Конфликты в семье

Зміст

Вступ…....................………………………………………………………………......3

Типові міжособистісні конфлікти у

одружених...…..........…………........…......4

1. Психотравматичні наслідки...…………………...............…………..............7

2. Попередження подружніх конфліктів...…………….....…………................8

3. Усунення конфліктів між подружжям...…………….....…………...............9

Конфлікти у взаємодії батьків і

дітей...………......................………......…......10

Психологічне консультування конфліктних

родин.................……......……......4

1. Етапи психологічного консультування...………........…………........…......5

Висновок…………………………..............…………………………….…..........…17

Література…………………………......……………………………………........…18

Вступ

Проблема конфлікту завжди була в тому чи іншому ступені актуальна для

будь-якого суспільства. Однак в Україні на всіх етапах розвитку конфлікти

залишали не просто помітне місце, а, як правило місце, яке має вплив на її

історію. Війни, , боротьба за владу, боротьба за власність, міжособистісні

і міжгрупові конфлікти в організаціях, вбивства, побутові і сімейні

конфлікти, самогубства як способи вирішення внутрішньоособистісних

конфліктів – основні причини загибелі людей у нашій країні. Конфлікт був і

у доступному для огляду майбутньому буде вирішальним фактором, що впливає

на безпеку України і її громадян.

Життя доводить, що конфлікт не відноситься до тих явищам, якими можна

ефективно керувати на основі життєвого досвіду і здорового глузду. Конфлікт

найбільш гострий спосіб усунення протиріч, що виникають у процесі

взаємодії, що полягає в протидії суб'єктів конфлікту і звичайно

супроводжується негативними емоціями.

У своїй роботі ми хочемо розглянути сімейні конфлікти, тому що родина —

найдавніший інститут людської взаємодії, унікальне явище. Її унікальність

полягає в тому, що кілька людей самим тісним способом взаємодіють протягом

тривалого часу, що нараховує десятки років, тобто протягом більшої частини

людського життя. У такій системі інтенсивної взаємодії не можуть не

виникати суперечки, конфлікти і кризи.

1. Типові міжособистісні конфлікти у одружених.

У залежності від суб'єктів взаємодії сімейні конфлікти підрозділяються

на конфлікти міжподружжям, батьками і дітьми, подружжям та батьками,

бабусями (дідусями) і онуками.

Ключову роль у сімейних стосунках відіграють подружні конфлікти. Вони

частіше виникають через незадоволення потреб подружжя. Виходячи з цього

виділяють основні причини подружніх конфліктів:

• психосексуальну несумісність подружжя;

• незадоволення потреби в значимості свого «Я», неповага почуття

гідності з боку партнера;

• незадоволення потреби в позитивних емоціях: відсутність ласки,

турботи, уваги і розуміння;

• пристрасть одного з подружжя до надмірного задоволення своїх потреб

(алкоголь, наркотики, фінансові витрати тільки на себе і т.д.);

• незадоволення потреби у взаємодопомозі і взаєморозумінні з питань

ведення домашнього господарства, виховання дітей, у стосунках з батьками і

т.д.;

• розбіжності в потребах по проведенню дозвілля, захопленнях.

Крім того, виділяють фактори, що впливають на конфликтність подружніх

відносин. До них відносять кризові періоди в розвитку родини.

Перший рік подружнього життя характеризується конфліктами адаптації один

до одного, коли два «Я» стають одним «Ми». Відбувається еволюція почуттів,

закоханість зникає і подружжя з'являються один перед одним такими, які

вони є. Відомо, що в перший рік життя родини імовірність розлучень велика,

до 30% загального числа шлюбів .

Другий кризовий період зв'язаний з появою дітей. Ще незміцніла система

«Ми» піддається серйозному випробуванню. Що ж лежить в основі конфліктів у

цей період?

• Погіршуються можливості професійного росту подружжя.

