Течії сучасного мовознавства

1. Функціональна лінгвістика

2. Лінгвістика тексту

3. Комунікативна лінгвістика

Використана література

1. Функціональна лінгвістика

Поряд із когнітивною лінгвістикою в сучасному мо-вознавстві продовжують розвиватися інші напрями, що виникли ще до появи когнітивної парадигми. Се-ред них -- функціональна лінгвістика.

Функціональна лінгвістика, або функціоналізм, -- сукупність шкіл і напрямів, які характеризуються переважною увагою до вивчення функціонування мови як засобу спілкування.

Виникнення функціональної лінгвістики датують червнем 1976 p., коли було створено Міжнародне това-риство функціональної лінгвістики у Франції, куди ввійшли такі вчені, як А. Мартіне, М. Мамудян, Ж. Мунен, Е. Бюйсанс, Дж. Харві та ін. Функціоналізм сфор-мувався як альтернатива дескриптивізму Л. Блумфільда і глосематиці Л. Єльмслева. Великий вплив на появу цього напряму мав осередок Празької функціо-нальної лінгвістики.

Основний принцип функціональної лінгвістики -- розуміння мови як цілеспрямованої системи засобів вираження (цільове призначення мови), який уперше був проголошений у «Тезах Празького лінгвістичного осередку» в 1929 р. Функціональний підхід передба-чає аналіз функціональної природи мовних одиниць та й мови загалом, за якого акцентується на призна-ченні мовної одиниці. Саме цим названий підхід різ-ниться від інших, наприклад, формального.

За останні два-три десятиріччя з'явилося чимало функціональних описів багатьох мов на всіх їхніх рів-нях, у тому числі і в Україні: Grammaire fonctionnelle du Francais, ed. Par A. Martinet (P., 1973); Dik S. С Functional grammar (Amst., 1979); Бондарко А. В. Функ-циональная грамматика (Л., 1984); Слюсарева Н. А. Проблемы функционального синтаксиса современного английского языка (М., 1981); Загнітко А. П. Основи функціональної морфології (К., 1991); Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису (К., 1992); Вацевич Ф. С, Космеда Т. А. Очерки по функциональной лексикологии (Львів, 1997) та ін.

У функціональній граматиці об'єктом досліджен-ня є функції морфологічних і синтаксичних, рідше лек-сичних, одиниць. Таке дослідження може проводитися у двох напрямках -- від функцій до засобів їх реаліза-ції і від засобів до їх функцій. Перший підхід є основ-ним, бо практично людина під час комунікації відшу-кує, як саме виразити певну думку, та й у навчанні іноземної мови головним є питання, яким чином нею можна передати певний зміст. Проте й другий підхід має вагоме значення, особливо коли застосовується су-купно з першим. Двосторонній підхід у функціональ-ній лінгвістиці виправданий тим, що певна функція може реалізуватися різними мовними засобами, а один і той самий засіб може виконувати різні функції.

Помітним набутком функціональної лінгвістики є введена в науковий обіг О. В. Бондарком теорія функ-ціонально-семантичного поля як системи різнорівневих мовних одиниць (лексичних, морфологічних, син-таксичних), здатних виконувати одну спільну функ-цію, що ґрунтується на спільності категоріального змісту (аспектуальність, модальність, стан, персональність, посесивність, міра, локативність, темпоральність тощо). Так, наприклад, модальність може вира-жатися синтаксично, морфологічно і лексично.

Функціонально-семантичне поле має центр і пери-ферію. Центром є одиниця, яка найбільшою мірою спеціалізується на вираженні певної семантичної катего-рії. Є моноцентричні і поліцентричні поля. Моноцен-тричні поля ґрунтуються на граматичній категорії (поля аспектуальності, темпоральності, модальності, персональності), а поліцентричні поля -- на сукупно-сті різних мовних засобів, які не створюють єдиної го-могенної системи форм, вони є слабоцентровані (поля локальності, посесивності, якості, кількості, суб'єктності, причини, умови та ін.).

