Структура мови

Структура мови

ПЛАН

1. Системний характер мови

2. Парадигматичні, синтагматичні й ієрархічні відношення між мовними одиницями

3. Основні й проміжні рівні мови

4. Теорія ізоморфізму й ієрархії рівнів мови

5. Своєрідність системності мови. Співвідношення системних і несистемних явищ у мові. Система і норма

Використана література

Мова не є простим нагромадженням її одиниць -- фонем, морфем, лексем, конструкцій. Це складний, багатоплановий механізм, який має свою внутрішню організацію -- структуру. Поняття структури мови введене в науку вченими Празької лінгвістичної шко-ли. Згодом воно отримало своєрідну інтерпретацію в глосематиці, де зв'язки і відношення всередині мови абстрагувалися від її елементів. У сучасному мовознав-стві в термін структура мови нерідко вкладають різний зміст. Інколи його вживають як синонім термі-на система мови, хоча більшість мовознавців ці термі-ни диференціюють.

1. Системний характер мови

Уведення поняття системи щодо мови пов'язують з іменем Ф. де Соссюра, хоча пріоритет у цьому нале-жить І. О. Бодуену де Куртене. Особливу роль в об-ґрунтуванні системного підходу до мови відіграли пра-ці українського мовознавця О. О. Потебні.

Ф. де Соссюр називав мову системою знаків, які виражають ідеї. Усі частини мовної системи, за Соссю-ром, можливо і необхідно розглядати в їх синхронічно-му зв'язку. Що ж стосується діахронії, то Соссюр запе-речував її системність.

Поняття системи мови базується на взаємозалеж-ності її елементів. Системні відношення не є чимось зов-нішнім для окремих компонентів системи, а входять у ті елементи, утворюючи якісну їх характеристику. Не-рідко відмінність системних відношень є єдиною осно-вою розрізнення й самих елементів. Пор.: англ. love, love's, loves, loves' і love, loves, loved, loving, де в другому випадку (ряді) love -- дієслово зі зна-ченням «любити», а в першому випадку (ряді) love -- іменник зі значенням «любов». Таке розрізнення тут можливе на основі системних відношень (у першому випадку love -- член іменникової парадигми, у друго-му -- дієслівної). На основі принципу системності мо-ви базується й таке граматичне поняття, як нульова морфема (вода, води, воді, воду, водою, воді, води, водф, во-дам, води, водами, водах). Відсутність закінчення в ро-довому відмінку множини за його наявності в усіх інших відмінках набуває граматичного значення, а оскільки відмінкові значення виражаються закінчен-нями (флексіями), то в даному разі наявна нульова флексія.

Положення про системний характер мови застосо-вується в сучасній лінгвістиці до мови загалом, але найбільшою мірою -- до фонетичних одиниць. На-приклад, фонеми будь-якої мови не можна розглядати ізольовано, поза фонологічною системою, а тим більше зіставляти ізольовані фонеми однієї мови з ізольова-ними фонемами іншої мови, незважаючи на їх позір-ну подібність. Фонему можна визначити лише стосов-но певної мови. Кожна з мов має свою систему фонем і свою систему протиставлення фонем (фонологічних опозицій). Як зауважив Генрі Глісон, наше тверджен-ня, що англійська мова і мови лома, луганда й кіова подібні, позаяк вони мають фонему <в>, буде рівно-значне твердженню, що цей капелюх, сукня, пара ту-фель однакові, якщо вони всі позначені одним розмі-ром. Значеннєвість кожної фонеми визначається її місцем у фонологічній системі певної мови.

Необхідно розрізняти системоутворювальні і сис-темонабуті властивості мовних одиниць. Системоут-ворювальні властивості формують системні зв'язки і відношення. Мовні одиниці їх мають ще до входжен-ня в систему. Системонабуті -- це ті властивості, якими система і системні відношення наділяють об'єкт (одиницю, елемент) і яких цей об'єкт не має поза сис-темою. Для наочного пояснення понять системоутво-рювальних і системонабутих властивостей скористає-мося з прикладу, наведеного Т. П. Ломтєвим. Якщо сім'ю з двох людей розглядати як систему, а членів сім'ї як елементи цієї системи, то можна констатувати таке: для того щоб сім'я могла утворитися, необ-хідно, щоб дві особи мали властивості бути чоловіком (особою чоловічої статі) і жінкою (особою жіночої ста-ті). Узявши шлюб, вони набувають властивості бути чоловіком (мужем) і дружиною. Властивість бути жін-кою і бути чоловіком (особами різної статі) є системо-утворювальною, вона не створюється сімейними сто-сунками, але реалізується в них. Властивості бути чо-ловіком і дружиною (подружжям) набувають у системі завдяки встановленим між цими елементами відношен-ням (шлюбним стосункам) і характеризують ці елемен-ти як члени даної системи. Такі властивості назива-ються системонабутими, або структурно зумовленими.