• У них стає менше можливостей для вільної реалізації в особисто-

привабливій діяльності (захоплення, хоббі).

• Можливі зіткнення поглядів подружжя і їхніх батьків із проблем

виховання дитини.

Третій кризовий період збігається із середнім подружнім віком, що

характеризується конфліктами одноманітності. У результаті багаторазового

повторення тих самих вражень уподружжя настає період насичення один одним.

Цей стан називають голодом почуттів, коли настає «ситість» від старих

вражень і «голод» по новим .

Четвертий період конфліктності стосунків подружжя настає після 18—24

років спільного життя. Його виникнення часто збігається з наближенням

періоду інволюції, виникненням почуття самітності, зв'язаного з

відокремленням дітей, що підсилюється емоційною залежністю подружжя, їх

переживаннями з приводу можливого прагнення одного з партнерів до

сексуального виявлення себе на стороні, “поки не пізно”.

Значний вплив на імовірність виникнення подружніх конфліктів роблять

зовнішні фактори: погіршення матеріального становища багатьох родин;

надмірна зайнятість одного з подружжя (чи обох) на роботі; неможливість

нормального працевлаштування одного з подружжя; тривала відсутність свого

житла; відсутність можливості влаштувати дітей у дитячу установу й ін.

Перелік факторів конфліктності родини був би неповним, якщо не назвати

макрофактори, тобто зміни, що відбуваються в сучасному суспільстві, а саме:

ріст соціального відчуження; орієнтація на культ споживання; девальвація

моральних цінностей, у тому числі традиційних норм сексуальної поведінки;

зміна традиційного статусу жінки в родині (протилежними полюсами цієї зміни

є повна економічна самостійність жінки і синдром домогосподарки); кризовий

стан економіки, фінансів, соціальної сфери держави.

Дослідження психологів показують, що в 80—85% родин є конфлікти. Що

залишилися 15—20% фіксують наявність «сварок» з різних приводів .У

залежності від частоти, глибини і гостроти конфліктів виділяють кризові,

конфліктні, проблемні і невротичні родини .

Кризова родина. Протистояння інтересів і потреб подружжя носить гострий

характер і захоплює важливі сфери життєдіяльності родини. Подружжя займає

непримиренні і навіть ворожі позиції по відношенню одне до одного, не

погоджуючись ні на які компроміси. До кризових шлюбних союзів можна

віднести всі ті, котрі чи розпадаються, чи знаходяться на грані розпаду.

Конфліктна родина. Між подружжям існують постійні сфери, де їхні

інтереси зіштовхуються, породжуючи сильні і тривалі негативні емоційні

стани. Однак шлюб може зберігатися завдяки іншим факторам, а також

компромісним рішенням конфліктів.

Проблемна родина. Для неї характерно тривале існування труднощів,

здатних завдати відчутного удару стабільності шлюбу. Наприклад, відсутність

житла, тривала хвороба одного з подружжя, відсутність засобів на утримання

родини, осуд на тривалий термін за злочин і ряд інших проблем. У таких

родинах ймовірне загострення взаємин, поява психічних розладів в одного чи

обох партнерів.

Невротична родина. Тут основну роль грають не спадкові порушення в

психіціпартнерів, а нагромадження впливу психологічних труднощів, з якими

зустрічається родина на своєму життєвому шляху. У партнерів відзначається

підвищена тривожність, розлад сну, емоції з будь-якого приводу, підвищена

агресивність і т.д.

Конфліктна поведінка партнерів може виявлятися в схованій і відкритій

формах. Показниками схованого конфлікту є: демонстративне мовчання;

різкий жест чи погляд, що говорить про незгоду; бойкот взаємодії в якійсь

сфері сімейного життя; підкреслена холодність устосунках. Відкритий

конфлікт виявляється частіше через відкриту розмову в підкреслено коректній

формі; взаємні словесні образи; демонстративні дії (ляскіт дверима, биття

посуду, грюкотіння кулаком по столі), образа фізичними діями й ін.