Функціонально-семантичні поля різних мов, в осно-ві яких лежить одна й та сама семантична категорія, можуть мати неоднакову структуру. Так, у слов'янсь-ких мовах центром поля аспектуальності є категорія виду, а в німецькій мові, де виду немає, центральну роль відіграють різні лексико-граматичні засоби вираження граничності. Різноструктурними є в германських і сло-в'янських мовах поля означеності/неозначеності. Якщо в германських мовах їх центром є граматична катего-рія означеності/неозначеності, то у слов'янських мо-вах, за винятком болгарської та македонської, голов-ними її репрезентантами є лексичні та синтаксичні засоби. Бондарко вважає, що дослідження функціона-льно-семантичних полів різних мов є одним із найваж-ливіших завдань функціональної лінгвістики.

Останнім часом функціональна лінгвістика викори-стовує деякі ідеї когнітивної лінгвістики. Так, зокрема, Бондарко став досліджувати концептуальну структуру польових моделей та співвідношення універсальних й ідіоетнічних явищ у функціонально-семантичних полях.

2. Лінгвістика тексту

Особливого розвитку в останні десятиліття набула лінгвістика тексту.

Лінгвістика тексту -- галузь мовознавчих досліджень, об'єктом яких є правила побудови зв'язного тексту та його змістові категорії.

Якщо в 60-ті роки XX ст., коли було започатковано лінгвістичне вивчення текстів, досліджували структу-ру і граматику тексту та засоби когезії (зв'язності) в тексті (повтори, синоніми, тематичні групи лексики, дейктичні й анафоричні слова, сполучники, вставні сло-ва, порядок слів, співвідношення часових форм дієсло-ва тощо), то нині текст аналізують як складну комуні-кативну структуру, враховуючи особистість автора з його психологічними, ментальними, соціальними, куль-турними, етнічними та іншими властивостями, адре-сата (читача) з його рівнем сприймання і ситуацію (хронотоп, тобто художній простір і час). Інформація диференціюється на фактуальну, концептуальну (автор-ське розуміння) та підтекстову. Під час аналізу тексту враховується принцип конгеніальності, тобто гармо-нізації творчих можливостей автора і читача, при цьо-му звертається увага на пресупозицію -- фонові знан-ня, якими послуговується автор при творенні тексту, а читач при його сприйнятті. Сприймання тексту роз-глядається як проникнення у свідомість автора, його концептуальну систему. Як і в когнітивній лінгвісти-ці, в лінгвістиці тексту широко використовують антропоцентричний підхід і дані інших наук -- когнітології, герменевтики, літературознавства, філософії, пси-хології, соціології, етнології, а також таких стикових дисциплін, як психолінгвістика, етнолінгвістика, соціо-лінгвістика.

Під впливом когнітивної лінгвістики текст стали розглядати як форму репрезентації знань у мові, як концептуальне модельне відображення дійсності, як модифікат сфери свідомості автора, його художніх, есте-тичних, етичних, наукових, аксіологічних, прагматичних поглядів та уподобань та як моделі впливу на свідо-мість, інтелект, погляди і поведінку читачів [Селіванова 1999: 112; Радзієвська 1998; Корольова 2003].

З лінгвістикою тексту пов'язане вчення про дискурс (від фр. discours «мовлення») -- текст у сукупності праг-матичних, соціокультурних, психологічних та інших чин-ників; мовлення як цілеспрямована соціальна дія, як ме-ханізм, що бере участь у когнітивних процесах. Образ-но кажучи, дискурс -- це текст, занурений у життя. До дискурсу належать не тільки власне мовні засоби, а й міміка, жести, за допомогою яких виражається референ-ція, емоційно-оцінний вплив на співрозмовника. Дис-курс вивчається разом із відповідними «формами життя»: репортаж, інтерв'ю, судове засідання, інструк-таж, товариська бесіда, офіційний прийом тощо. Тому його можна моделювати у формі фреймів (типових си-туацій) або сценаріїв (ситуацій у розвитку). Всебічне вивчення дискурсу передбачає звернення до психологі-чних, етнографічних і соціокультурних стратегій поро-дження й розуміння мовлення в певних умовах [Лин-гвистический энциклопедический словарь 1990: 137].

