Засоби вираження визначеності та невизначеності в сучасній англійській мові у зіставленні з українською

Синтаксична функція. Артикль визначає ліву межу атрибутивного сполучення: the leaves

Those leaves.

Артикль може виконувати й анафоричну функцію (виступати своєрідною відсилкою назад) і катафоричну функцію (відсилка вперед). Наприклад: This is a pen. The pen is white (анафора).

Основна семантична функція артикля - актуалізація поняття, здатність передавати значення ідентифікації предмета, позначеного іменником, або значення віднесеності до класу однорідних предметів.

Існують певні спірні питання, із якими стикають дослідники, розглядаючи артикль, зокрема:

- вважати артикль словом чи морфемою;

- якщо це слово, то чи є воно частиною мови;

- кількість артиклів.

Існує дві позиції:

1). Артикль - слово, хоча й службове. На користь цього говорить твердження про те, що є можливість дистантного розташування артикля відносно іменника.

2). Артикль розглядається як морфема іменника.

Деякі лінгвісти (Крістоферсен) розглядають артикль як елемент, що створює певну граматичну категорію іменника, хоча визначається різними лінгвістами по-різному, зокрема, як елемент, що створює категорію детермінації, співвіднесеності, визначеності. Дехто вважає, що артикль прирівнюється до об'єктного займенника, а сполучення „Артикль + Іменник” у такому випадку є атрибутивним сполученням.

У вітчизняній лінгвістиці розповсюдженою є теорія, згідно з якою артикль є самостійним службовим словом, що не утворює аналітичної форми, оскільки довелося б зараховувати до аналітичного сполучення іменника з будь-яким детермінативом (some, any, every, this), здатними замінювати артикль. Не можна розглядати артикль і як синтаксичне сполучення, що дорівнює сполученню „Займенник + Іменник”, оскільки артикль не має самостійного лексичного значення, і, відповідно, самостійної синтаксичної позиції, бо артикль не може вживатися автономно від іменника.

В.В. Бурлакова вважає, що артикль слід розглядати як перехідне явище, яке не може бути віднесене ні до морфології, ні до синтаксису. З одного боку, це маркер іменника, показник його частиномовної приналежності, що зближує артикль з морфемою. З іншого боку, це самостійне слово, яке в силу свого службового статусу не має самостійної синтаксичної позиції [21,53].

Серед інших спірних питань, пов'язаних із артиклем, існує проблема кількості артиклів. Існують два артиклі, але в останні часи привертає до себе увагу теорія трьох артиклів, що включає й „нульовий артикль”. Розглядати артикль як нульовий можливо, якщо визнати артикль не як окреме слово, а як морфему, тобто артикль виступає компонентом іменника. У цьому випадку сполука „Артикль + Іменник” визнається аналітичним словом, компонент якого - слово - вільно переміщується: a question, an important question, a very important question, - і може замінюватися семантично значущим словом: an important question - some important question. Якщо визнати сполуку „Артикль + Іменник” як аналітичну, то сполука іменника з прийменником також необхідно визнати як аналітичну, наприклад, the violence of the storm, що не має сенсу. Таким чином, теорія про третій „нульовий” артикль не має обґрунтування, хоча відсутність артикля - значуще питання.

Невизначений артикль (the Indefinite Article) в англійській мові походить від числівника one: one > a, an. Однак, його не завжди можна замінити на числівник one, оскільки така заміна може призвести до непорозумінь. Порівняймо:

You look like an idiot. - You look like one idiot.

It's a nice day. - It's one nice day.

One вживається, коли хочуть точно висловити свою думку або ж підкреслити одиничність предмету або особи:

One look at his face told me all.

Невизначений артикль має такі значення:

1. Класифікації предмету, особи, явища: It's a bus (not a car). It's a teenager novel (not for grown-up). He is an actor (not an artist).

2. Узагальнення - предмет або особа, про яку йдеться мова, не просто класифікується, але й виступає в ролі представника класу предметів, осіб, явищ. Це особливо характерно для прислів'їв та приказок, які виражають якості, характерні для будь-якого предмета чи особи з даного класу, або є своєрідною порадою усім, тобто в даному випадку чітко прочитується значення невизначеності, узагальненості: A hungry man is an angry man.