1.2 Психотравматичні наслідки.

Конфлікти в родині можуть створювати психотравматичну обстановку

дляподружжя, їхніх дітей, батьків, у результаті чого вони здобувають ряд

негативних властивостей особистості. У конфліктній родині закріплюється

негативний досвід спілкування, губиться віра в можливість існування дружніх

і ніжних взаємин між людьми, накопичуються негативні емоції, з'являються

психотравми. Психотравми частіше виявляються у виді переживань, що в силу

виразності, чи тривалості повторення сильно впливають на особистість.

Виділяють такі психотравмуючі переживання, як стан повної сімейної

незадоволеності, «сімейна тривога», нервово-психічна напруга і стан

провини.

Стан повної сімейної незадоволеності виникає в результаті конфліктних

ситуацій, у яких виявляється помітна розбіжність між чеканнями індивіда

стосовно родини і її дійсним життям. Виражається в нудьзі, безбарвності

життя, відсутності радості, ностальгічних спогадах про час до шлюбу,

скаргах навколишнім на труднощі сімейного життя. Накопичуючись від

конфлікту до конфлікту, така незадоволеність виражається в емоційних

вибухах і істериках.

Сімейна тривога частіше виявляється після великого сімейного конфлікту.

Ознаками тривоги є сумніви, страхи, побоювання, що стосуються насамперед

дій інших членів родини.

Нервово-психічна напруга — одне з основних психотравмуючих переживань.

Воно виникає в результаті:

• створення для подружжя ситуацій постійного психологічного тиску,

важкого чи навіть безвихідного положення;

• створення для подружжя перешкод для прояву важливих для нього

почуттів, задоволення потреб;

• створення ситуації постійного внутрішнього конфлікту в подружжі.

Виявляється в дратівливості, поганому настрої, порушеннях сну, приступах

люті.

Стан провини залежить від особистісних особливостей подружжя. Людина

почуває себе перешкодою для навколишніх, винуватцем будь-якого конфлікту,

сварок і невдач, схильна сприймати відносини інших членів родини до себе як

обвинувачення, , незважаючи на те, що в дійсності вони такими не є.

1.3 Попередження подружніх конфліктів

Розроблено багато рекомендацій з нормалізації подружніх взаємин,

попередженню переростання спірних ситуацій в конфліктах .Більшість з них

зводиться до наступного:

Поважай себе, а тим більше іншого.Пам”тай, що він (вона) найближча для

тебе людина, батько (мати) твоїх дітей. Намагайся не збирати помилки,

образи і «гріхи», а відразу реагуй на них. Це виключе нагромадження

негативних емоцій.

Не робіть зауважень один одному в присутності інших (дітей, знайомих,

гостей і т.д.).

Не перебільшуй власні здібності і досягнення, не вважай себе завжди і у

всьо- му правим. Більше довіряй і ревнощі зводь до мінімуму. Будь уважним,

умій слухати і чути партнера. Не опускайся, піклуйся про свою фізичну

привабливість, працюй над своїми недоліками. Ніколи не узагальнюй навіть

явні недоліки партнера, веди розмову тільки про конкретну поведінку в

конкретній ситуації.

Стався до захоплень партнера з інтересом і повагою. У сімейному житті

іноді краще не знати правду, чим будь-що-будь намагатися встановити істину.

Намагайтеся знаходити час для того, щоб хоча б іноді відпочити один від

одного. Це допоможе зняти емоційно-психологічну перенасиченість

спілкуванням.

1.3 Усунення конфліктів між подружжям.

Конструктивність усунення подружніх конфліктів, як ніщо інше, залежить в

першу чергу від уміння партнерів розуміти, прощати й уступати.

Одною з умов завершення конфлікту люблячого подружжя— не домагатися

перемоги. Перемогу за рахунок поразки коханої людини важко назвати

досягненням. Важливо поважати іншого, яка б провина не лежала на ньому.