До початку 80-х років XX ст. термін дискурс ужи-вався як синонімічний терміну текст. Нині ці терміни стали диференціювати: під текстом розуміють об'єдна-ну смисловим зв'язком послідовність знакових оди-ниць, основними властивостями якої є зв'язність і цілісність, а під дискурсом -- різні види актуалізації тексту, розглянуті з погляду ментальних процесів і у зв'язку з екстралінгвальними чинниками.

Отже, «дискурс існує перш за все і головним чином у текстах, але таких, за якими стоїть особлива грамати-ка, особливий лексикон, особливі правила слововживан-ня і синтаксису, особлива семантика, -- в кінцевому підсумку -- особливий світ. У світі будь-якого дискур-су діють свої правила синонімічних замін, свої прави-ла істинності, свій етикет. Кожен дискурс -- це один із можливих світів» [Степанов 1999: 44--45].

3. Комунікативна лінгвістика

Лінгвістика тексту і дискурс безпосередньо пов'я-зані з комунікативною лінгвістикою.

Комунікативна лінгвістика -- напрям сучасного мовознавства, який вивчає мовне спілкування, що складається з таких компонен-тів, як мовець, адресат, повідомлення, контекст, специфіка конта-кту та код (засоби) повідомлення.

Умовою успішної комунікації є бажання її учасни-ків спілкуватися (налаштованість на співпрацю); за відсутності такої кооперації виникає конфліктна ко-мунікативна поведінка. На думку американського ло-гіка Г. Грайса, успішна комунікація можлива за умо-ви дотримання чотирьох максимів: інформативності (висловлення повинно бути змістовним), істинності (говорити тільки правду), релевантності (говорити тільки те, що стосується справи), ясності, чіткості (го-ворити коротко і зрозуміло).

Важливим чинником у спілкуванні є дотримання мовленнєвого етикету -- прийнятої певним суспільс-твом системи стійких норм спілкування для встанов-лення мовленнєвого контакту співбесідників, підтрим-ки спілкування відповідно до їхніх соціальних ролей чи рольових позицій. У кожному мовному суспільстві виробилися певні стереотипи мовленнєвої поведінки: звертання на ти чи Ви, звертання по імені чи інакше, специфічні форми спілкування між старшими і молодшими, а також форми привітання, прощання, знайомст-ва, вибачення, вираження вдячності, поздоровлення, по-бажання, прохання, запрошення, поради, згоди, відмови, схвалення, співчуття тощо.

Мовленнєвий етикет характеризується яскравою національною специфікою, пов'язаною з неповторною мовленнєвою поведінкою, звичаями, ритуалами, невер-бальною комунікацією представників певного етносу. Йому притаманна фразеологізована система формул (укр. Ласкаво просимо], рос. Добро пожаловать!, болг. Добре дошли\, англ. You are welcome], укр. Скільки літ, скільки зимі, Хай щастить], 3 води і роси], Красно дякую], рос. С легким паром] та ін.).

Розуміючи важливість мовленнєвого етикету для комунікації, вчені багатьох країн, у тому числі Украї-ни, звернулися до його всебічного вивчення. Відомими є такі праці: Костомаров В. Г. Русский речевой этикет (Рус. яз. за рубежом. -- 1967. -- № 1); Формановская Н. И. Русский речевой этикет (М., 1983); її ж Рус-ский речевой этикет: лингвистические и методологи-ческие аспекты (М., 1987); її ж Речевой этикет и куль-тура общения (М., 1989); Гольдин В. Е. Речь и этикет (М., 1983); Фабіан М. П. Етикетна лексика в українсь-кій, англійській та угорській мовах (Ужгород, 1998); Радевич-Винницький Я. К. Етикет і культура спілку-вання (Львів, 2001).