3. Одиничності, що є очевидним при вираженні міри часу, відстані, ваги тощо: An apple a day keeps the doctor away.

Невизначений артикль зазвичай вживається з іменниками, що позначають предмети, які можна полічити, в однині в синтаксичній функції:

1. Підмета в реченнях із конструкцією there is, there was, there will be:

There is a stamp on the envelope. There will be a good concert next month.

2. Предикатива (іменної частини складеного іменного присудка):

I am a teacher, and she is a writer. Nigel is an optimist, his wife is a pessimist.

Але: Are you pessimists or optimists?

3. Прямого додатка:

He has a big family. Mary wants a husband and some kids.

Іменники, що позначають предмети та явища, що не підлягають рахуванню (збірні, абстрактні), в усіх вище згаданих синтаксичних функціях не мають артикля, оскільки вживаються узагальнено, зі значенням невизначеності:

It's fine weather today!

There is hot tea in the tea-pot.

There was joy in the children's eyes.

У таких випадках можемо говорити про нульовий артикль, оскільки зберігається значення невизначеності.

Визначений артикль (the Definite Article) походить в англійській мові від вказівного займенника that і завжди вказує на предмет, особу, явище як визначене. Еквівалентами визначеного артикля в англійській мові виступають присвійні (my, your, his, her, its, our, their) та вказівні займенники (this,that, these, those).

Визначений артикль уживається в тих випадках, коли:

1. Ситуація (те, що ви подумки можете уявити) або контекст (частина зв'язного тексту) вказує на те, що мова йдеться про визначений предмет або особу: The film was great, the actors were wonderful.

2. Предмет згадувався раніше в контексті і може бути названий вдруге за допомогою того ж або іншого іменника: Three little kittens lost their mittens… The three little kittens, they found their mittens. There was a cat on the step. The animal was enjoying the sunshine. Nigel gave me a calendar, but I didn't like the present at all.

3. Іменник має уточнююче визначення, що може виражатися:

а) підрядним реченням: This is the chance I've been waiting for;

б) прийменниковою фразою: The house at the end of the street is for sale;

в) словами типу very, right, left, wrong, only, main, last, next, same, previous: He is the only person for the position;

г) порядковими числівниками: Take the first turning to the right. I am reading the second chapter now.

4. Обставина місця, як правило виражається із визначеним артиклем:

Jane spends most of her time either in the kitchen or on the phone.

5. Визначений артикль вживаються із фразами, що позначають тип географічного ландшафту: in the city, in the country, in the mountains, in the countryside, in the plains, in the desert, at the seaside, in the forest, in the taiga, in the jungle: The rain was hammering the land and the forest. I like the English countryside.

2. Периферійні засоби вираження категорії визначеності / невизначеності в англійській мові

Визначеність та невизначеність в англійській мові являють собою поле, у центрі якого знаходяться визначений та невизначений артиклі, які несуть максимальне функціональне навантаження і є найбільш спеціалізованим засобами вираження визначеності / невизначеності постійного вживання. Усі інші засоби відносяться до периферії даного поля. Серед них, зокрема, можна згадати такі:

1) займенники з власне значенням невизначеності: one, (a) certain, some, any, much, many, few, a few, little, a little, several.

A little money that I had come my way after my father death, in addition... (Nabokov V. The Annotated Lolita). - Невелика власність, що дісталася мені після смерті мого батька - на додачу...

Займенники some, any та похідні можуть уживатися у реченні як займенниковий іменник або як займенниковий прикметник для позначення невизначеної якості або кількості. Вони можуть поєднуватися з усіма класами іменників як в однині, так і в множині: Some people are clever. Some are not. Something is wrong with my computer. Nothing can stop him. Everything is OK.

Невизначений займенник one вживається на позначення осіб, що мають загальний (безособовий) характер, як слово-замінник іменника, яке уже вживалося в реченні, з метою уникнення його повторення: One should be patient. - Слід бути терплячим. У цьому реченні чітко виражена категорія невизначеності, оскільки не зрозуміло, кому саме слід бути терплячим, тому порада сприймається як загальна порада для будь-кого.

Також невизначений займенник one вживається для вираження невизначеного часу: One day we shall meet again. - Одного дня ми зустрінемося знову. One dark night there came a knock at the door. - Однієї темної ночі у двері постукали.