Потрібно бути здатним чесно запитати в самого себе (і головне, чесно

відповісти собі), що ж тебе насправді хвилює. При аргументації своєї

позиції намагатися не виявляти недоречний максималізм і категоричність.

Краще самим прийти до взаєморозуміння і не втягувати у свої конфлікти інших

— батьків, дітей, друзів і знайомих. Тільки від самого подружжя залежить

благополуччя родини.

Окремо варто зупинитися на такому радикальному способі усунення

подружніх конфліктів, як розлучення. На думку психологів, йому передує

процес, що складається з трьох стадій: а) емоційне розлучення, що

виражається у відчуженні, байдужності партнерів одне до одного, втрата

довіри і любові; б) фізичне розлучення, що приводить до роздільного

проживання; в) юридичне розлучення ,що вимагає правового оформлення

припинення шлюбу.

Багатьом розлучення приносить рятування від ворожості, , обману і того,

що затьмарювало життя. Звичайно, воно має і негативні наслідки. Вони різні

для тих хто розлучається ,дітей і суспільства. Найбільш уразлива при

розлученні жінка, у якої звичайно залишаються діти. Вона більше, ніж

чоловік, піддана нервово-психічним розладам.

Негативні наслідки розлучення для дітей набагато значніші в порівнянні з

наслідками для самих батьків. Дитина втрачає одного (часом улюбленого) із

батьків, тому що в багатьох випадках матері перешкоджають батькам

зустрічатися з дітьми. Дитина часто зазнає утиску однолітків із приводу

відсутності в нього одного з батьків, що позначається на його нервово-

психічному стані. Розлучення веде до того, що суспільство одержує неповну

родину, збільшується число підлітків з поведінкою, що відхиляється, росте

злочинність. Це створює для суспільства додаткові труднощі.

2. Конфлікти у взаємодії батьків і дітей

Даний різновид конфліктів — одна із самих розповсюджених у повсякденному

житті. Однак вона деякою мірою обійдена увагою фахівців — психологів і

педагогів. Ми не розглядаємо проблему конфлікту поколінь, що набагато ширше

й активно розробляється соціологами. З більш ніж 700 психолого-педагогічних

робіт із проблеми конфлікту навряд чи набереться з десяток інший

публікацій, у центрі яких стояла б проблема конфліктів між батькамиі

дітьми. Вона, як правило, вивчається в контексті більш великих досліджень;

сімейних відносин , вікових криз , впливу подружніх конфліктів на розвиток

дітей та ін. Але неможливо знайти таку родину, де б були відсутні конфлікти

між батьками і дітьми. Навіть у забеспечених родинах у більш ніж 30%

випадків відзначаються конфліктні взаємини (з погляду підлітка) з обома

батьками .

Чому ж виникають конфлікти між батькамиі дітьми? Крім загальних причин,

породжуючих конфликтність взаємин людей, що розглянуті вище, виділяють

психологічні фактори конфліктів у взаємодії батьків і дітей.

1. Тип сімейних відносин. Виділяють гармонічний і дисгармонійний типи

сімейних відносин. У гармонічній родині встановлюється рухлива рівновага,

що виявляється в оформленні психологічних ролей кожного члена родини,

формуванні сімейного «Ми», здатності членів родини дозволяти протиріччя.

Дисгармонія родини — це негативний характер подружніх відносин, що

виражається в конфліктній взаємодії подружжя. Рівень психологічної напруги

в такій родині має тенденцію до наростання, приводячи до невротичних

реакцій її членів, виникненню почуття постійного занепокоєння в дітей.