Значне місце в комунікативній лінгвістиці належить теорії мовленнєвих актів, тобто цілеспрямованих мов-леннєвих дій, здійснюваних відповідно до прийнятих у суспільстві правил мовленнєвої поведінки. Основними ознаками мовленнєвого акту є намір (інтенціональність), цілеспрямованість і конвенціональність (дотримання прийнятих у соціумі норм мовленнєвої поведінки).

Теорія мовленнєвих актів сформувалася в лінгвістич-ній філософії під впливом ідей В. Вітгенштейна про бага-тоаспектність (поліфункціональність) мови і її нерозрив-ність з формами життя: взаємодія мови і життя оформ-ляється у вигляді регламентованих суспільних «мовних ігор». Основи теорії мовленнєвих актів закладені англій-ським філософом Дж. Остіном (1911--1960).

Популярним є вчення Остіна про три рівні мовлен-нєвого акту: іллокуція (відношення мовлення до мети, мотивів і умов здійснення комунікації), перлокуція (вплив на свідомість та поведінку адресата, виникнен-ня нової ситуації), локуція (використання мовних засобів для досягнення мети). Остін визначав як іллокуцію наказ, інформування, попередження, а як перлокуцію -- переконання, досягнення мети, реакцію подиву, страху, обман. Так, наприклад, речення Я зайду до Вас може мати різну іллокуцію (повідомлення, обіцянка, по-гроза тощо). На цьому ґрунті виникло вчення про не-прямі мовні акти. Наприклад: Я хотів би побути сам (прохання до присутніх вийти); У кімнаті душно (про-хання відчинити вікно) тощо.

У мовленнєвих актах беруть участь мовець і ад-ресат. Вони повинні мати якусь кількість спільних мовленнєвих навиків (мовленнєву компетенцію), знань та уявлень про світ. Крім цього, до мовленнє-вих актів належать обставини мовлення -- той фраг-мент дійсності, якого стосується його зміст. Здійсни-ти мовленнєвий акт означає вимовити членорозділь-ні звуки певної мови, побудувати висловлення зі слів за граматичними правилами, надати вислову смисл і референцію (локуцію), цілеспрямованість (іллоку-цію), викликати бажані наслідки (перлокуцію), тобто вплинути на свідомість або поведінку адресата, ство-рити нову ситуацію.

З комунікативною лінгвістикою тісно пов'язана прагматика, яка вивчає комплекс проблем, що стосу-ються мовця, адресата, їхньої взаємодії в комунікації, а також ситуації спілкування. Інтенсивний розвиток прагматики, який припадає на другу половину XX ст., пов'язаний з розвитком теорії мовленнєвих актів Дж. Остіна, Дж. Серля, 3. Вендлера. З'явилось чима-ло наукових праць, присвячених явним і прихованим цілям висловлювання, мовленнєвій тактиці, принци-пам співробітництва, ставленню мовця до висловлюва-ного, інтерпретації мовлення, впливу висловлення на адресата, на його зміни емоційного стану, поглядів, оці-нок, на його вчинки, впливу мовленнєвої ситуації на тематику і форми комунікації та ін. [Leech G. N. 1983; Levinson St. 1983; Степанов 1981; Булыгина 1981].

Прагматика вивчає мовлення в межах загальної теорії людської діяльності. На цьому ґрунті виникло вчення про перформативи (від лат. performo «дію»), під якими розуміють висловлення, рівнозначні дії, вчин-ку. Наприклад: Я оголошую війну; Я клянусь; Я запо-відаю; Я прошу вибачення; Я наказую усунути недолі-ки; Верховна Рада Української РСР, виражаючи волю народу України, прагнучи створити демократичне суспільство, виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини, шануючи національні права всіх народів, дбаючи про повноцінний політичний, економіч-ний, соціальний і духовний розвиток народу України, визнаючи необхідність побудови правової держави, маючи на меті утвердити суверенітет і самовряду-вання народу країни, проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах їі території і рівноправність у зовнішніх зносинах (З «Декларації про державний суверенітет України», при-йнятої Верховною Радою 16 липня 1990 р.). Тут дія виражається самим мовленнєвим актом (так, присяга неможлива без проголошення тексту; проголошуючи перформатив, мовець не описує й не називає дію, а здій-снює її). Саме тому перформативне може отримати істиннісну оцінку. Поняття перформатива введено Дж. Остіном. У його концепції це поняття було пізні-ше зближене з поняттям іллокутивної сили, тобто ко-мунікативної спрямованості висловлення.