У сполученні з визначеним артиклем займенник one уживається для вираження значення „той самий”, „єдиний”, тобто у цьому випадку уже маємо справу із вираженням визначеності: Stephen is the one man to help us out. - Стефен - єдина людина, здатна допомогти. This is the one way to avoid the risk. - Це єдина можливість уникнути ризику.

Сполучаючись із дієсловами must, ought to, can, may, займенник one має узагальнено-безособове значення „треба”, „слід”, „необхідно” і т.д.: One must be careful about what they say. One ought to think better of people. You can never tell what may happen.

2) переддетермінативи, які сполучаються лише з невизначеністю: such (a), many (a), (a) most:

In a word, before such an Amazing Offer, before such a vastness and variety of vistas, I was as helpless Adam at the preview of early oriental history. (Nabokov V. The Annotated Lolita). - Словом, перед таким сенсаційним офертом, перед таким широкими й різноманітними перспективами я був податливим, як Адам перед...

До більш віддаленої периферії можна віднести такі засоби вираження невизначеності, як:

1) субститути one, something, nothing та ін.

I cannot say he behaved insolently or anything like that. - Не те, щоб він поводив себе нахабно, або що-небудь у цьому роді.

2) займенникові сполучення some, any, many, none + other (також з прийменником of):

They were misshapen, bare-necked, very swarthy and one of them wore dark glasses (Nabokov V. The Annotated Lolita). - Вони були якогось кривого складу, з голими шиями, чорняві; один із них був у темних окулярах.

В англійській мові визначені та невизначені артиклі також можуть уживатися з власними іменниками. Група дослідників вважає, що артиклі свідчать про перехід власного імені в загальне, інші дослідники говорять про те, що вживання артиклів пов'язане з наявністю описових і лімітивних визначень, необхідністю виділити фразу, аспект, стан об'єкта.

У випадку первинної номінації невизначений артикль показує, що ім'я представлене як таке, що не має екстралінгвістичного фону:

An advertisement in a lewd magazine landed me, one brave day, in the office of a Mlle Edith (Nabokov V. The Annotated Lolita). - За оголошенням в непристойному журнальчику одного заповзятого дня я опинився в конторі якоїсь Mlle Edith.

Сполучення визначеного артикля з власним іменем має свою специфіку: актуалізується фон, який містить у собі позитивну або негативну оцінку:

Despite my natural vigor, I am no pugilist, while the short but broad-shouldered Maximovich seemed made of pig iron (Nabokov V. The Annotated Lolita). - Незважаючи на природну мою силу, я зовсім не боксер, між тим як низькорослий, але широкоплечий Максимович здавався відлитим із чавуну.

В цілому, визначений артикль указує на стійкі ситуативні характеристики людини, які завдяки їхній стабільності можна розглядати як відомі адресату.

РОЗДІЛ ІІ. ПОРІВНЯЛЬНА ТИПОЛОГІЯ ВИРАЖЕННЯ ВИЗНАЧЕНОСТІ / НЕВИЗНАЧЕНОСТІ В АНГЛІЙСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ

1. Відношення означуване слово - означення - визначеність

На противагу англійській в українській мові категорія визначеності / невизначеності не має морфологічного вираження й виражається лексичними засобами. Зрозуміло, що немає необхідності доводити можливість і правомірність порівняльного лінгвістичного дослідження, яке не залежить від генеалогічного принципу. Так, на думку М.С. Трубецького, у той час, як порівняльна граматика мов відомої генеалогічної групи має за мету з'ясувати походження того чи іншого явища, що спостерігається в кожній із цих мов, і, тому, виявляє діахронічний підхід, порівняльне вивчення неспоріднених мов має на меті висвітлення синхронних відношень між фактами мови в порівнянні з аналогічними відношеннями, що існують в іншій мові або в зовсім іншому контексті. Таке дослідження може бути здійснене лише з позицій синхронного аналізу [22, 37]. Тому відсутність граматично вираженої категорії визначеності / невизначеності в українській мові не виключає можливості існування цієї категорії в мові імпліцитно, а тому ця категорія вимагає дослідження у порівнянні з англійською мовою.

Із позицій синхронічного аналізу можні говорити про відношення між означуваним, означенням та визначеністю.