2. Деструктивність сімейного виховання. Виділяють наступні риси

деструктивних типів виховання:

• розбіжності членів родини з питань виховання;

• суперечливість, непослідовність, неадекватність;

• опіка і заборони в багатьох сферах життя дітей;

• підвищені вимоги до дітей, часте застосування погроз, осудів,

3. Вікові кризи дітей розглядаються як фактори їх підвищеної

конфліктності. Вікова криза являє собою перехідний період від одного етапу

дитячого розвитку до іншого. У критичні періоди діти стають неслухняними,

примхливими, дратівливими. Вони часто вступають у конфлікти з оточенням

,особливо з батьками. У них виникає негативне ставлення , які вони раніше

виконували, що призводить до впертості. Виділяють наступні вікові кризи

дітей:

• криза першого року (перехід від дитинства до раннього дитинства);

• криза «трьох років» (перехід від раннього дитинства до дошкільного

віку);

• криза 6-7 років (перехід від дошкільного до молодшого шкільного віку);

• криза статевого дозрівання (перехід від молодшого шкільних до

підліткового віку — 12—14 років);

• підліткова криза 15-17 років .

4. Особистісний фактор. Середовище особистісних особливостей батьків, що

сприяють їхнім конфліктам з дітьми, виділяють консервативний спосіб

мислення, прихильність застарілим правилам поведінки і шкідливих звичок

(вживання алкоголю і т.д.), авторитарність суджень, ортодоксальність

переконань і т.п. Серед особистісних особливостей дітей називають такі, як

низька успішність, порушення правил поведінки, ігнорування рекомендацій

батьків, а також неслухняність, упертість, егоїзм і егоцентризм,

самовпевненість, лінощі і т.п. Таким чином, розглянуті конфлікти можуть

бути представлені як результат помилок батьків і дітей.

Виділяють наступний типи відносин батьків і дітей:

• оптимальний тип відносин батьків і дітей;

• потребою це назвати не можна, але батьки цікавляться інтересами дітей,

а діти діляться з ними своїми думками;

• скоріше батьки проникають у турботи дітей, чим діти діляються з ними

(виникаєспільне невдоволення);

• скоріше діти відчувають бажання поділятися з батьками, чим ті

турбуються, інтересами і заняттями дітей;

•поведінка, життєві прагнення дітей викликають у родині конфлікти, і при

цьому скоріше праві батьки;

•поведінка, життєві прагнення дітей викликають у родині конфлікти, і при

цьому скоріше праві діти;

• батьки не цікавляться інтересиами дітей, а діти не відчувають бажання

ділятися з ними (протиріччя не помічалися і переросли в конфлікти, взаємне

відчуження).

Найбільше часто конфлікти в батьків виникають з дітьми підліткового

віку. Психологи виділяють наступні типи конфліктів підлітківз батьками:

конфлікт нестійкості батьківського відношення (постійна зміна критеріїв

оцінки дитини); конфлікт гіперопіки; конфлікт неповаги прав на

самостійність (тотальность вказівок і контролю); конфлікт батьківського

авторитету (прагнення домогтися свого в конфлікті за будь-яку ціну).

Звичайно дитина на домагання і конфліктні дії батьків відповідає такими

реакціями (стратегіями), як:

• реакція опозиції (демонстративні дії негативного характеру);

• реакція відмовлення (непокора вимогам батьків);

• реакція ізоляції (прагнення уникнути небажаних контактів збатьками,

приховування інформації і дій). Виходячи з цього основними напрямками

профілактики конфліктів батьків з дітьми можуть бути наступні:

1. Підвищення педагогічної культури батьків, що дозволяє враховувати

вікові психологічні особливості дітей, їхні емоційні стани.

2. Організація родини на колективних початках. Загальні перспективи,

визначені трудові обов'язки, традиції взаємодопомоги, спільні захоплення є

основою виявлення і дозволу виникаючих протиріч.

3. Підкріплення словесних вимог обставинами виховного процесу.