Отже, прагматика охопила багато проблем, які рані-ше вивчалися в риториці та стилістиці, комунікативно-му синтаксисі, теорії мовленнєвої діяльності, теорії ко-мунікації й функціональних стилів, соціолінгвістиці, теорії дискурсу та ін.

З проблемою комунікації пов'язана низка нових тем, що привернули увагу дослідників в останні роки. Серед них можна назвати такі: лінгвістика брехні (осо-бливо популярна в Німеччині), особистість комуніканта (досліджується типологія мовних особистостей, де виділяють, з одного боку, поняттєво-логічний тип, асоціативний тип і тип «хамелеон», який здатний набу-вати ознак як першого, так і другого типів, а з іншого боку -- авторитарний і демократичний типи, а також такі мовні типи, як типовий учитель, типовий профе-сор, типовий лікар, типовий дипломат, типовий сту-дент, типовий телеведучий, типовий українець, грузин, італієць тощо).

Предметом сучасної лінгвістики стали й перешкоди ефективності спілкування, так званий комунікативний шум, комунікативні збої, тобто різноманітні помилки, надто велика метафоричність, неточність вираження думки, паузи, алогізми, непослідовність, обман, незнан-ня особливостей, головно мовної компетентності адре-сата, розбіжність обсягу внутрішнього словника в комунікантів, розбіжність їхніх концептуальних систем, різ-ні психічні особливості комунікантів (емоційність, характер, темперамент, спосіб мислення), розбіжність їх-ніх стратегій мовленнєвої тактики, поведінки, нарешті, зовнішні перешкоди (див.: [Городецкий, Кобозева, Са-бурова 1985; Бацевич 2000; Бацевич 2003; Почепцов 1999]).

Пошуки нових теорій, здатних повніше і точніше описати мову, тривають і нині. Робляться спроби ство-рення цілісної інтегральної концепції мови. Такою теорією, дехто вважає, стане синергетична парадигма мови, в основі якої лежить філософська концепція синергетики [Базылев 1998: 46]. Синергетика -- сучасна філософська теорія самоорганізації, новий сві-тогляд, що пов'язується з дослідженням феноменів самоорганізації, нелінійності, глобальної еволюції, з вивченням процесів становлення «порядку через хаос». На думку В. М. Базилєва, синергетика стає джерелом нового -- еволюційного і холістичного бачення світу. З огляду на це він уважає, що проблема синергетики мо-ви і мовлення стане однією з центральних проблем мовознавства XXI ст.

Стає очевидним, що мовотворчі тенденції буквально пронизують інтелектуальну творчість, в основі якої -- виявлення і використання функціонування мовної системи, когнітивних можливостей мовного моделю-вання реальності.

Використана література

1. Паршин П. Б. Теоретические перевороты и методологический мятеж в лингвистике XX века // Вопр. языкознания. -- 1996. -- № 2.

2. Бацевич Ф. С. Нариси з комунікативної лінгвістики. -- Львів, 2003.

3. Почепцов Г. Г. Теорія комунікації. -- К., 1999.

4. Радзієвська Т. В. Текст як засіб комунікації. -- К., 1998.

5. Новое в зарубежной лингвистике. Лингвистическая прагматика. -- М., 1985. -- Вып. 16.

6. Новое в зарубежной лингвистике. Когнитивные аспекты языка. -- М., 1988. -- Вып. 23.

7. Кубрякова Е. С, Демьянков В. В., Панкрац Ю. Г., Лузина Л. Г. Крат-кий словарь когнитивных терминов. -- М., 1996.