Відношення означуваного до означення, без сумніву, є одним із найбільш розповсюджених синтагматичних відношень. Більшість мов мають єдиний спосіб вираження відношення між означуваним словом та означенням, і у більшості мов цей спосіб не розповсюджуються на відношення між суб'єктом і предикатом.

Поняття визначеного артикля добре відоме в світі європейської культури. Але досвідчені лінгвісти знають, що „ті ж відтінки значення, які в грецькій, німецькій та англійській мовах передаються додаванням визначеного артикля, в інших мовах передаються іншими засобами” [22, 39]. Доречно, таким чином, використовувати термін „визначена форма” (термін М. Трубецького) [22, 39] для всіх іменників, які набувають того відтінку значення, який мають іменники у поєднанні з визначеним артиклем, і не важливо, у результаті чого утворилася ця „визначена форма” - додаванням артикля чи за допомогою якогось іншого морфологічного способу.

Поняття визначеності може виражатися трьома способами:

а) синтагмою (детермінативною), утвореною даним іменником та визначеним артиклем, який розуміємо як слово;

b) спеціальною формою аналізованого іменника (тобто сполученням основи іменника й спеціального афікса);

с) спеціальною формою іншого слова (іменника, прикметника, дієслова), що відноситься до аналізованого іменника, тобто утворену з ним синтагму (детермінативну чи предикативну).

Іноді важко розрізнити способи А та В.Сполучення з двох слів повинно розглядатися в якості такого, якщо його члени розділені вставкою, що складається з інших слів, тоді як афікси можуть відокремлені від основи лише іншими афіксами з формальним значенням. У тих мовах Європи, де визначений артикль існує як відокремлюване слово, він завжди знаходиться в препозиції. Про це говорилося в розділі І даного дослідження. Вивчаючи неєвропейські мови, лінгвісти-європейці проявляють схильність до „тлумачення усіх зовнішніх маркерів категорії визначеності в якості артиклів, якщо вони знаходяться в препозиції, і в якості афіксів, якщо вони в постпозиції” [22, 39]. Очевидно, що це помилкове твердження, якого слід остерігатися.

Що ж до випадку С, то слід підкреслити, що він часто об'єднується з одним із попередніх випадків.

Як і будь-яка граматична категорія, поняття категорії визначеності реально існує лише в опозиції з протилежним поняттям. В усіх мовах, які нею володіють, опозиція визначеності - невизначеності нейтралізується або усувається в деяких позиціях або за деяких умов, які є різними в різних мовах. Не буде, на думку М. Трубецького, перебільшенням стверджувати, що більшість випадків нейтралізації опозиції визначеності - невизначеності пов'язана з функціонуванням системи синтагм - предикативних або детермінативних” [22, 40].

Предикативні синтагми відображають вельми зрозумілі відношення. Для більшості мов опозиція визначеності / невизначеності залишається в повній силі для всіх членів названої синтагми. Але в деяких мовах ця опозиція усувається в іменниках у предикативній функції. Зворотне явище, тобто скасування опозиції визначеності - невизначеності іменників у функції суб'єкта (і її збереження в іменниках у функції предиката), не зафіксоване в жодній із мов світу.

У межах детермінативної синтагми відношення складні й видозмінюються від мови до мови. Дуже часто опозиція визначеності / невизначеності виявляється усуненою в означуваного, а саме в двох групах випадків: коли означення є демонстративом або коли воно є посесивом. Іменник, що уточнюється демонстративами, знаходяться поза опозицією визначеності - невизначеності майже в усіх мовах. Але у старослов'янській мові, риси якої збереглися в сучасній українській мові, де поняття визначеності виражалося спеціальними формами прикметника - випадок С, визначеність могла відрізнятися від невизначеності навіть у сполученні із вказівним займенником (цей випадок детальніше розглянемо трохи нижче). У більшості інших мов те саме має місце для субстантивів, які уточнюються присвійними займенниками, будь-якими посесивами (наприклад, у старослов'янській мові) або деякими типами посесивів (в англійській мові - присвійні займенники й генетиви на -s, що стоять перед позначуваним словом). Але у більшості мов опозиція визначеності - невизначеності існує навіть для субстантивів, що уточнюються присвійними займенниками.