Звернемося до мовних прикладів. Так, зокрема, фор-ми співаю, співаєш, співає є системоутворювальними, бо формують систему особових форм дієслова теперіш-нього часу однини. Форма співала у виразах я співала, ти співала, вона співала є системонабутою, вона репре-зентує то першу, то другу, то третю особу однини в ми-нулому часі. Якщо речення Пісня виконується діть-ми розглядати як систему, то системоутворювальними є властивості слів як частин мови, системонабутими є властивості бути підметом, присудком чи додатком (певним членом речення).

Мова -- це система систем, які взаємозумовлені й пов'язані в одне ціле: зміна в будь-якій із цих систем викликає зміни в інших системах. Так, зокрема, фоне-тичний закон відкритого складу, який діяв ще в сло-в'янській мові доісторичного періоду, призвів до інте-грації відмін іменників з основами на 6 і й (rabds --> рабъ; sunus --> сынъ), оскільки відпав приголосний, а [б] і [й] перейшли в один звук [ъ] і названі форми переста-ли розрізнятися, а це з часом і зумовило зближення й уніфікацію парадигм цих іменників.

Унаслідок того, що окремі англійські слова у пері-од скандинавського завоювання мали скандинавські паралелі, відбулося розщеплення звукової форми дея-ких спільних за походженням слів: scirt «спідниця» і ст. англ. shirt «сорочка», egg «яйце» і edge <-- ecg «край»; tradition (лат. traditio) «традиція» і treason (ст. фр. traison <-- лат. traditio) «зрада». Те ж спостері-гаємо в нім. Кпарре «зброєносець» і Knabe «хлопець».

Стимулювання в англійській мові аналітичних тен-денцій пов'язане з тим, що зредуковані закінчення вия-вилися нездатними виражати з достатньою чіткістю гра- матичні відношення слів. Суто фонетичний процес зумо-вив нові не тільки морфологічні, а й синтаксичні явища. Системи бувають матеріальні й ідеальні, відкриті й закриті, статичні й динамічні, гомогенні й гетерогенні. Так, зокрема, В. М. Солнцев подає таку класифікацію систем:

Матеріальні системи складаються з елементів, які мають матеріальну субстанцію. Розрізняють пер-винні і вторинні матеріальні системи. Первинні мате-ріальні системи -- це системи, елементи яких значен-нєві самі собою, тобто представляють у системі самих себе. Матеріальні системи, в яких матеріальні елемен-ти мають значення для системи не стільки завдяки своїм субстанціональним властивостям, скільки зав-дяки приписаним їм властивостям, називаються вто-ринними матеріальними системами.

Ідеальні системи -- це системи, елементами яких є ідеальні об'єкти -- поняття або ідеї, пов'язані з певними взаємовідношеннями. Так, наприклад, якщо взяти сис-тему понять будь-якої науки, то там зафіксовані ідеальні об'єкти, а не власне субстанція. На відміну від матері-альних ідеальні системи завжди виникають тільки зав-дяки мисленнєвій діяльності людей. Вони не існують по-за якоюсь матеріальною субстанцією, вони породжують-ся нею. Ідеальні системи становлять собою системи певних видів інформації. Семантична інформація закріп-люється в якійсь матеріальній субстанції, яка стає її но-сієм. Тут матеріальні елементи представляють не самих себе, а щось, що існує поза ними. Вони мають значення не стільки в силу своїх фізичних властивостей, скільки в силу приписаних їм властивостей вказувати на щось.