4. Інтерес до внутрішнього світу дітей, їхнім турботам і захопленням. На

думку психологів конструктивній поведінці батьків у конфліктах з маленькими

дітьми може сприяти наступне:

o завжди пам'ятати про індивідуальність дитини;

o враховувати, що кожна нова ситуація вимагає нового рішення;

o намагатися зрозуміти вимоги маленької дитини;

o пам'ятати, що для змін потрібен час;

o протиріччя сприймати як фактори нормального розвитку;

o виявляти сталість стосовно дитини;

o частіше пропонувати вибір з декількох альтернатив;

o схвалювати різні варіанти конструктивної поведінки

o спільно шукати вихід шляхом зміни в ситуації;

o зменшувати число «не можна» і збільшувати число «можна»;

o обмежено застосовувати покарання, дотримуючись при цьому справедливості і

необхідності;

o дати дитині можливості відчути неминучість негативних наслідків його

провини; логічно роз'ясняти можливості негативних наслідків;

o розширювати діапазон моральних, а не матеріальних заохочень;

o використовувати позитивний приклад інших дітей і батьків;

o враховувати легкість переключення уваги в маленьких дітей.

3.Психологічне консультування конфліктних родин.

Сутність психологічного консультування конфліктних родин полягає у

виробленні рекомендацій зі зміни негативних психологічних факторів, що

затрудняють життя родини, особливо при переході родини з однієї стадії

розвитку в іншу.

Основні задачі психологічного консультування:

індивідуальні і групові консультаціїособистостей, що звернулися до

фахівця з метою рішення складних проблем, набуття психологічних знань

вирішення конфліктів;

виявлення конфліктних родин і проведення з ними консультацій;

надання допомоги подружжю у виявленні їхніх помилок і виборі правильної

поведінки у важких ситуаціях сімейного життя;

навчання методам саморегуляції психічного стану.

Сімейне консультування розглядається як одна з форм подружньої терапії,

оскільки мова йде про більш прості, поверхневі і короткочасні

психотерапевтичні впливи, в основному в конфліктних і кризових ситуаціях.

Консультації дозволяють знайти вихід з конкретних конфліктних ситуацій.

Психологічне консультування сполучене з визначеними труднощями.

1. Проблема часу. Психолог повинний за короткий термін визначити

причини, мотиви, умови конфлікту, показати подружжю можливості відновлення

їхніх відносин;

2. Різний ступінь конфліктності сімейного життяподружжя. Значна частина

сімей які звертаються за психологічною допомогою — це молоді люди які

недавно одружилися. Для них корекція психологічної несумісності ефективна.

Однак нерідко психолог має справу з родинами, що неминуче еволюціонують до

розводу. Ефективність їхнього психологічного консультування незначна.

Ще одна група — люди із суперечливою системою мотивів, що як

перешкоджають, так і сприяють збереженню подружніх відносин. Перша група

мотивів обумовлює збереження конфліктів, аж до готовності йти на

розлучення, у той час як мотиви, що сприяють збереженню родини,

удосконалюють психологічну корекцію подружніх відносин.

3. Підвищена агресивність стосовно подружжя і консультанта. Особливість

конфліктних родин, що знаходяться на стадії розлучення, — спрощене

мотивування такого рішення. Це утскладнення повної діагностики подружніх

відносин. Важливо зацікавити подружжя у більш глибокому розкритті їх

сімейних і особистих, проблем, а також трансформувати ситуацію, де психолог

проводить експертизу взаємин подружжя у ситуацію, коли самі вони за

допомогою психолога переосмислячть мотиви конфлікту.

4. Наявність неусвідомлюваних компонентів конфліктної поведінки

пощдружжя значно ускладнює положення консультації і роботу психолога-

консультанта .

3.1 Етапи психологічного консультування.

Визначення необхідності консультування і прогноз ефекту впливу на родину

— це початкова діагностична стадія корекції подружніх відносин.

