные виды гарантий в трудовом праве, дается их классификация.

Первый раздел диссертации состоит из четырех подразделов. В первом подразделе соискатель исследовал социальную природу юридических гарантий в трудовом праве. Во втором подразделе рассматриваются вопросы, связанные с назначением и функциями юридических гарантий в трудовом праве. Третий подраздел посвящен сути гарантий, а в четвертом соискатель пытался представить развернутую классификацию юридических гарантий, за основу которой принял характер той общественной отрасли общественной деятельности людей, в которой создаются, существуют и усовершенствуются средства, способы и условия, обеспечивающие соблюдение законов прав граждан. Во втором разделе диссертационного исследования анализируются научные и практические аспекты проблемы трудоустройства, нормы-гарантии приема на работу, разные аспекты заключения трудового договора (контракта), как одной из форм реализации права на труд.

Анализируются не только соответствующие нормы трудового законодательства Украины, а и делаются віводу относительно их применения.

Peresuniko V. S. The juridical guarutees in to the inference labow clued - Manuscript.

The dissertation on competition academic degree canditat juridical sciences for a speciality 12.00.05- worked right; right socially securing- Kievsky nacional univsriy name's Taras Shevchenko, Kiev, 2001.

In the dissertation investigate the juridical guarutees in to the inference, in the period action and stopped of the labow clued. In thet it opened name juridical guarantees, it opened many guarantees inlabour clued, give ther cklasification analyse. It isn't only this norm laur labow laws Ukranion and doing on lead-in on ther application.

The key words: the juridical guaruntees, labow clued, placing in a job, pay of labow, material, responiliting.