Якщо означення виражене якісним прикметником, означуване слово зберігає опозицію визначеності - невизначеності в усіх відомих мовах. Більше того, у деяких мовах опозицію визначеності - невизначеності мають лише іменники, які уточнюються якісними прикметниками. Цей випадок стосується старослов'янської мови, де опозиція визначеності - невизначеності виражалася спеціальними формами прикметника.

У сучасній українській, а може і в деяких інших слов'янських мовах, присвійні прикметники, похідні від власних імен, завжди вказують на наявність визначеної особи, тоді як обороти із генетивом імені особи не містять такого відтінку. Наприклад, сполучення викладачева дочка завжди має значення „дочка цього викладача”, тоді як дочка викладача може з таким же успіхом мати й значення „дочка цього викладача”, й „дочка будь-якого викладача”. Це єдиний випадок, коли українська мова виявляє задатки опозиції між поняттями визначеності та невизначеності. При цьому варто зауважити, що мова в даному випадку йдеться про означення в детермінативній синтагмі.

Як бачимо, таким чином, що опозиція визначеності - невизначеності може бути усунена в означуваного або в означенні, але вона може бути обмеженою лише означуваним або тільки визначенням. На думку лінгвістів, було б корисним дослідити ці можливості в контексті усієї граматичної системи кожної з мов [22, 43].

2. Вказівні та неозначені займенники як показник визначеності та невизначеності в українській мові

Відсутність формального невизначеного артикля, рівно як і визначеного артикля, не заважає скритій граматиці української мови виражати, причому досить експліцитно, універсальну категорію визначеності / невизначеності. Основне питання, скоріш за все полягає, в принципах класифікації граматичних засобів: які з них вважати власне граматичними, а які ні. Деякі дослідники говорять про наявність „супрасегментного” артикля в українській мові [12, 345].

Можна виділити кілька шляхів вираження визначеності / невизначеності в українській мові:

1) вираження визначеності / невизначеності за допомогою займенників;

2) вираження визначеності / невизначеності за допомогою членних прикметників.

Виразниками визначеності / невизначеності в українській мові є займенники, а саме, вказівні та неозначені групи займенників, які здатні безпосередньо виражати категорію визначеності та невизначеності. Так, вказівні займенники той, цей, такий тощо виділяють предмет, особу явище з-поміж інших споріднених. У цьому плані українська мова близька до неспорідненої англійської мови, де категорія визначеності виражається визначеним артиклем the, що в свою чергу походить від вказівного займенника that, що перекладається як „той”. У цьому випадку простежуємо спорідненість неспоріднених генеалогічно мов. При перекладі українською мовою англійському іменнику із визначеним артиклем відповідатиме іменник із вказівним займенником цей, той. Наприклад:

I remember the girl. - Я пам'ятаю цю дівчину.

You are the man we are looking for. - Ви та людина, яку ми шукаємо.

Неозначені займенник дехто, дещо, хтось, якийсь, чийсь, будь-який тощо в українській мові вказують на існуючі, але невідомі, неозначені особи чи предмети та їх якості, властивості, ознаки. Тому вони є виразниками невизначеності, що в англійській мові позначається неозначеним артиклем або його відсутністю - нульовим артиклем. Значення неозначеного займенника у контексті не конкретизується, не розкривається. Але під час перекладу, особливо з української мови, слід враховувати той факт, що не завжди неозначеному займеннику в українській мові відповідатиме іменник із невизначеним артиклем в англійській. Невизначені займенники можуть перекладатися як невизначені англійські відповідники. У цьому випадку бачимо тотожність значення, але різне морфологічне оформлення категорії визначеності / невизначеності. Наприклад: Я не нездужаю, нівроку, а щось такеє бачить око, і серце жде чогось (Тарас Шевченко).