Закритою є система, яка складається зі строго ви-значеної кількості одиниць, і цей кількісний склад є не-змінним. Відкритою є система з непостійним, змінним числом елементів. Мова є відкритою системою, оскіль-ки вона поповнюється новими елементами, що забезпе-чує їй здатність завжди бути комунікативно придатною в різні періоди історичного й економічного розвитку на-роду -- носія мови. Мова не існує ізольовано від сус-пільства, а розвивається водночас із суспільством і мисленням. Цим мовна система різниться від біологіч-них, кібернетичних та ін. Вона відкрита для мислення. Говорячи про відкритість мовної системи, не слід забува-ти, що фонологічна, граматична і лексико-семантична системи мають неоднаковий характер відкритості. Якщо фонологічна система має закритий характер (українсь-ка мова після XII ст. не поповнилася жодною фонемою, як і не втратила хоча б однієї фонеми), морфологічна система належить до маловідкритих, то лексико-семан-тична система є найбільш відкритою (щодня мова по-повнюється новими словами, а також час від часу втра-чає застарілі функціонально непридатні слова).

З відкритістю пов'язана така властивість мовної системи, як динамічність, яка виражається в постій-ній зміні, постійному розвитку мови, пристосуванні до умов існування. У динамізмі й відкритості мовної сис-теми виявляється її потенційність, яка полягає не тіль-ки в тому, що в мові є, але й у тім, що в ній можливе. Якщо б мова вичерпала всі свої можливості, вона пе-рестала б задовольняти суспільство, не могла б вирази-ти нові явища, перестала б бути засобом спілкування. Дехто з мовознавців навіть уважає, що мова має здат-ність до саморегулювання.

Гетерогенність мови полягає в тому, що вона складається з неоднорідних одиниць, які розпадаються на підсистеми й утворюють структуру.

Отже, мова є відкритою динамічною гетерогенною матеріальною функціональною системою.

2. Парадигматичні, синтагматичні й ієрархічні відношення між

мовними одиницями

Як будь-яка система, мовна система базується на відношеннях. Відношення між мовними одиницями бувають парадигматичні, синтагматичні й ієрархічні.

Парадигматичні відношення -- відношення вибору, асоціації, що грунтуються на подібності й відмінності позначувальних і позначу-ваних одиниць мови.

Так, парадигматичними у фонетиці є відношення між дзвінкими і глухими, м'якими і твердими звуками; в гра-матиці -- між відмінковими формами слів, формами діє-відмінювання, між різними типами речень тощо; в лекси-ко-семантичній системі -- це синонімічні, антонімічні, гіпонімічні, конверсивні та інші відношення. Парадигма-тичні відношення називають вертикальними, оскільки будь-яку парадигму можна записати в стовпчик, вер-тикально (наприклад, відмінкову парадигму іменника чи іншої частини мови, лексико-семантичну групу тощо).

Синтагматичні відношення -- відношення одиниць, розташованих лінійно; це здатність мовних елементів поєднуватися.

Синтагматичні відношення називають горизонтальни-ми, оскільки вони завжди реалізуються між одиницями, які розташовуються одна за одною. Так, фонеми поєдну-ються не як-небудь, а вибірково. В українській мові на початку слова нема такого звукосполучення, як цстп. Синтагматичними зв'язками спричинені такі фонетичні явища, як асиміляція, дисиміляція, сингармонізм, акомо-дація, гаплологія тощо. У словотворі синтагматичні відно-шення виявляються в тому, що існує певна закономірність у поєднанні морфем. Так, в українській мові віддієслівні назви особи-діяча утворюються за допомогою суфіксів -тель, -ар, -ач, -ник, -ій тощо, однак кожна з дієслівних основ вибирає тільки якийсь один з цих суфіксів:

-тель -ар -ач -(ль)ник -ій

учити + -- -- -- --

лікувати -- + -- -- --

ткати -- -- + -- --

уболівати -- -- -- + --

водити -- -- -- -- +

У синтаксисі кожної мови також існують певні син-тагматичні особливості. Зокрема, в латинській та бага-тьох романських і германських мовах існує зворот accusativus cum infinitivo (див. нім.: Ich sah ihn durch die Strafe gehen, що дослівно перекладається «Я бачив його по вулиці йти»), якого зовсім не фіксують слов'ян-ські мови. Пор. ще північноросійські звороти на зразок вода пить, трава косить тощо.

