Все важче знаходити квіти мед яких обіцяє бути цілющим

Плахотнікової Анастасії Андріївни У-21

Все важче знаходити квіти, мед яких обіцяє бути цілющим

Одразу постає переді мною одне єдине питання: «Про які квіти йдеться мова?» Про звичайні? Навряд чи, зараз дуже багато не отруйних квіток, «мед яких обіцяє бути цілющим». Тоді про які ж? Мабуть про ті, які ми бачимо кожного дня. Вони діють на нас, хоча ми цього й не відчуваємо, лише через деякий час ми розуміємо, що треба було ретельно вибирати, які квіти зривати, а які ні. Не керівна, але дуже велика роль в житті людини належить «квітам» суспільства -- засобам масової інформації.

«Суцвіття» засобів масової інформації складають такі «квіти»: телебачення, радіо преса, Internet. Приходячи з роботи, школи, училища додому більшість людей сідає на диван дивитися телевізор. Радіо ми чуємо їдучи в маршрутних таксі та в автобусах, в кожної людини є хоча б одна газета, а також майже увесь світ заполонив Internet. Хоча є ще й інші «квіти» -- це книжки.

Чому телебачення не можна назвати квіткою цілющою, яка б не отруювала життя людей? Та тому що достатньо лише подивитися, які показують фільми по телевізору (хоча навряд чи нам це вдасться тому що, кожні двадцять хвилин фільму транслюють двадцяти п'яти хвилинну рекламу) можна зрозуміти, що «мед» телебачення ніколи не буде цілющим. Наситивши наші очі, ми ніколи не наситимо цим нашу душу чи наш розум. По радіо ми вже не чуємо гарних, красивих пісень, не кажучи вже про пісні українською мовою. Часто ми чуємо пісні виконані наполовину російською, наполовину українською мовами, тобто суржиком. Я просто не уявляю як відчувають себе вчителі української мови, коли чують ці пісні. Я не проти музики та пісень, і деякі мені подобаються, але знову ж таки ця «квітка» не прикрасить нашої душі.

Майже всі газети женуться за сенсацією, а частіше за все просто беручи новини з Інтернету, майже ніхто не думає про те, правдиві вони чи ні. Ком це важливо? Хіба люди купуватимуть газету, якщо в ній не буде сенсації? А всесвітня мережа Internet включає в себе і телебачення, і радіо, і пресу, які приправлені вистрибуючою рекламою про якусь там дівчину, якій ледь виповнилося п'ятнадцять, і про те, що вона бажає з тобою познайомитися; також в Інтернеті ніколи не дізнаєшся правди, бо на одне питання є сотня відповідей, настільки протилежних за змістом, що не знаєш якій вірити.

З кожним роком все важче знайти і купити книжку українського письменника або якогось відомого класика. В магазині, звичайно, можна придбати книгу і за десять гривень, але яким буде зміст цієї книжки? Звичайно, можна піти в бібліотеку, але там також із трьох полиць, півтори займають романи та трилери сучасних авторів розраховані на низький рівень потреб та освіти.

З кожним роком все важче і важче знайти квіти, мед яких обіцяє бути цілющим. Я не засуджую жоден із видів засобів масової інформації і не звинувачую у чомусь, але зараз дуже і дуже важко знайти щось корисне для душі. Квіти покликані прикрашати та лікувати, якщо це квіти з цілющими властивостями, але яку «квітку» суспільства ми наважимося використати для зцілення? Чи здатні вони на таке?

«Все важче знаходити квіти, мед яких обіцяє бути цілющим»