Між українськими мовознавцями немає єдиного погляду щодо віднесення згаданих слів до морфологічного класу. Так, Доленко М.Г., Пацюк І.І., Жовтобрюх М.А. відносять їх до певних розрядів займенників. Це традиційний погляд на природу займенника. Інші лінгвісти - Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. мають дещо іншу думку з цього приводу. На їхню думку, за синтаксичною функцією займенникові слова хтось, щось, хто-небудь, що-небудь, дехто та ін. відносяться до класу іменників [4, 17]. Їх роль у мовному вжиткові своєрідна. Займенникові іменники не містять конкретної назви предмета, а тільки в контексті мають споріднену з власне іменниками категоріальну предметність, поза контекстом вони не зрозумілі мовцеві. У граматичній системі мови займенники становлять підклас слів узагальнено вказівної семантики. Тому можна зробити висновок, що, якщо неозначені займенники навіть не виділяють в окремий граматичний клас, вони все одно є показником категорії невизначеності, адже ці слова передають неконкретизоване, узагальнене значення, що мають в англійській мові іменники з невизначеним артиклем.

Вказівні ж займенники цей, той, такий, якийсь, деякий тощо, Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М., які є прихильниками вчення І. Вихованця, відносять до категорії прикметників. На їхню думку, ці слова, однак позбавлені семантичної конкретності, бо змістову ознаку можуть передавати лише в контексті. Вони виявляють відповідний ступінь семантичної співвіднесеності з прикметниками, оскільки здатні певною мірою відтворити особливості предмета, названого супроводжувальним іменником [4, 99].

Вказівні займенники той, цей, такий, маючи високий ступінь абстрактності, заміщують прикметникові форми широкого семантичного діапазону, безвідносно до їх змісту. Наприклад: „Ой, лишенько! Як той бідний Василько проб'ється додому в таку негоду” (М. Коцюбинський). У даному випадку хочемо дещо не погодитися із таким твердженням дослідників, оскільки вказівні займенники, на нашу думку, виділяють певний об'єкт з ряду подібних, вказуючи на певну, характерну лише для нього, рису, особливість. Про це говорить уже сама назва „вказівні займенники”, тобто займенники цього класу вказують на конкретну особу, предмет. Коли ми говоримо „ та дівчина”, „ця книга”, „такий приклад”, то маємо на увазі конкретну дівчину, книгу або приклад і розраховуємо на те, що співрозмовник теж володіє цією інформацією і розумію, про кого або про що саме йдеться мова.

До класу граматичних засобів, які виражають невизначеність, можемо віднести й числівник один, який може вживатися в контексті в значенні якийсь. Наприклад: В свитині латаній дрижала одна людина (Тараса Шевченко) (мається на увазі - дрижала якась людина). У цьому випадку теж бачимо схожість із англійською мовою, у якій неозначений займенник розвинувся з числівника один - one. І в наведеному прикладі під час перекладу англійською мовою словосполучення „одна людина” слід перекладати „a person”, хоча вище зазначалося, що в англійській мові не завжди невизначений займенник можна замінити числівником one, бо це може призвести до неправильного трактування тексту.

Виходячи з вище наведених фактів, можна розглядати числівник один як слабкий артикль або протоартикль на різних етапах драматизації.

3. Форми прикметників із значенням визначеності

Визначеність / невизначеність у деяких мовах може виражатися специфічними формами прикметників. У мовах, що походять від балтослов'янської групи, наприклад, у старослов'янській мові, що пізніше розвинулася в українську, існує таке явище, як займенникові прикметники (визначені, членні прикметники). Такі прикметники утворюються шляхом додавання до звичайних простих прикметників особових займенників третьої особи, що складають з цими прикметниками єдине слово. При цьому при відмінюванні відмінювалися обидві частини, як сам прикметник, так і займенник. Такі прикметники вживалися для того, щоб виділити предмет із ряду подібних, підкреслити визначеність даного предмету, таким чином, вживання таких форм прикметників аналогічно вживанню визначеного артикля. Тому, можемо говорити про те, що категорія визначеності / невизначеності існувала на ранніх етапах формування мови і на сучасному етапі залишилася у вигляді відтінків у лексичному значенні певних слів.

Так, погляньмо на займенникові прикметники в старо- та церковнослов'янських мовах:

· высокъ домъ -- высокій (высок+и) домъ

· глубока рька -- глубокая (глубока+я) рька

У подібних прикладах „И” та „Я” - давні старослов'янські займенники, які відповідають сучасним „він”, „вона”.

Подібним було й використання прикметників. Зокрема, при перекладі на слов'янську мову з грецької Біблії та богослужебних книг грецькі обороти, де прикметники вживалися з артиклем, передавалися, зазвичай, займенниковими прикметниками. Однак, уже в церковнослов'янській мові цього співвідношення не завжди дотримувалися. У сучасній українській мові подібні форми хоча й збереглися (повні й короткі прикметники), однак значною мірою втратили значення визначеності / невизначеності й різняться більшою мірою в стилістичному відношенні.