У лексиці синтагматичні відношення також вияв-ляються у вибірковій сполучуваності. Є слова з оди-ничною сполучуваністю (див. укр. згайнувати (час), розтринькати (гроші), витріщити (очі), скалити (зу-би), вудити (рибу), рос. закадычный (друг), убористый (почерк), подножный (корм), трескучий (мороз), испус-тить (дух), грецкий (орех), перочинный (нож). Лексич-на синтагматика також є специфічною для кожної мови. Пор. англ. brown (eyes, boots, hair, horse) і укр. ко-ричневі черевики, але карі очі, каштанове волосся, ка-рий, гнідий, каро-гнідий кінь; англ.: brown bread і укр. чорний хліб.

Ієрархічні відношення -- відношення структурно простіших оди-ниць до складніших: фонеми до морфеми, морфеми до лексеми, лексеми до речення.

Якщо парадигматичні й синтагматичні відношення охоплюють мовні одиниці однакового ступеня склад-ності (одного рівня) -- фонема + фонема, морфема + морфема, слово + слово тощо, то ієрархічні відношен-ня об'єднують одиниці різних ступенів складності.

Протиставлення парадигматичних і синтагматич-них відношень, з одного боку, та ієрархічних, з іншо-го, відображає особливу властивість мовної системи -- її різнорівневий, гетерогенний характер, що вже стосу-ється будови мови, її структури.

3. Основні й проміжні рівні мови

У науковій літературі немає чіткої диференціації тер-мінів система і структура. Так, наприклад, В. І. Ко-духов ці два терміни вживає як синоніми. Вперше розмежував ці терміни О. О. Реформатський, який за-пропонував термін система використовувати для по-значення системних відношень між одиницями одного рівня мови, а термін структура для визначення сис-темних відношень між різними рівнями. Таким чином, за О. О. Реформатським, система -- це зв'язок і взаємо-залежність по горизонталі, а структура -- це вертикаль-ний аспект; система -- єдність однорідних елементів, структура -- єдність різнорідних елементів. Уся мова -- система через структуру.

В. А. Звегінцев пов'язує поняття структури з діа-хронічним аспектом: «На відміну від системи, саме утворення якої передбачає статичний стан елементів, що входять до неї, структура -- поняття динамічне і шир-ше, ніж поняття системи. Воно зумовлює не тільки стан, а й (це передусім) форми розвитку елементів, взаємо-пов'язаних у цілісній єдності». Оригінальним є тракту-вання терміна структура Л. Єльмслевом: «Структу-ра -- це автономна сутність із внутрішніми взаємоза-лежностями». Іншими словами, структура -- це гіпотетична побудова, яка являє собою сітку внутрішніх залежностей, внутрішніх відношень, що характеризують суть мови. Визначення Л. Єльмслева не приймає пере-більшість мовознавців, бо структуру мови ні в якому разі не можна звести до «чистих відношень».

Загальноприйнятою стала інтерпретація понять «система» і «структура» О. С. Мельничука. О. С. Мель-ничук термінологічне значення виводить із загально-вживаних значень цих слів. Так, наприклад, можна сказати система міністерства і структура міністерс-тва, але не можна сказати замість система важелів -- структура важелів, замість структура ґрунту -- сис-тема ґрунту. Під структурою ґрунту тут розуміють його склад. Звідси О. С. Мельничук доходить виснов-ку, що система -- це сукупність взаємопов'язаних і взаємозумовлених елементів, а структура -- це склад і внутрішня організація єдиного цілого [Мельничук 1970: 27].

Мовна система не є однорідною, тобто вона має складну структуру, оскільки складається з часткових систем, які називаються рівнями, або ярусами.

Ідея рівневої організації мови набула поширення в середині XX ст. в американській дескриптивній лінг-вістиці. Вона була підготовлена традиційним виокрем-ленням у мовознавстві фонетики, морфології, лексико-логії, синтаксису, які, правда, розглядались як явища одного порядку, а не як ієрархічно організовані.

Рівні мови -- деякі «ділянки» мови, підсистеми мовної системи, кожну з яких характеризують сукупність відносно однорідних оди-ниць і набір правил, які регулюють їх використання і групування в різні класи і підкласи.