Діагностична стадія може включати структурний, описовий, динамічний,

генетичний і прогностичний рівні . Для діагностики подружнього конфлікту

рекомендується використовувати методику аналізу конфліктної ситуації — МАКС

. Вона являє собою вільний опис конфлікту у виді відповідей на питання, що

об'єднані в одинадцять рефлексивних планів. Важливо представити внутрішню

картину конфліктної події хоча б одного з його учасників. Ефективне

використання методики можливо після встановлення психотерапевтичного

контакту.

Другим етапом консультування конфліктних родин є відновлення подружніх

відносин. Успішність переходу до нього залежить від зниження психічної

напруженості клієнта. Іноді в подружньому конфлікті сформовані відносини

сприймаються як неминучі, через що з'являються почуття занепокоєння,

безвихідності, жалості до себе. Важливо прагнути змінити песимістичне

відношення подружжя до ситуації.

При нормалізації подружніх відносин важливо:

не допустити нового загострення конфлікту в присутності психолога

(обвинувачень, образ, брутальності);

не стати на сторону одного з подружжя, тому що нерідкі спроби включити

консультанта в якості «союзника» у конфлікті;

с самого початку прагнути до розширення розуміння подружжям конфліктної

ситуації, оцінки її з позиції опонента;

терпляче відноситися до повільної, але позитивної еволюції, відновленню

подружніх відносин;

шанобливо відноситися до норм і цінностей, що приймаються чи

відстоюються подружям.

не прагнути давати поради, а допомагати знайти правильне рішення самим;

дотримувати делікатність і анонімності, особливо в тих питаннях, що

стосуються інтимнихстосунків подружжя.

Психологу-консультанту не завжди вдається нормалізувати стосунки

подружжя, що звернулися по допомогу. Р. Мэй підкреслює необхідність

психологу-консультанту розвивати в собі те, що А. Адлер назвав мужністю

недосконалості, тобто уміння мужньо приймати невдачу.

Висновок

Ключову роль у сімейних конфліктних відносинах грають подружні

конфлікти. Вони виникають через незадоволення потреб подружжя. Найбільш

конфліктними є кризові періоди в розвитку родини. У залежності від рівня

конфліктності виділяються кризові, конфліктні, проблемні і невротичні

родини. Сімейні конфлікти мають психотравматичні наслідки: стан повної

сімейної незадоволеності, «сімейна тривога», нервово-психічна напруга,

стан провини. Фахівцями вироблені рекомендації з регулювання подружніх

конфліктів.

Конфлікти між батьками і дітьми виникають через деструктивні

внутрішньосімейні відносини, недоліки у сімейному вихованні, вікові кризи

дітей, індивідуально-психологічні особливості батьків і дітей.

Безконфліктному спілкуванню батьків з дітьми сприяє підвищення педагогічної

культури батьків, організація родини на колективних початках, підкріплення

словесних вимог організацією виховання, інтересом батьків до внутрішнього

світу дітей.

Сутність психологічного консультування конфліктних родин полягає у

виробленні спеціальних рекомендацій зі зміни несприятливих психологічних

факторів, що утрудняють функціонування родини і створюють у ній конфліктні

відносини.

Література.

1. Анцупов А.Я., Шипілов А.И. Конфліктологія: Підручник для вузів. – М.:

ЮНіТі, 1999.

2. Дмитрієв А., Кудрявцев В., Кудрявцев С. Введення в загальну теорію

конфліктів. – М., 1993.

3. Канатаев Ю.А. Психологія конфлікту. – М.: ВАХЗ, 1992.

4. Олейник А.Н. Основи конфліктології. – М.: АПО, 1992.

5. Сисенко В.А. Подружні конфлікти. – М.: Думка, 1989.

6. Ішмуратов В.А. Конфлікт і злагода – К :Наука, 1999.

7. Бондарчук О.І. Психологія сім”ї. – М: Питер, 2000.

8. Ковальов С.В. Психологія сучасної сім”ї. – Наука, 1999

9. Сім”я . Довідник. – Просвітництво, 2000.

10. Ковальов С.В. Психологія сімейних стосунків. – Наука , К 2001.