Хоча прикметники й втратили певною мірою здатність виражати визначеність / невизначеність, усе ж деякі форми прикметників зберігають значення визначеності, тому питання походження повної та неповної форм прикметників у сучасній мові заслуговує на увагу.

У старослов'янській мові розмежовували іменні (не членні) та займенникові (членні) прикметники.

Іменні прикметники закінчувалися в жіночому роді на -а, -ја, у чоловічому роді - на -о, -јо. Наприклад: НОВЪ, СИНЬ, НОВА, СИН [ЈА].

Іменні (нечленні) прикметники повністю втрачають відмінювання, і в сучасній українській мові зберігається лише неповна форма називного відмінку однини чоловічого роду присвійних та небагатьох якісних прикметників: сестрин, братів. Слід зазначити, що присвійні прикметники в більшості випадків мають значення визначеності.

Частина іменних форм якісних прикметників, набувши в народнопісенному жанрі образно-поетичного забарвлення (ясен місяць, дрібен дощик), увійшла до арсеналу художніх засобів і сучасної української поезії.

Займенникові (членні) прикметники (ДОБРЫИ, ДОБРА[JA]), їх творення та відмінювання розглядалися вище в цьому розділі. Такі прикметники носили характер визначеності, конкретизували позначений предмет, явище, особу.

У сучасній українській літературній мові, як зазначають дослідники, вживання нестягнених форм прикметників паралельно зі стягненими зумовлюється певними стилістичними мотивами [11, 175]: Як в північ самую глухую Еней лиш тільки став дрімать, побачив хмару золотую (І. Котляревський).

Отже, як бачимо, категорія визначеності / невизначеності імпліцитно притаманна українській мові, оскільки ще в прамові фіксувалися граматичні форми, що позначали визначеність або невизначеність.

Під час роботи над перекладом слід враховувати цю категорію, щоб уникнути розбіжності у значенні в різних мовах.

ВИСНОВКИ

Отже, категорія визначеності та невизначеності характерна для більшості мов. Вона може виражатися як експліцитно, як наприклад в англійській мові - за допомогою визначеного та невизначеного артиклів, так і імпліцитно. Такою категорією виступає категорія визначеності та невизначеності в українській мові, де немає спеціальних морфологічних форм вираження цієї категорії. Важливо враховувати відмінності вираження категорії визначеності / невизначеності в англійській та українській мовах під час перекладу, щоб точно передати відтінки лексичного значення тексту, що підлягає перекладу.

В англійській мові категорія визначеності / невизначеності є відкритою й виражається регулярно за допомогою вибору визначеного або невизначеного артикля. На основі існування граматичної категорії визначеності / невизначеності можна зробити висновок, що уявлення про визначеність є важливим елементом картини світу для носіїв англійської мови. В англійській мові, отже, традиційним засобом вираження визначеності та невизначеності є артикль - визначений чи невизначений. У роботі розглядаються різні погляди дослідників на природу артикля, його значення та кількість, основні випадки вживання. Окрім визначеного та невизначеного артиклів в англійській мові категорія визначеності / невизначеності може виражатися різними формами займенників. Цей тип вираження граматичної категорії ми відносимо до периферії вираження визначеності / невизначеності.

Хоча в українській мові категорія визначеності та невизначеності має імпліцитний характер й виражається лексичними значеннями, слід розглядати цю категорію з точки зору порівняльного аналізу. На основі порівняльного аналізу категорії визначеності та невизначеності в англійській та українській мовах виявляються спільні риси в неспоріднених генеалогічно мовах.

В українській мові категорія визначеності та невизначеності виражається окремими групами займенників, а також специфічним формами прикметників. На інтуїтивному рівні категорія визначеності / невизначеності є характерною для української мови, про що свідчать приклади вираження визначеності та невизначеності ще в старослов'янській мові, із якої пізніше розвинулася українська.

Усі нюанси вираження визначеності та невизначеності в англійській та українській мові слід враховувати при перекладі з однієї мови на іншу з метою передачі відтінків лексичного й граматичного значення мови, що перекладається.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ахметова С.Г. Артикль как выражение понятийной категории дейксиса в современном английском языке. - Алма-Ата, 1982.