Рівень охоплює сукупність тих відносно однорідних одиниць чи, іншими словами, одиниць одного ступеня складності, які можуть вступати між собою в синтаг-матичні й парадигматичні відношення, але не можуть перебувати в ієрархічних відношеннях (фонеми не мо-жуть складатися з фонем, морфеми з морфем і т. д.). З одиницями іншого рівня мови вони вступають тільки в ієрархічні відношення на зразок «складається з ...» або «входить в ...» (морфема складається з фонем, фоне-ма входить у морфему, ...). Отже, до одного рівня нале-жать ті одиниці мови, які підпорядковуються правилам рівневої сполучуваності. Головною відмінністю одиниць різних рівнів мови є їх якісна своєрідність, яка виявля-ється в особливостях їх поєднання, тобто синтагматики. Для розрізнення рівнів мови використовують такі принципи:

кожен рівень повинен мати свою одиницю; оди-ниці одного рівня повинні бути однорідними;

одиниці будь-якого рівня виділяються шляхом сегментації складніших утворень;

одиниці нижчого рівня входять до одиниць вищого рівня, тобто між ними існують ієрархічні відношення.

Відношення між рівнями мови в напрямку вгору -- це відношення «засіб -- функція», тобто функція оди-ниць нижчого рівня полягає в тому, щоб бути засобом побудови одиниць вищого рівня.

Розрізняють основні й проміжні рівні. До основних рівнів належать фонологічний, морфологічний, лекси-ко-семантичний і синтаксичний. Кожен із рівнів має свою основну одиницю: фонологічний -- фонему, мор-фологічний -- морфему, лексико-семантичний -- лек-сему, синтаксичний -- конструкцію (синтаксему).

За роллю в структурі мови виділяють нижчі та вищі рівні. Так, фонологічний рівень належить до нижчого, оскільки фонема -- одностороння одиниця (не має пла-ну змісту), яка використовується для побудови одиниць вищого рівня -- морфем і лексем. Найвищий рівень синтаксичний, бо він обслуговує комунікативні потреби і підпорядковує собі одиниці всіх інших рівнів.

Синтаксичний

Лексико-семантичний

Морфологічний

Фонологічний

Мовні рівні не існують ізольовано. Вони взаємо-пов'язані: саме на стику рівнів виникають проміжні рівні. їх одиниці мають подвійний характер: вони утворюються в одному рівні, а функціонують як одини-

ці іншого рівня. До проміжних рівнів належать мор-фонологічний, словотвірний, фразеологічний.

Морфонологічний рівень виникає на стику фонем і морфем. Предметом морфонології, вважає її основопо-ложник М. С. Трубецькой, є дослідження морфологіч-ного використання фонологічних засобів мови. Морфо-нологія вивчає чергування голосних та приголосних, наголос і сполучення фонем у складі морфеми і слова: рука -- ручка, сёла -- села, англ. foot -- feet, нім. Vogel -- Vogel тощо.

Словотвірний рівень є проміжним між морфологіч-ним і лексико-семантичним. Предметом словотвору є творення слів на основі морфем, твірних основ, слово-твірних моделей.

Фразеологічний рівень як проміжний виникає на стику лексико-семантичного і синтаксичного. Предме-том фразеології є вивчення утворення номінативних одиниць на основі поєднання двох чи декількох слів (бити байдики, брати участь, Чорне море тощо).

Дехто з мовознавців виділяє ще рівень диферен-ційних ознак, словосполучень, надфразових єдностей, що є необґрунтованим. Як і будь-яка класифікація, на-ведена тут класифікація рівнів мови є огрублениям реальних мовних фактів. У мові існують більш склад-ні відношення між її підсистемами. У цій схемі рів-нів не все враховано, зокрема те, що морфеми поді-ляються на кореневі, словотвірні і словозмінні, які ви-конують зовсім різні функції; що над рівнем морфем існує не тільки рівень слів, а й рівень граматичних форм; що речення утворюється не із слів, а з певних словоформ.

Отже, враховуючи основні й проміжні рівні, струк-туру мови можна схематично зобразити так:

У мовознавстві є й дещо відмінні від наведених тут погляди на рівневу будову мови (див.: [Березин, Голо-вин 1979: 147--148]).

Для різних рівнів ступінь системності не є однако-вим, тому говорять про градуальність поняття систем-ності. Ступінь системності рівня залежить від кількос-ті одиниць, що входять до його складу. Чим менше одиниць у рівні, тим він системніший. Найменше оди-ниць має фонологічний рівень, найбільше -- лексико-семантичний, звідки й висновок про найвищий ступінь системності фонологічного рівня і найнижчий -- лек-сико-семантичного.

4. Теорія ізоморфізму й ієрархії рівнів мови