2. Ахметова С.Г. Син тактика и прагматика английского артикля // АКД. - М., 1989.

3. Бархударов Л.С., Штелинг Д.А. Грамматика английского языка. - М., 1973.

4. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія: Підручник. - К.: Либідь, 1993. - 336 с.

5. Ветошкина А.Н. Употребление артикля с неисчисляемыми абстрактными существительными в современном английском языке // АКД. - М., 1974.

6. Волкова Е.И. Английский артикль в условиях усложненного текста. - Воронеж, 1979.

7. Воронцова Г.Н. Об артикле в английском языке // Иностранные языки в высшей школе / Тематический сборник. Выпуск ІІІ. - М.,1964.

8. Гуренко Л.И. Неопределенный артикль - маркер единичной расчлененности значения существительного под влиянием контекста // АКД. - Одесса, 1978.

9. Доленко М.Т., Пацюк І.І., Кащук А.Г. Сучасна українська мова. - К.: Вища шк., 1987. - 351 с.

10. Жовтобрюх М.А. Українська літературна мова. - К.: Наук. шк., 1984. - 255 с.

11. Жовтобрюх М.А., Волох О.Т., Cамійленко С.П., Слинько І.І. Історична граматика української мови. - К.: Вища шк., 1980. - 319 с.

12. Категория определенности / неопределенности в славянских и балканских языках. - М.: Наука, 1979.

13. Кашкин В.Б. Континуально-дискретный принцип в универсальной функциональной грамматике. - АДД / Санкт-Петербургский гос. ун-т. СПб., 1996. - С. 35-36.

14. Кашкин Б.В. Текстовые функции неопределенного артикля // Вестник СпбГУ, серия 2. - 1997. - №1.

15. Кашкин В.Б. Функциональная типология (Неопределенный артикль). - Воронеж, 2001.

16. Левицкая Т.Р., Фитерман А.М. Почему нужны грамматический трансформации при переводе // Тетради переводчика. - Ученый записки №8. - 1971.

17. Ревзин И.И. Структура языка как моделирующей системы. - К.: Наука, 1978.

18. Рейман Е.А. Английский артикль. Коммуникативная функция. - Л., 1988.

19. Слюсарева Н.А. Проблемы функциональной морфологии современного английского языка. - М., 1986.

20. Танабаева З.К. Языковые средства смысловой организации текста // АКД. - М., 1980.

21. Теория функциональной грамматики. Введение. Аспектуальность. Временная локализованность. Таксис. - Л., 1987.

22. Трубецкой Н.С. Отношение между определяемым, определением и определенностью // Трубецкой Н.С. Избранные труды по филологии. - М., 1987. - С. 37-43.

23. Штелинг Д.А. Английский артикль и его роль в грамматике текста // ИявШ. - 1978. - №6.

24. Blokh M.Y. A Course in Theoretical English Grammar. - M., 2000.

25. Curme G.O. A grammar of the English language. - London, 1931.

26. Hawkins J.H. Definiteness and indefiniteness. A study in reference and grammatically prediction. - London, 1978.

27. Ilyish B. the Structure of Modern English. - M., 1965.

28. Leech G., Svartvik J. A Communicative Grammar of English. - M., 1983.

29. Nabokov V. The Annotated Lolita. - England: Penguin books.

30. Stevenson Robert Louis. Treasure Island. - Oxford university press.

ДОДАТКИ

Додаток 1

Класифікація засобів вираження визначеності / невизначеності

* Процентне відношення частоти вживання визначених та невизначених артиклів та інших засобів вираження категорії визначеності / невизначеності підраховані на основі додатку 2.

Додаток 2

Способи вираження визначеності та невизначеності в англійській та українській мовах

Додаток 3

Уживання артиклів в англійських заголовках

В англійській мові в заголовках інколи опускаються визначені артиклі, хоча значення визначеності в заголовках, зрозуміло, зберігається. Але це явище у художній літературі фіксується не так часто, частіше артиклі опускаються в заголовках преси. Проаналізувавши заголовки у книзі Роберта Стівенсона, бачимо, що переважають заголовки із артиклями.